Вольтер говорив: «Є тільки одна мораль, так само як є тільки одна геометрія». Але такий універсалізм, звичайно, давно перестав існувати в умовах заперечення чисто людської природи моралі. Глибока криза цінностей, що пронизала два попередніх сторіччя, призвела до виникнення безлічі запитань. Чи означає відсутність трансцендентальної основи, на якій виростають вічні цінності, занепад цих цінностей? Або: чи повинен в умовах зіткнення культур у планетарному масштабі виникнути небезпечний антагонізм між контрастними цінностями? Або ж ми станемо свідками дивного взаємопроникнення та гібридизації систем цінностей, чиє походження та орієнтація нині поки що абсолютно чужі один одному?
Століття, що минуло, піддало сумніву багато з наших твердих переконань. Сучасна криза цінностей торкнулася не тільки традиційних моральних положень, пов’язаних iз успадкованими поняттями, але й ключових цінностей, що проклали шлях до емансипації народів. Чудовисько, що залишило свій слід на ХХ столітті, здається, знову загрожує нашому майбутньому. Можливо, розвиток технологій загрожує вилитися у те, що дехто вже називає лякаючим терміном «пост-гуманність»? Сьогодні, у всесвіті радикальних новацій та наукових проривів, чи думаємо ми про безперервність Історії, чи мріємо ще про утопічне краще життя для більшості людей? Чи можемо ми поєднувати свої універсальні проекти із різноманіттям культурної спадщини та збагачувати їх переплетеною історією народів?
Поль Валері говорив, що у світі, де правлять спекуляції, наше уявлення про моральні та естетичні цінності наближається до моделі ринкових цінностей. Ціна «духовності», жартував він, нічим не відрізняється від ціни на зерно або вугілля, яка продовжує знижуватися. Феномен моди, який досі торкався тільки таких галузей, як виготовлення одягу, в яких думка й традиція є основоположними, проникає тепер і до нашої концепції цінностей. Роль інформації та мас-медіа посилює цю орієнтацію, оскільки ринкова логіка вироблення цінностей передбачає, що до уваги береться безліч тимчасових «показників», і одномоментна інформація підміняє собою смисл Історії та визнання її довгої еволюції.
У цьому всемогутньому контексті, що заохочує легковажне ставлення до цінностей, чи можливо думати про серйозні цінності? ХХI століття містить у собі дивну суперечність: ніколи ще ефемерність не займала таких твердих позицій, і все ж стійка тенденція виникнення суспільства знань, постійна освіта для всіх, що стала із мрії проектом, схоже, передрікає зростання нової тенденції зміцнення довготривалих цінностей, що поєднують серйозність із грою та життєлюбством. Коли розмиваються кордони між трьома етапами життя, виникають нові цінності, пізнавальні та перспективні: їх швидше виробляють, ніж успадковують, швидше передають, ніж знаходять.
Чи рухаємося ми до естетизації цінностей? Чи може естетика стати вищою стадією розвитку економіки та етики? Глибокий розкол, що виник ще в еру романтизму між художником і буржуа, між «естетичною і політичною економією», як казав Малларме, сьогодні, здається, зник. Напевно, жодна інша епоха не ставила художника так високо, перетворюючи його на зразок, що продукує значення й новизну. «Творчість» — усюди. У приватному житті кожен змушений займатися творчістю — принаймні, творити своє власне існування. В економіці новаторство вважається головною рушійною силою розвитку. Таким чином, загальна тенденція естетизації захоплює не тільки суспільство, але й саму суть етичних принципів і динаміку виробництва.
Чи можемо ми, виходячи із цього, передбачити створення нових цінностей? У багатьох регіонах світу ми бачили масовий відхід від традиційних релігійних догм, а також величезну різноманітність духовних пошуків, як індивідуумів, так і суспільств загалом. Чи є ці окремі прориви носіями стійких цінностей, що можуть виявитися істотними у майбутньому? Також, у той час, коли у соціальному цементі з’явилися тріщини через підйом дедалі більш радикального індивідуалізму, ми бачимо й безпрецедентне зростання нових видів об’єднань, народження нових типів солідарності. Які цінності вони несуть? Чи спостерігаємо ми виникнення альтернативних цінностей, які можна назвати «пост-матеріалістичними»? Ці питання тісно пов’язані із занепадом патріархального устрою, який призводить до фемінізації цінностей, що спричинить серйозні наслідки у майбутньому.
Роздуми про майбутнє цінностей мають сенс тільки тоді, якщо закладається основа для майбутнього. Таким чином, перспектива цінностей — це перспектива часу, що створює фундамент для етики майбутнього: не етики у майбутньому, але етики у теперішньому часі для майбутнього. Нарис для такої етики вже міститься у дивній еволюції трьох концепцій: відповідальність, раніше звернена до минулого, тепер більшою мірою пов’язується із потенційними наслідками наших дій. Принцип обережності вчить нас, що Земля, місто, сама людина та біосфера — вразливі, їхня доля головним чином залежить від нас. Еволюція концепції спадщини та її проникнення у культуру і Природу стає вектором зв’язку із майбутніми поколіннями, а не просто допомогою від минулого. Розквіт етики майбутнього, таким чином, може прокласти новий шлях до виходу із тупиків, до яких нас загнала тиранія необхідності та ефемерності.
Жером БЕНДЕ — директор підрозділу прогнозів і перспективних досліджень ЮНЕСКО, Жан-Жозеф ГУ — професор філософії університету Райс (штат Техас, США).
