Перспектива побудови Росією та Німеччиною Північноєвропейського газопроводу (ПЄГ), який має напряму постачати країни Західної Європи «блакитним паливом» через Балтійське море в обхід України, Польщі та країн Балтики, викликала неоднозначну реакцію збоку країн-транзитерів. Після підписання на минулому тижні меморандуму між «Газпромом» та E.ON i BASF у присутності Володимира Путіна та Герхарда Шредера у засобах масової інформації з’явився ряд заяв провідних політиків центральної Європи, які негативно розцінювали російсько-німецьку ініціативу.
Чи не першим виступив президент Польщі Олександр Квасьневський, назвавши проект «поганим з точки зору екології» та слабким з економічної та політичної точок зору. «Ми боїмося, що балтійський газопровід стане вибухівкою, підкладеною під солідарність у Європейському Союзі», — підкреслив Квасьневський, висловивши жаль з приводу того, що угоду між Росією та Німеччиною було підготовлено «над нашими головами», маючи на увазі Польщу та країни Балтії. Вони, до речі, також не промовчали. Прем’єр-міністр Латвії Айгарс Калвітіс назвав рішення Росії та Німеччини «непродуманим» і здатним «створити загрозу регіону», давши йому категорично негативну оцінку з огляду на те, що «немає ніякого економічного підґрунтя для того, щоб газопровід ішов в обхід Латвії, Польщі та Литви». Литовський міністр господарства Кястутис Даукшис заявив, що «договір між Росією та Німеччиною про прокладення газопроводу по дну Балтійського моря знижує енергетичну безпеку Литви». А прем’єр Литви Альгірдас Бразаускас висловився найбільш прозоро: на його думку, в разі реалізації цього проекту країни Балтії та Польща «будуть покинуті на милість Росії».
Політичні пристрасті довкола ПЄГ Україну «зачепили» не одразу, оскільки на час підписання російсько-німецького меморандуму в Києві саме вирішувалася доля уряду та провідних посадовців. Відтак реакція України на гучно оголошений проект трохи припізнилася, хоча, здавалося б, від альтернативної труби в першу чергу мав би постраждати саме найбільший транзитер. Та й заяви Києва виявилися менш різкими, на відміну від сусідських. Так, голова правління НАК «Нафтогаз України» Олексій Івченко вважає малоймовірним те, що Росія та Німеччина справді розпочнуть будівництво газопроводу в обхід України та Польщі, а навіть якщо й так, то ПЄГ не становитиме загрози українським інтересам. «Думаю, що президент Росії Володимир Путін вирішив допомогти своєму колезі Герхарду Шредеру перед виборами і додати йому кілька балів можливістю реалізації такого проекту», — заявив Івченко, підкресливши, що Україна все одно залишиться найбільшим транзитером російського газу з огляду на потужність її газопроводів.
З одного боку, ідея голови «Нафтогазу» не позбавлена сенсу. Німеччина справді відчутно залежить від російського газу, а спроба напередодні виборів до бундестагу вирішити проблему постачання «блакитного палива» найоптимальнішим шляхом без посередників є непоганим піар-ходом. З огляду на дружні стосунки лідерів Росії та Німеччини, спроба Володимира Путіна «підставити плече» виглядає природною. Однак, з іншого боку, економічна доцільність такого проекту викликає сумнів. А голова комітету Держдуми Росії з питань енергетики, транспорту та зв’язку Валерій Язєв відверто заявив: «Транспортування по ПЄГ не буде дешевшим, але натомість ми відходимо від політичної залежності». За його словами, новий газопровід «стане додатковим важелем Росії у політичних переговорах».
Таким чином, проект автоматично перестає бути економічним. Він політичний, і метою його є не стільки дружня допомога Шредеру, скільки продумана політика російського економічного тиску на сусідні держави. На користь цього говорить і давність цього «нового» проекту, який розробляється іще з 1997 року і досі не знаходив інвесторів, які б вважали за доцільне залучити свої кошти до його реалізації. За цей час досі не було розроблено не тільки маршрут проходження трубопроводу через акваторію Балтійського моря, а й навіть точного місця виходу його на суходіл — поки що місто Грайфсвальд розглядається лише попередньо. «Я не бачу великого економічного розрахунку, я не бачу великого економічного ефекту від реалізації такого трубопроводу», — заявив в інтерв’ю Бі-Бі-Сі посол України про ЄС Роман Шпек. Щоправда, він солідарний з Олексієм Івченком у тому, що гіпотетичний газопровід не зашкодить Україні.
Поза тим, він залишається можливим засобом політичного та економічного тиску. Видається невипадковим і підбір потенційних «постраждалих» — Україна, Польща, Литва... Саме польський та литовський президенти були одними з активних учасників круглих столів з урегулювання кризи під час помаранчевої революції, саме з ними Віктор Ющенко в компанії президента Грузії Михаїла Саакашвілі святкував 80-річчя «Артеку», саме Валдас Адамкус миттєво підтримав українсько-грузинську ініціативу по створенню Спільноти демократичного вибору, яку одразу охрестили антиросійським проектом... Бажають кращого і російсько-польські стосунки, які ще більше ускладнилися після нещодавніх дипломатичних скандалів. Польща недаремно боїться залишитися без газу — наразі вона впевнена, що Росія не перекриє постачання, оскільки до цього ж трубопроводу «прикріплена» і Німеччина. Але побудова Північноєвропейського газопроводу кардинально змінює ситуацію...
Україна з її чималою потужністю по транзиту газу безперечно потрібна Росії. Однак досвід показує, що можливістю тиску Росія може користатися досить ефективно — бензинова криза, ціни на газ... Навіть російські експерти відкрито говорять про існування розгалуженої і дієвої системи економічного пресингу на Україну, розроблену в Москві. Безперечно, оголошення про реалізацію проекту балтійського газопроводу — сигнал і для України. І чи не випадково невдовзі після підписання німецько-російського меморандуму голова «Нафтогазу» заявив, що нафтогін «Одеса—Броди» з 2006 року працюватиме в режимі аверсу, а не реверсу, як на цьому довго наполягала Росія і таки домоглася цього напередодні президентських виборів? На фоні українського спокою стосовно майбутнього російсько- німецького газопроводу аверсне використання нафтогону виглядає як своєрідна відповідь.
КОМЕНТАР
Віктор ЛИСИЦЬКИЙ , колишній урядовий секретар Кабінету Міністрів України:
— Цей проект — безумовна політика. Вона наразі вища за економічні інтереси Росії. Я сумніваюся, що для Москви побудова подібного газопроводу є конче необхідним завданням. У Росії багато таких проблем, яких Україна і близько не має. Якщо у нас є такі території, як Донбас, в які треба вкладати величезні кошти для того, щоб вони ожили, то в Росії таких площ у сотні раз більше. Тому розмови про побудову газопроводу в обхід України порожні — це ж колосальні витрати, Росії є куди подіти ці кошти. Немає сенсу вирішувати питання через відхід експорту газу з території України. Росія тим самим намагається певною мірою розв’язати собі руки, аби менше залежати від України і використовувати ці моменти для подальшого регулювання відносин між Кремлем і Банковою. Німці, звісно, переслідують економічну вигоду, але Росія — зовсім іншу. Є всі підстави говорити, що новий проект — реакція на останні українські демократичні ініціативи. Однак економічної шкоди він Україні не завдасть. Газопровід буде будуватися тривалий час, впродовж якого ми, сподіваюся, напрацюємо заходи, за допомогою яких зможемо нівелювати негативний вплив. Але стратегічна загроза існує.
