Під час візиту Леоніда Кучми до Індії було багато заяв про те, що візит є історичним, що він знаменує собою історичний момент і історичний прорив, і у відносинах між двома країнами встановлюється стратегічне партнерство. Ці заяви викликали неоднозначну оцінку в Україні, особливо враховуючи, що Київ з початку незалежності України явно зловживав словом «стратегічний», далеко не завжди маючи при цьому стратегію. З другого боку, відносини з Індією ніколи не були особливо теплими, а з середини 90-х, коли було підписано контракт на поставки танків до Пакистану, вони взагалі стали прохолодними. Делі образився — адже з 1947-го року, коли утворилися Індія і Пакистан, ніяк не вдається дійти миру й згоди, тривають теракти і збройні конфлікти, дві країни вже не раз опинялися за крок до масштабної війни. Якщо залишити питання про підстави індійського керівництва поводити себе саме так і про підстави Києва підписувати в тих умовах саме цей контракт, можна сказати, що Київ і Делі досі практично не робили кроків назустріч один одному, і тому візит Президента Кучми дійсно був вагомим. Дві країни об’єктивно не повинні б ігнорувати одна другу, і це стосується далеко не тільки питань військово-технічної співпраці — особливо враховуючи, що індійські спеціалісти становлять добру третину працівників американської Силіконової Долини. Є свої можливості і в України. Ця стаття — погляд приватної особи на проблеми, які виникли, і на те, яким могло б бути стратегічне партнерство між двома країнами. З думкою автора можна погодитися, щонайменше, в головному: стратегічне партнерство — це те, що залишається поза кадром, та щоденна послідовна робота, яка має певну мету, а не тільки пишномовні слова.
Довгоочікуваний візит Президента Кучми до Індії завершився обіцяннями й сподіваннями на новий початок, нові можливості і перспективи співробітництва. Щедрий на зустрічі високого рівня, рангом від Президента, віце-президента, прем’єр- міністра, заступника прем’єр-міністра, спікера парламенту, лідера опозиції до міністра людських ресурсів, закордонних справ, сталі, науки і технології, він заслужив на більше висвітлення в мас-медіа в Індії. Адже в такий короткий час вони змогли побувати і в Бангалорі, Силіконовій долині Індії, і в Тадж- Махалі в Агрі. Додайте до цього ще український продовольчий фестиваль в готелі «Шератон» у Нью-Делі, і ви отримаєте все відразу: політику, бізнес, технології, культуру, всього потрошку. Можна уявити собі, які почуття вирували разом з усією гостинністю під теплим жовтневим сонцем. Президент назвав це історичним проривом, бізнесмени сподівалися на нові контракти, хоча б і з державними компаніями. Представники правоохоронних структур зітхнули з полегшенням від того, що нарешті вони мають угоди про екстрадицію і правову допомогу. Відтепер терористи і злочинці не зможуть укритися у цих країнах. Як сказав один з моїх друзів-дипломатів, «це було надзвичайно важливо для Індії, оскільки вона постійно розшукує терористів, що втікають з субконтиненту». І це був крок у правильному напрямку після охолодження відносин внаслідок танкової угоди з Пакистаном. Цей же мій друг пожартував: «Ш-ш-ш... «танки» буде табу, забороненим словом під час цього візиту, навіть незважаючи на те, що міністр оборони України матиме великі сподівання на нові угоди.
В Україні тривають дебати — чи може Індія бути стратегічним партнером як це було оголошено під час візиту. Анатолій Грищенко з Центру Разумкова вважає, що слово «стратегічний» вживалося надто часто, і тому його значення девальвувалося. Рахуючи, скільки разів уживався цей термін, він каже, що Індія, очевидно, стала 20-м стратегічним партнером України. З ним можна і погоджуватися, і не погоджуватися. Звичайно, слово «стратегічний» у посттоталітарних деідеологізованих відносинах між державами, коли вже не можна говорити про антиімперіалістичну солідарність за мир або про соціалістичну солідарність, як це було в минулому, перетворилося на дипломатичну риторику. Якщо ж говорити про стратегію, то вона полягає не тільки в тому, щоб говорити, але і в тому, щоб діяти. Обидві країни мають інерцію, що тягнеться з минулого. Неприєднана Індія схилялася переважно в бік Радянського Союзу в часи холодної війни, Україна ж була частиною СРСР. Оборонно-промислові комплекси обох країн були породженням холодної війни. Десяти років, що минули, було ледве достатньо для того, щоб покінчити з цієї бідою. І втрати та здобутки в двосторонніх відносинах походять з цього факту. І після своєї незалежності Україна хоч і не мала б цього робити, але розглядала Індію як країну, що розвивається, яка радо купить кілька оборонних виробів і підтримає матеріальну базу європейської інтеграції України. Індія також розглядала Україну як джерело ремонту застарілого обладнання і деяких закупок, які б обійшлися значно дешевше за західні еквіваленти. Саме в цьому сенсі, в сенсі військово-технічного співробітництва зв’язки було названо стратегічними, а також у тому, щоб заспокоїти побоювання щодо можливого союзу з Пакистаном. У політичному контексті Україні потрібні союзники, і не тільки на Заході. Перший крок до цього — зміцнення і розбудова довіри. Україна не може ігнорувати величезний ринок і економічні можливості, які надає Індія західним державам. Таким чином, якщо говорити в категоріях президентського візиту, Україна надала перевагу Індії перед Пакистаном.
