Підсумки політичного сезону в Росії сумні. За всіма показниками, що характеризують сучасну державу з конкурентною економікою, Росія продовжує тупцювати на місці, а то й посувається назад. Влада імітує реформаторську активність в окремих сферах, що лише збільшує відчуття управлінської імпровізації. Суспільна дискусія зводиться до гадання, хто з членів тандему піде на вибори.
Не обговорюють ані причини вражаючої неефективності теперішньої моделі розвитку, що викликає незадоволеність навіть у президента й прем’єра, ані детальні плани тієї політики, яку доведеться проводити наступному президентові.
За опитуванням «Левада-Центру», довіра до Медведєва знизилася до 33%, а число громадян, які довіряють Путіну, впало з 48—50% до 41% за рік, притому що 52% взагалі незадоволені урядом. За браком альтернативи це вкрай низькі показники. Крім того, число росіян, які вважають, що країна рухається не в тому напрямку, перевищило кількість тих, хто вважає, що вона розвивається нормально.
Головний підсумок сезону в тому, що в Росії остаточно сформувався надкорумпований псевдодержавний капіталізм, який перетворився, по суті, на механізм збагачення високопоставлених чиновників і їхніх друзів, керований непублічними, але дуже впливовими кланами, без схвалення яких жодне серйозне економічне або політичне рішення не може бути ухвалене або реалізоване.
У надрах цих кланів сконцентрувалася вся адміністративна, фінансова й законодавча влада, а також юридичні механізми, що дозволяє формувати потрібний їм правовий режим. Там ухвалюють головні кадрові рішення. Повертається практика 90-х років, коли закони підганяють під чиїсь конкретні обставини й потреби.
З одного боку, суспільне життя деградує, з іншого — склалася своєрідна, паралельна тіньова, але по-своєму ефективна псевдодержава.
Процеси ухвалення державних рішень майже повністю монополізовано особами, ніким на це не уповноваженими. Потужний адміністративний ресурс держави поставлено на службу корупції й особистого збагачення. Замість системної влади застосовують ручний режим, тобто суб’єктивний експромт. Чиновники безсоромно лобіюють приватні проекти, що прямо суперечать національним інтересам, а клани відверто ділять між собою країну і вже не соромляться виявляти себе.
У масовому масштабі повертається рейдерство, де головну роль — на відміну від 90-х років — відіграють держслужбовці, спеціально дискредитуючи певні приватні компанії, аби збити ціну й змусити власників продати бізнес своїм друзям за «пожежними» розцінками.
Є люди, що пропонують бізнесменам за великі гроші «розв’язати проблеми», ними ж ініційовані. Озвучений Путіним спосіб висунення кандидата в 2012 році — «ми сядемо й домовимося» — став універсальним методом кланового наїзду. Бізнесменам пропонують «сісти й домовитися», інакше починається процес відбирання бізнесу. Різниця між реальною й «договірною» ціною бізнесу стало сьогодні основою добробуту високих держслужбовців.
Як наслідок, у країні майже не залишилося бізнесу, здатного протистояти пожадливості чиновників і їхніх друзів.
Із національної економіки, що деградує, зникають ринкові принципи й чесна конкуренція. Таку економіку неможливо модернізувати.
Російська корупція поступово роз’їдає світові фінансові структури.
Останнім часом до своїх схем вітчизняні чиновники активно залучають окремих співробітників іноземних фінансових організацій, щоб через них впливати не лише на капіталізацію тих чи інших російських компаній, а й на умови їх виходу на глобальний ринок. Це загрожує скандалами на міжнародному рівні, які перевершать за масштабами ті, що сталися в 90-ті роки й надовго зробили Росію ізгоєм глобального фінансового світу.
Не варто спокушатися іноземними інвестиціями. Їх обсяг принизливо малий для економіки такого масштабу, а список основних країн-інвесторів Росії очолюють Кіпр, Нідерланди й Люксембург — юрисдикції, популярні серед російських бізнесменів. Це не іноземні гроші, і вони, що більше, ніяк не пов’язані з сучасними технологіями. Але головне — чимала частина цих інвестицій із часом буде тихо вивезена назад із країни російськими чиновниками і їхніми друзями із зарубіжних фінансових структур і осяде на чиїхось особових рахунках, навіть не відбившись на статистиці виведення капіталу з Росії.
Деградація влади й економіки веде до деградації населення, зміни його пріоритетів.
Тільки-но опубліковані прогнози американського Бюро перепису передрікають, що до середини століття населення Росії скоротиться на 21% — до 109 млн осіб, вона скотиться на 17-те місце за чисельністю, але збереже ганебно низькі показники тривалості життя. За даними Всеросійського центру вивчення громадської думки, 22% росіян хочуть емігрувати, а серед молоді ця цифра доходить до 40%. До середини століття серед населення країні до 30% складатимуть мігранти з ближнього зарубіжжя, що розглядають Росію як тимчасовий притулок і вже сьогодні відправляють в свої країни понад 2% російського ВВП.
У Росії створено тандем слабкої держави й потужних кланових корупційних структур.
На зміну ОЗУ й беззаконню олігархів 90-х сьогодні прийшли чиновницько-олігархічні злочинні угрупування (ЧОЗУ), які підім’яли під себе державу і в яких олігархи відіграють другі ролі. Президент вимушений визнати, що система управління не працює. Він пішов на рідкісний в політиці крок, призвавши до реформування влади напередодні виборів, які ця влада планує виграти. Це свідчить про розуміння ним гостроти ситуації.
Проте така реформа немислима, поки немає ідеології і концепції держави, які нова — децентралізована — система управління обслуговуватиме.
Росії потрібна нова по суті держава, вільна від кланів і підпорядкування інтересам ЧОЗУ, із прозорими рішеннями, системою заборон і противаг, верховенством права, що діє на користь національного бізнесу, приваблива в очах свого народу й глобального співтовариства. Її створення є основним завданням тих, хто претендує на роль національних лідерів по суті, а не на словах.
