Коли закінчується війна, за діло береться великий
бізнес. Політичні й соціальні результати, які не вдалося досягти воєнним
шляхом, досягаються шляхом інвестицій та впровадженням певних схем економічного
співробітництва. У статті відомого фінансиста Дж. Сороса пропонується ідеологія
інтеграції Балкан в Європу.
Мілошевич поступився воєнній могутності НАТО, й ми можемо
зітхнути з полегшенням. Щоб виправдати нашу інтервенцію, ми тепер маємо
забезпечити краще майбутнє не тільки жителям Косово, а й усьому регіону,
в тому числі й іншій частині Югославії. Ми не можемо продовжувати відповідати
на кризи мірою їхнього виникнення, особливо тоді, коли наші дії можуть
мати такі суто несприятливі, непередбачувані наслідки. Нам треба покласти
початок позитивному й конструктивному баченню того плану, який створив
Європейський Союз.
Балкани не можуть бути відтворені лише на грунті одних
лише національних держав. Ми пересвідчилися в тому, що спроби добитися
етнічної однорідності можуть призвести до нестерпної жорстокості, людських
страждань і руйнування. Такий підхід також непрактичний. У Югославії, за
винятком Косово, як і раніше залишається від 20 до 25 відсотків несербського
населення. Єдиним шляхом до миру й процвітання є створення відкритого суспільства,
в якому держава відіграє не таку домінуючу роль, а кордони стають не такими
важливими. Саме такий шлях обрав Європейський Союз.
Ідею відкритого суспільства вперше було запропоновано Анрі
Бергсоном у його праці «Два джерела релігії та моральності», написаній
1932 року. Він розрізняв родове й загальне поняття моральності. Перше веде
до закритого суспільства, друге — до відкритого. Цю концепцію було далі
розроблено Карлом Поппером у його відомій книзі «Відкрите суспільство та
його вороги», в якій він показав, що відкритому суспільству також можуть
загрожувати універсальні ідеї, якщо вони претендують на цілковиту істинність.
Але проблеми регіону якнайкраще можна зрозуміти, використовуючи формулювання
Бергсона. Ми були свідками боротьби між етнічною та цивільною концепціями
громадянства. У Югославії цивільна концепція зазнала поразки, й Югославія
дезінтегрувалась. У Західній Європі цивільна концепція отримала перемогу,
й інтеграція Європи різко контрастує з розпадом Югославії. Тепер Європейський
Союз має взяти під своє крило весь регіон.
У нього мають входити Албанія й Болгарія, й треба залишити
його відкритим для таких країн, як Румунія й Молдова. Ми не повинні повторювати
помилок, які зробили в Боснії. Відновлення Боснії не отримало достатнього
імпульсу, оскільки розмір території надто малий, і різні урядові структури
— від місцевих до федеральних — бажали запустити не вельми чисті руки в
кожен шматок пирога. Цього разу ми маємо зайнятися регіоном у цілому, й
підтримати приватне підприємництво.
Цей момент чудово усвідомлюють наші політичні лідери. Пакт
стабільності в Південно-Східній Європі, підписаний 10 червня у Кельні,
є чудовою відправною точкою. У Пакті закладено три плани робіт: з демократизації
й дотримання прав людини, з економічної реконструкції, розвитку й співробітництва
й з питань безпеки. Пакт пропонує схему, яку треба наповнити змістом. Зміст
можна взяти із статті, підготовленої Центром з вивчення європейської політики
(CEPS) в Брюсселі.
Ядро плану складається з чотирьох взаємопов'язаних кроків:
1) Країни-учасниці інтегрували б свої митниці, спершу в
межах Південно-Східної Європи, а згодом — у кордонах Європейського Спільного
Ринку.
2) Європейський Союз компенсував би із свого бюджету падіння
прибутків від митних зборів країн. Компенсація істотно перевищувала б втрати
від падіння митних зборів, що послужило б значною мотивацією для участі.
Щорічне навантаження на бюджет ЄС становило б у регіоні 5 мільярдів євро.
Ця цифра чудово вписується в узгоджений у Берліні бюджет Європи-2000.
3) Ця субсидія суворо погоджувалася б із прогресом у справі
створення умов для виникнення відкритого суспільства: вільних виборів,
незалежних засобів масової інформації, влади закону, прозорості, відмови
від політичного втручання в економічну діяльність. Щоб задовольнити донора,
було б доцільно створити адекватні заходи контролю за митними службами
та урядовими витратами.
4) За сприяння ЄС країни були б спроможними використати
євро (або німецьку марку до моменту введення євро) як єдина валюта. У Болгарії
вже є успішна валютна рада, заснована на німецькій марці, іншим країнам
валютна рада навіть не знадобилася б.
На першому етапі це привело б до створення зони вільної
торгівлі, на кшталт Бенілюксу. Як тільки ЄС був би задоволений своїми заходами
з митного контролю, він приєднав би цю зону до Європейського Спільного
Ринку. Торгівля сільськогосподарською продукцією, що є основним джерелом
прибутку регіону, могла б залишитися предметом обмежень, але ЄС мав би
виявити деяку щедрість для забезпечення успіху плану.
Найближчим майбутнім, скажімо, за два роки, зона була б
прийнята до Європейського Спільного Ринку. У більш віддаленому майбутньому
країни, одна по одній, також отримали б повне членство.
Болгарія вже має статус кандидата, й участь у плані допомогла
б їй швидше задовольнити вимоги для отримання повного членства. Хорватія
також збільшила б свої шанси стати кандидатом, незважаючи на те, що їй
треба подолати головну перешкоду: нинішні вибори проходять у вельми недемократичних
умовах. Сербії, щоб відповідати вимогам, також довелося б провести вибори
під наглядом ОБСЄ, але Мілошевичу було б надто важко протистояти тиску
громадськості, котра бажає брати участь у плані. План завершив би те, що
не змогли зробити бомбардування.
Був би потрібен шерег інших заходів для забезпечення суспільної
безпеки, відновлення інфраструктури, переселення біженців і закладення
підмурівка для відкритого суспільства. Адже саме ці чотири взаємопов'язаних
кроки, коротко викладені вище, зробили б можливим існування відкритого
суспільства.
Митниці не просто розділяють країни; держави також є могутнім
джерелом корупції. Скасування митних зборів зменшило б можливість урядів
втручатися в економічний розвиток; вони мали б конкурувати за залучення
інвестицій на свої території, замість того, щоб створювати перешкоди —
як вони це роблять зараз. Початковий внесок Європейського Союзу був би
значно примножений приватними інвестиціями. Адже саме цей чинник зробив
План Маршалла свого часу доволі успішним.
План побудови відкритого суспільства в Південно-Східній
Європі призвів би до деяких витрат з боку країн-членів ЄС, але вони були
б незначні, оскільки в економічному сенсі весь регіон загалом менший, аніж
Нідерланди. Витрати навряд чи перевищили б вартість воєнної та гуманітарної
інтервенції, але вигоди були б незрівнянно більші.
