Вибори-99 у Росії та Україні — як близнюки. Аналогії
проглядаються в застосуванні «канівської технології» («К-4» і «Отечество
— Вся Россия»), у деморалізованій і непослідовнiй правій опозиції, у залізобетонній
позиції комуністів, які своєю нездатністю до коаліцій і компромісів, зробили
неоціниму послугу владі. А головна відмінність — у ступені свободи слова.
Україна тут знаходиться, швидше, між Білоруссю та Росією, в якій, принаймні,
не було тотальної інформаційної блокади сил, опозиційних Кремлю. І навряд
чи у зв'язку з підсумками виборів можна говорити про те, що «Кисельов програв
Доренку». Тут проглядається ще одна аналогія: масовий виборець хоче видовищ
і з легкістю приймає роль пасивного об'єкта медіа-технологій.
Вибори в Держдуму Росії, безумовно, не можуть
залишити байдужими людей, які стежать за політичними процесами в Україні,
з цілого ряду причин. По-перше, нам не байдуже, хто стане президентом Росії,
по-друге, цікаво порівняти електоральні переваги сусідів з власними, по-третє
— відстежити вплив PR-технологій на російського виборця, оцінивши таким
чином рівень цього виборця.
Почнемо з того, що спробуємо класифікувати умовних переможців,
які подолали 5% бар'єр, на переможців і переможених. Щоправда, кажучи про
тих, хто програв, і переможців, слід зазначити, що критерій оцінки успішності
суто індивідуальний і не перебуває в прямій залежності від набраних відсотків.
До групи «переможців серед переможців» відносимо тих, чий
результат перевершив очікування, а саме: Союз правих сил, «Единство», КПРФ
і блок Жириновського.
Успіх Союзу правих сил, який наочно продемонстрував ефективність
механізму блокування невеликих демократичних партій, має сприяти активізації
об'єднувальних процесів роздроблених українських правих. Прообразом українського
СПС у перспективі може стати блок партій «Реформи і порядок» з «канонічним»
НРУ, але лише за умови залучення до цього процесу Українського народного
Руху, очолюваного Костенком. На сьогодні об'єднувальний процес у таборі
наших правих більше нагадує багатосерійну мелодраму створення російсько-білоруського
Союзу. Від того, чи зуміють переступити через власні амбіції вітчизняні
праві, залежатиме доля ліберальних ідей в Україні після виборів 2002 року.
Результат КПРФ — безумовний успіх як партії загалом, так
і її вірогідного кандидата на президентських виборах Геннадія Зюганова
особисто. Отримані 26% голосів, при тому, що комуністи практично відмовилися
від агітації через електронні ЗМІ (мається на увазі не тільки реклама,
а й участь у передвиборних дебатах), зробивши упор на роботу в регіонах,
— солідний успіх команди Зюганова. Додайте до цього близько 45 потенційних
переможців у мажоритарних округах, і картина для КПРФ вимальовується цілком
сприятлива. А як вам друге місце КПРФ у Москві?
Якось, під час президентської кампанії в Україні, перемикаючи
канали, натрапив на зустріч Познера з українськими виборцями. Зізнаюся,
тоді мене зачепили слова шановного телеведучого про те, що в українському
народі, на його думку, підтримка комуністів вища, ніж у Росії, і це прозвучало
з явним натяком на нашу велику провінційність. Результат парламентських
виборів в Росії вдруге поспіль підтверджує протилежне, адже в Держдумі
минулого скликання КПРФ мала 150 голосів, а з союзниками — 205 і, порівняно
з минулими виборами, індивідуальний прогрес КПРФ за кількістю відданих
голосів є очевидним. І це при тому, що завдяки воєнному екстремізму в Чечні
та воєнній істерії, що нагнітається, рихлий урядовий «Ведмідь» останніми
місяцями відкусив солідний шмат російського електорату, який вагається
й скучив за сильною рукою та швидкими танками, саме у КПРФ. Якби не було
війни в Чечні, КПРФ цілком могла переступити 30%-ву межу.
