Сьогодні до Києва прибуває з одноденним робочим візитом президент Росії Володимир Путін. Це його перший візит після помаранчевої революції в Україну. На суттєві результати від перебування Путіна в Україні, щоправда, мало хто розраховує. Експерти одноголосно заявляють, що візит носитиме швидше ознайомлювальний і символічний характер. Спроба «номер один» — перебування Віктора Ющенка у Москві одразу після інавгурації — навряд чи була вдалою. Надто напруженим було тло перебування. Як і з огляду на те, що за день до того Володимир Путін уже зустрічався з екс-кандидатом у президенти Віктором Януковичем, так і через те, що Віктор Ющенко привіз до Росії неочікуваний «подарунок» — заяву про прем’єрство Юлії Тимошенко. Відтоді минуло майже два місяці, однак напруга у відносинах фактично не спала. Плани на майбутнє двосторонньої співпраці виношуються чималі. Принаймні з українського боку. Як стало відомо «Дню» з дипломатичних джерел, Київ хоче оголосити програму із восьми пріоритетів співробітництва з Росією. Швидше за все, у них йтиметься про загальні речі — зміцнення дружби і взаємодовіри, сприяння торговельно-економічній співпраці тощо. В українському істеблішменті стало доволі модно говорити про «нові сторінки» у співпраці з тією чи іншою країною. Два місяці тому багато хто справді розраховував на початок взаємодії з чистого аркуша. Минув час, однак він наповнився здебільшого запитальними і умовними конструкціями, але не стверджувальними... Що думають із цього приводу експерти?
Сергій КАРАГАНОВ , голова президії Ради з питань зовнішньої й оборонної політики:
— Після інавгурації Віктора Ющенка ви заявляли про те, що новий Президент України «має всі можливості, щоб іти назустріч Росії». Як у Москві сприймають перші кроки Президента України?
— Мені здається, що Ющенко проводить розумну політику. Єдине, що поки серйозно насторожує, це заяви про те, що він має намір вводити режим реального кордону. У нашій свідомості це своєрідне відчуження, колючий дріт, жорстка прикордонна охорона... Це викличе таку кількість конфліктів, що мало не буде ані українцям, ані росіянам. Сподіваюся, що український Президент не мав на увазі те, що традиційно мають на увазі під режимом реального кордону. А в принципі перші кроки Віктора Ющенка можна вітати й побажати вам успіху.
— Яку модель взаємовідносин України й Росії ви вважаєте взаємовигідною та прийнятною як для Росії, так і для України?
— Знаєте, ми вже стільки моделей взаємовідносин обговорювали, що це, на мою думку, вже пуста справа. Це мають бути відносини дружніх держав, взаємно зацікавлених у благу одне одної.
— В одному зі своїх коментарів ви говорили про те, що Росія має стати центром модернізації на просторі СНД для успішного суперництва зі США. Питання від зворотного — а чим це може бути корисно Україні?
— Це вже було корисним для України — тоді, коли Росія була таким центром модернізації впродовж 90-х років, а Україна відставала в розвитку. Нині я сподіваюся, що Україна нас наздогнала і навіть обжене. І чим більше буде центрів модернізації, тим краще буде для всіх нас.
— Як би ви оцінили вплив української ситуації на процеси на пострадянському просторі? Чи є він і наскільки сильний?
— Поки що це лише віртуальний вплив, його можна буде оцінити лише через деякий час, коли проявиться політика нового українського керівництва. Поки воно лише примірюється до політики, а не проводить її. Щодо впливу подій кінця минулого року, то ситуація з виборами в Україні зміцнила загальнодемократичні тенденції на теренах колишнього Радянського Союзу, хоча ця ситуація може впливати й на багато інших чинників. Однак для цього, звісно, Україна має закріпитися на шляху демократичного розвитку, почати успішну боротьбу з корупцією, яка була жахливою, і довести, що економічне зростання останніх років було не випадковим явищем, а закономірним результатом політики уряду.
— Офіційний Київ останнім часом дуже часто заявляє про «нові сторінки» у відносинах із Європейським Союзом, НАТО, США. Чи відкрито цю нову сторінку у відносинах із Росією?
— Я сподіваюся, що Україна дійсно відкриває нові сторінки, бо поки що з боку України є лише обіцянки це зробити. А обіцянки ще слід виконати. Що стосується відносин із Росією, то нові відносини починають складатися. І мені здається, що, попри те, що Росія, вірніше, частина її еліти, зробила неправильний старт у лабіринті минулого року й дуже глибоко в нього залізла, то зараз, схоже, перемагає реалізм, і відносини повертаються на рівень конструктивних, рівних і дружніх. Будемо сподіватися, що не буде зайвих подразників ані з того, ані з іншого боку. До речі, і перша зустріч Ющенка й Путіна, і майбутній візит цьому сприятимуть.
