Новий російський прем’єр-міністр Михайло Фрадков є технократом із досвідом роботи у зовнішній торгівлі та сильними зв’язками у правоохоронних органах. Він буде лояльним, передусім, до російського президента Володимира Путіна. Це призначення змушує думати, що Путіну був потрібен жорсткий чиновник, який у його другий президентський термін втілюватиме в життя вироблену Кремлем стратегію реформ, а не незалежний політик, який може виявитися його потенційним наступником у 2008 році.
Фрадкова, який має єврейське коріння, після закінчення 1973 року вищого навчального закладу направили до Індії на посаду економічного радника посольства СРСР. Така престижна робота за кордоном здавалася просто неможливою для того, хто не був пов’язаний із Комітетом державної безпеки (КДБ). Хоча Фрадков ніколи формально не мав стосунку до КДБ, людина, яка добре його знає, сказала, що один із його синів закінчив Вищу школу Федеральної служби безпеки (ФСБ), спадкоємиці КДБ, що вказує на тісні зв’язки самого Фрадкова з органами безпеки.
Колишній офіцер КДБ та член парламенту Геннадій Гудков сказав: «Я б не назвав його чистим «силовиком», але, зрозуміло, він краще за багатьох знає специфіку роботи органів безпеки. Його біографія змушує припускати наявність зв’язків із «силовиками». Путін, який учора сам визнав, що Фрадков добре знайомий з органами державної безпеки та правоохоронними органами, після свого обрання президентом швидко зробив Фрадкова заступником Сергія Іванова, у той час голови Ради безпеки, а потім у 2001 році призначив його головою Федеральної служби податкової поліції, яка до самого свого розформування працювала в тісному контакті з ФСБ.
Соціолог Ольга Криштановська, яка вивчає російську правлячу еліту, сказала: «Він є типовим представником клану «силовиків» у путінській еліті. Хоча він ніколи сам не служив у КДБ, він працював в організаціях, які підтримували зв’язки з органами безпеки. Фрадков був головою Федеральної служби податкової поліції, коли ця служба була однією з наймогутніших силових структур у країні, підтримувала тісні зв’язки та була здебільшого укомплектована співробітниками ФСБ».
З іншого боку, Фрадков також має великий досвід комерційних відносин і знає Захід. Він працював у радянських зовнішньоторговельних організаціях і на початку 1990-х років був представником Росії на торгових переговорах у Женеві. Фрадков підтримував відносини як із ліберальними економічними реформаторами, так і з однією з найвпливовіших у 1990-ті роки бізнес-груп, коли був заступником Петра Авена, одного із провідних акціонерів конгломерату «Альфа» та головою його банківського підрозділу.
Авен, проте, сказав: «Він дуже досвідчений чиновник, який не підтримує тісних зв’язків з жодною з бізнес-груп. Його призначення є зміною поколінь. Він належить до покоління, яке готували до роботи як вищу ланку радянських апаратників, але яке виявилося незатребуваним на початку 1990-х років, коли Борис Єльцин призначив до свого уряду представників молодшого покоління лібералів на чолі з виконуючим обов’язки прем’єр- міністра Єгором Гайдаром».
Працюючи останні кілька місяців у Брюсселі, Фрадков, за свідченням його колег, ніколи не намагався «розгойдувати човен». Будучи присутнім на засіданнях Комісії, він ніколи не відхилявся від путінської лінії. Щоразу, коли стикався з важким питанням, він дослівно зачитував відповідь за папірцем. «Він завжди дотримувався вказівок свого боса», — сказав про нього один дипломат. На публіці Фрадков намагався не висовуватися. Він ніколи не «гнав хвилю», але завжди фокусувався на питаннях, які цікавили його як технократа і які безпосередньо впливали на інтереси Росії: торгівля, фінансові справи, оподаткування.
Інший колишній колега Фрадкова охарактеризував його як дуже замкнуту і незворушну людину. «Він зробив би хорошу кар’єру в СРСР, — сказав він. — З погляду менталітету, він набагато ближчий до старшого покоління радянських апаратників, ніж до молодих реформаторів. Він не дуже амбіційний і не має власних «проектів». Він не стане ініціатором нових нападок на великий бізнес, але й не виступатиме проти них».
