Світова фінансова криза, а також великі підозри впливових політичних сил країн-донорів щодо розкрадання кредитів МВФ у Росії посилили сумніви в ефективності міжнародних фінансових організацій. Хоч як би змінювалася їхня подальша роль у світовій економіці, вже абсолютно зрозуміло, що просто так — за реформаторську риторику — грошей (у борг) уже не дадуть ні МВФ, ні Світовий банк.
Як ведеться, МВФ і Світовий банк поздоровили один одного на зустрічі, що недавно завершилася у Вашингтоні. Однак за взаємними поздоровленнями приховувалося широко розповсюджене відчуття, що обидва інститути зазнали повного краху й потребують фундаментальних реформ.
Деякі реформи, хай навіть частково, вже переглядаються. Бідні країни заручилися згодою на набагато ширше списання боргу. Справді, президент Клінтон оголосив про 100-відсоткове списання заборгованості найбідніших країн перед США. МВФ також пообіцяв приділяти більшу увагу проблемам убозтва (!). А багаті країни домовилися про регулярніші зустрічі з біднішими країнами в рамках нового утворення, названого Групою-20. Г-20 включає в себе вісім найрозвиненіших країн, десять країн, що розвиваються (переважно найбільших, таких, як Бразилія, Китай, Індія і Південна Африка), і по одному представнику від МВФ/Світового банку і від Європейського Союзу.
Першочерговим завданням Г-20, зустріч якої на рівні міністрів фінансів призначено в Берліні в грудні поточного року, має стати фундаментальне поліпшення діяльності міжнародних інститутів. Більшість цих інститутів функціонує неправильно, і всі вони потребують «лагодження».
Наприклад, візьмімо МВФ. Він наламав чимало дров у Росії й абсолютно покалічив її. За останні 20 років він погано проявив себе в Африці (по суті, визнавши це своєю «новою» заклопотаністю убозтвом). Він не зумів зупинити фінансову кризу на світових ринках, яка виявилася найгіршою за останні три роки.
Більше того, хоч він і приймає похвали за «відновлення» Східної Азії, правда полягає в тому, що азіатський крах 1997 року насамперед багато в чому викликаний неправильним керівництвом МВФ, оскільки МВФ допоміг розпалити фінансову паніку. Не треба перехвалювати МВФ за відновлення економічного зростання Східної Азії, оскільки Східна Азія десятиріччями розвивалася без будь-якої істотної допомоги МВФ.
Реальний висновок про діяльність МВФ простий. МВФ намагається управляти більшою частиною світу, і, звичайно ж, не здатний робити це ефективно. У нього є програми в більш ніж 60 країнах, і він, по суті, диктує (або намагається диктувати) економічну політику цим країнам. Таке завдання нездійсненне і безглузде.
В МВФ немає особливого досвіду роботи з перехідними суспільствами колишнього комуністичного світу або з африканськими країнами, що розвиваються. Він прикро провалився в цих країнах. Настав час, щоб МВФ повернувся до своїх основних і невідкладних обов'язків: до моніторингу міжнародної монетарної системи, і, можливо, до надання декількох «аварійних» кредитів. МВФ має здійснювати п'ять програм за рік, а не п'ятдесят.
Не кращі справи і зі Світовим банком. Він також намагався управляти світом або принаймні його найбіднішою частиною. Він також значно збільшився в розмірах. Жоден окремий інститут не може претендувати на визначення «правильної» стратегії економічного розвитку. Звичайно, всі країни потребують енергійного економічного зростання під орудою приватного сектора, а також у соціальних програмах, але існують найрізноманітніші способи вирішення цих завдань. І більшість проектів Світового банку щодо фінансування можуть бути здійснені приватним сектором.
Світовий банк має значно урізати свою активність і сфокусуватися на збиранні та обробці систематичних даних, на підтримці нових наукових зусиль, спрямованих на розв'язання проблем бідних країн (наприклад, на розробку вакцини проти малярії), і на дослідженні довгострокових глобальних проблем, таких, як штучне потепління клімату. Можливо, діяльність Світового банку щодо кредитування країн також має бути повністю припинена і передана в руки приватного сектора та регіональних банків із розвитку, на зразок Азіатського банку розвитку.
Інші інститути, навпаки, потребують збільшення бюджету і зміцнення своєї міжнародної ролі. Це стосується інститутів, що займаються міжнародною охороною здоров'я, — таких, як Всесвітня організація охорони здоров'я, ЮНІСЕФ і Програма ООН щодо боротьби зі СНІДом. Аналогічно Програма ООН із розвитку, яка займається відстеженням умов людського розвитку в усьому світі, також потребує великих повноважень.
У будь-якому випадку, Г-20 має негайно зайнятися подібними питаннями. Коли Г-20 зустрінеться пізніше цієї осені, вона повинна буде зажадати незалежного і скрупульозного аналізу діяльності МВФ і Світового банку, такою ж мірою і інших міжнародних агентств. Цей аналіз має проводитися незалежними експертами із країн, що розвиваються, і з розвинених країн. Треба спонукати цей ревізійний комітет надати найчіткіші рекомендації. Нам потрібні працюючі міжнародні інститути. Якщо докорінно не виправити діяльність МВФ, Світового банку та інших ключових інститутів, то справа міжнародного розвитку буде і надалі страждати.