— Міністри закордонних справ Росії й України Сергій Лавров і Борис Тарасюк говорили про те, що в українсько-російських відносинах накопичилися валізи проблем. А що у «валізах»?
— Про це слід насамперед запитувати наших міністрів. Я не дуже знайомий із «валізами» — є кілька проблем, звісно, як і у будь-яких країнах, котрі мають тісні відносини і межують одна з одною. Але «валіз» я якось не помітив. І до речі, якщо обидва міністри виявляють таку дивну однодумність в усвідомленні валіз проблем, то в такому разі в нас проблем взагалі немає.
— Чого можна очікувати від візиту Володимира Путіна до України?
— Вважаю, що якихось проривів чекати не варто. Ми стабільно розвиватимемо економічні відносини, не рватимемо й не ламатимемо те, що вже зроблено. Нам треба просто нормально й конструктивно працювати, і в результаті все буде гаразд.
Андрій КОКОШИН , депутат Державної думи РФ:
— Перспективи російсько-українських відносин можуть бути цілком сприятливими, якщо обом сторонам вдасться знайти відповіді на низку великих питань. Це масштаби, глибина співробітництва в рамках Угоди щодо ЄЕП, співвідношення між інтеграцією на пострадянському просторі та інтеграцією з Євросоюзом, питання базування Чорноморського флоту та ін. Для мене особливо важливими є питання співробітництва України й Росії у сфері високих технологій, особливо в авіаційній та ракетно-космічній сферах. Є питання внутрішнього життя України, до яких дуже велику увагу приділяють росіяни, в тому числі депутати Держдуми.
Передусім це статус російської мови в Україні, становище російськомовного населення. Ці питання активно обговорювалися під час передвиборної кампанії минулого року. Про необхідність їх вирішення каже й нове державне керівництво України. Ми дуже уважно ставимося до того, що говорять і роблять у цій сфері.
— У Росії, як і раніше, болісно ставляться до активності України на європейському напрямку?
— На всю доступну для огляду перспективу якось не проглядається можливість вступу України до Європейського Союзу. Про це досить відверто останнім часом заявляють деякі офіційні особи ЄС у відповідь на заяви з Києва про прискорення процесу вступу України до Євросоюзу. Судячи з усього, ще не скоро навіть почнуться переговори про вступ України до ЄС. Моє спілкування з різними державними й політичними діячами країн ЄС дозволяє говорити про те, що переважає думка, що ЄС ще довгі роки доведеться «переварювати» нещодавно прийнятих членів з-поміж держав Східної Європи. Наступна за цим проблема — членство в ЄС Туреччини — це також «головний біль» для ЄС. Понад те, відкритим текстом кажуть про те, що багато часу потребуватиме навіть переговорний процес про отримання Україною від ЄС статусу країни з ринковою економікою, що має прямий стосунок до можливості України залучати інвестиції, створювати нові робочі місця. Наприклад, Ієн Боуг, який очолює представництво Єврокомісії в Україні, Молдові та Білорусі, виразно натякає на те, що в темпах прийому України в ЄС слід орієнтуватися на те, як вирішується це питання стосовно Туреччини. Він, зокрема, звертає увагу на те, що Туреччина ще 1962 року підписала свою угоду про асоціацію з європейською спільнотою, якою тоді був Євросоюз; після багаторічних політико-дипломатичних зусиль Туреччина лише 1997 року змогла формально звернутися до ЄС з проханням про членство, а самі переговори починаються цього року і триватимуть кілька років.
Водночас із боку ЄС явно робляться всілякі жести, спрямовані проти того, щоб Україна інтегрувалася з Росією та іншими країнами СНД. Говорять, що участь України в ЄЕП як у митному союзі або вільному ринку не дає їй можливості мати зону вільної торгівлі з ЄС. Тобто Україні фактично пропонують років 10 — 12, якщо не більше, бути поза найважливішими інтеграційними процесами в сучасній світовій економіці.
— Які настрої щодо України зараз переважають у Державній думі?
— Можу впевнено сказати, що в Держдумі, в тому числі у фракції «Єдина Росія», переважає ставлення до України як до країни, з якою нас пов’язують особливі культурні, духовні, людські зв’язки, що формувалися сторіччями в рамках однієї держави. Водночас депутати цілком визнають суверенітет, територіальну цілісність України. Росія не має до України жодних територіальних претензій, що, зокрема, було відображення в Договорі про кордон між Росією й Україною, ратифікований минулого року Держдумою. Синдром відносин «старшого брата» і «молодшого брата» вже в 2003 — 2004 рр. значною мірою пішов у минуле. Я міг би ще раз зазначити, що Росія в сучасних умовах внаслідок цілої низки причин є найбільш зацікавленою державою в забезпеченні реального суверенітету України.