І навпаки, слово „стратегічний» може бути використаним у ширшому розумінні. Всі інші зв’язки є реліктом радянського минулого, цієї оборонно-центричної анахронічної політики, що вела до обмежених економічних, ділових і культурних зв’язків, які залишалися на милість одиноких ентузіастів і фанатиків Індії. Було б нерозумним ігнорувати четверту в світі економіку і найбільшу демократію. Як можна було б відзначити, зустріч з лідером опозиції є нормою для будь-якого глави держави, що перебуває в країні з візитом. Індія, навіть будучи домівкою для найбіднішого народу світу, підтримує кращі традиції конституційної реформи, парламентської демократії і розбудови громадянського суспільства. Вона має добрих експертів з конституції, права і юриспруденції.
Сильна школа індології, якою могла б пишатися колись Україна, вже майже не існує. Напередодні візиту, коли мене про це попрохав мій друг з індійського посольства, я шукала роботи про Індію українською і навпаки. Довелося з жалем відзначити, що більшість поетів і прозаїків — з минулого. Іще гірше те, що в Індії немає центрів, які б проводили українські студії. Я була враженою, коли, відвідавши Індію в лютому, я побачила, що люди все ще ставляться до України як «А, то ви живете в Росії?» Я була так само шокована, коли один з відомих українських журналістів, мій друг, спитав, чи була Індіра Ганді дочкою Махатми Ганді. І ми всі погодимося з тим, що нам необхідно це змінити — не тільки за допомогою мильних опер та «боллівудських» фільмів, але також через наукові обміни, на вищому академічному рівні. Новим виміром є розвиток інформаційних технологій, який міг би надати зростання можливостям українських програмістів в разі успішного запуску тренінгових програм. Ясно, однак, що під час візиту можна було помітити пастки, повний контраст між багатством і бідністю та проблеми, що лежать перед Індією. І це надає українцям можливості дивитися на Індію відкритими очима, без ілюзій.
Нарешті, суть стратегічного партнерства полягає не лише в тому, скільки разів слово «стратегічний» було вживано в переговорах, але який політичний пакет країна здійснює на наступному етапі з кожною окремою країною, коли візит уже закінчено. До цього часу я ніколи не бачила жодного відкритого й неупередженого документа, який був би вироблений урядом або навіть краще, «мозковим центром» стосовно відносин з якоюсь країною. За відсутності такого рамкового документа триватимуть вільні інтерпретації без жодних етичних обмежень. І от настає етичний компонент, який стає навіть іще більш важливим на тлі внутрішньої ситуації в Україні і непростої ситуації з підозрами щодо продажу «Кольчуг» до Іраку.
Так збіглося, що візит розпочався 2 жовтня, у визначний день індійського календаря — день народження батька нації, Махатми Ганді. Символічним також є й те, що лише місяць тому Кучма відвідав Світовий саміт сталого розвитку в Йоганнесбурзі, де Ганді розпочав свою кар’єру адвоката. Після перших зіткнень з жахами апартеїду і несправедливості, пошуки торжества істини привели Ганді до того, що він став творцем найкращої філософії ненасильства і етики в політиці. Гандійська етика в політиці є тією категорію, від якої і Україна, і Індія відсторонилися, особливо на маккіавелістському ринку озброєнь. Однак, якщо ми розуміємо гандизм як стриманість, то Україна матиме розробити свою послідовну політику стосовно Індії, балансуючи між оборонними і необоронними секторами. В оборонному секторі це буде в партнерстві з Росією. Але в цивільних секторах більше уваги могло приділятися інвестиціям, приватним підприємствам, фармацевтиці, освіті, це саме ті сектори, які не дають індійським бюджетним ресурсам зводитися лише до оборонних поставок, але дозволяють розширити робочі місця і можливості для людей.