Андрій МІШИН , директор Інституту стратегічної політики, Київ:
— Характер сучасного українсько-російського політичного діалогу можна визначити велосипедним терміном «сюрпляс» — «напружене очікування». Я вважаю цей термін найточнішим за умов стрімкого створення нових вузлів протиріч, що вже в короткостроковій перспективі можуть досягнути критичної позначки у відносинах двох країн. Йдеться про пікантну й малозначущу на перший погляд ситуацію навколо можливого візиту Бориса Березовського в Україну; обговорення ймовірного виходу України з СНД (перший крок — заява про зупинення участі української сторони в місії спостерігачів за виборами СНД); оптимізації (тобто згортання) участі України в Єдиному економічному просторі; можлива миротворча участь України в грузинсько-абхазькому конфлікті та посилення участі в придністровському врегулюванні (що можливо тільки за умов послаблення позицій Росії), активізація ГУУАМ тощо. Але не враховується те, що для Ради Безпеки РФ з грудня 1999 року впродовж обох термінів президентства Володимира Путіна найбільш принциповим питанням є «протидія дезінтеграційним процесам в рамках СНД».
Водночас впродовж останніх років другого терміну президентства Леоніда Кучми на тлі проведення барабанних заходів на кшталт Року Росії в Україні в українсько-російських відносинах спостерігалась відсутність спільного розуміння та стабільності діалогу з основних питань співпраці в політиці та економіці. Не була подолана й відомча роз’єднаність рішення міждержавних проблем. У взаємних відносинах важливе місце займав фактор втручання третіх країн і сил, які впливали на взаємини між Україною та Росією. Цей фактор більшою мірою обумовив масовану інформаційну кампанію щодо неоднозначної ролі РФ в українському виборчому процесі, яка актуалізувала деякі гуманітарні аспекти двосторонніх відносин. Мова йде насамперед про статус російської мови, положення УПЦ, ціннісні установки та орієнтири міждержавних інтеграційних проектів, а також підвищену емоційність оцінок політичних та економічних ініціатив обох сторін.
Тому на порядок денний нової політичної команди України треба винести завдання зробити все, щоб «нова сторінка» у відносинах України з Росією не відкрилась посиленням конкуренції не лише в економічній, але й у міжнародній та внутрішньополітичних сферах. Але істотне зниження асиметричного характеру двосторонніх відносин все ж слід віднести до позитиву. Ця асиметрія виявлялася в певному впливі Росії на внутрішньополітичну ситуацію в Україні. Сьогодні інтерес до українського політичного процесу все більше пов’язується з інтересами російських економічних акторів (йдеться про зустріч Президента України з лідерами російського бізнесу). Обсяг інформації в РФ про Україну зараз набагато більший, ніж півроку тому. Розвивається експертне співтовариство України та Росії. У цілому, на моє глибоке переконання, українсько-російські відносини залишатимуться добросусідськими та стабільними.
Позитивна динаміка українсько-російських відносин, на мою думку, залежить від того, наскільки швидко вдасться розбудувати нову — інтеграційну складову загальної ціннісної парадигми відносин України та Росії як незалежних суверенних держав у діалозі із Європейськім Союзом. Теза, що ціннісні категорії є однією із найважливіших складових сучасної системи міжнародної безпеки та співробітництва, для більшості провідних країн Заходу вже багато десятиліть є аксіомою. Разом з тим головною проблемою розробки нового пакету документів для поліпшення українсько-російських відносин на 2005 рік до останнього часу залишалася відсутність ціннісної складової в політичному діалозі України та Росії.
Не хочу зупинятися на конкретних проблемах в українсько-російських відносинах, як-от статус Чорноморського флоту Росії в Криму та інші — вони загальновідомі. Однак слід визнати, що проблемні питання у двосторонніх відносинах між Україною та Росією, пройшовши досить складну процедуру погоджень, завжди знаходили й знаходять розумний компроміс.
Вважаю, що з великою долею ймовірності ми побачимо нові елементи транспарентності у діалозі України та Росії на вищому рівні. Це дозволить вже в короткостроковій перспективі позбавитися негативів непрозорої політики («параполітики»), які раніше періодично супроводжували українсько-російські відносини. Сам факт візиту дає підстави для оптимістичного погляду на майбутнє.