Результат, показаний «Единством», свідчить про те, що найуспішнішою
PR-акцією виявилася війна в Чечні. Телевізійні канали (зокрема й недружні
до «Единства» й Путіна ТВЦ і НТБ), прославляючи бойові дії на Кавказі,
автоматично лили воду на млин «Единства». Можливо, це прозвучить дещо цинічно,
але результат недільного голосування, як прелюдія до президентських виборів,
особисто в мене не залишає ні найменших сумнівів з приводу того, хто був
істинним ініціатором вибухів у Москві.
Як безперечну перемогу слід сприймати й результат Жириновського.
Цьому політику вже не перший рік передрікають кінець політичної кар'єри,
до останнього дня для його блоку передбачали результат близько 4— 5%. А
після того, як Жириновський зв'язався з представниками відверто мафіозних
структур, всієї епопеї з реєстрацією ЛДПР і Блоку (так і не зрозуміло,
були реєстраційні скандали частиною PR-кампанії чи ні. Якщо так, то їхній
ефект можна поставити під сумнів), проходження «жириновців» у Думу з дуже
пристойним запасом — великий особистий успіх «особистого друга Саддама
Хуссейна». В Україні аналога ЛДПР (а блок Жириновського — це фактично ЛДПР)
немає (паралелі з ПСПУ абсолютно безпідставні), ніша безідейної партії
талановитого лідера-артиста порожня, й перший, хто заповнить її в Україні,
має шанс зібрати 4—6%-й урожай на парламентських виборах через два роки
(якщо вони, звичайно, відбудуться вчасно).
Важливо відзначити й той факт, що російські вибори продемонстрували,
що чинник політичного таланту не втрачає свого значення навіть у часи іміджмейкерських
супертехнологій. А найталановитішими (у своєму амплуа) учасниками кампанії,
на мій погляд, слід визнати Сергія Кирієнка та Володимира Жириновського.
Тепер «ті, хто програв серед переможців». До цієї категорії
відносимо насамперед блок Лужкова — Примакова та «Яблоко». «Яблочники»
програли вибори Союзу правих сил, повернувши таким чином боржок за минулі
вибори, на яких багато прихильників ліберальних ідей, не маючи впевненості
в проходженні бар'єра «Демвыбором» Гайдара, переорієнтувалися на партію
Явлінського. Сукупний результат «Яблока» та СПС свідчить, що за минулі
4 роки демократичний прошарок у російському суспільстві, орієнтований на
більш- менш європейські цінності, залишився на колишньому рівні: 10—14%
(на минулих виборах: «Яблоко» — понад 6%. «Демвыбор» — понад 4% плюс декілька
відсотків блоку Хакамади «Общее дело»). Цей результат свідчить про відсутність
прогресу в еволюції російського суспільства (про що й сказав Г. Явлінський,
коментуючи підсумки виборів: Росія залишилася радянською країною), адже
СПС забрав голоси не в «Единства/Медведя» і не в «Отечества», а саме в
«Яблока». Так що перемога СПС разом з явною поразкою «Яблока» в глобальному
масштабі — демонстрація сукупної поразки демократичних партій в Росії,
які здатні забирати голоси лише один в одного.
Проте перейдемо до більш приємних результатів. Як українця
не може не радувати відверта поразка блоку «Отчечество —Вся Россия». Головний
українофоб у російському політичному істеблішменті Лужков тепер навряд
чи ризикне балотуватися у президенти, а потенціал його підстаркуватого
союзника насправді виявився дуже перебільшеним дружнім НТБ. (Від редакції.
Варто зазначити, що поки що незрозуміло, чи треба радіти успіху правих
у Росії. Знаючи «хватку» Чубайса, можна припустити, що «молоді реформатори»
здатні показати такий стиль «співпраці», що Лужков виглядатиме сентиментальним
дідусем). Слід визнати, що ГРТ отримало переконливу перемогу в ідеологічній
битві за простого російського виборця з НТБ і ТВЦ, які різною мірою, але
досить чітко пітримували Лужкова з Примаковим. Доренко всуху переграв Кисельова,
на якого ввечері після виборів було боляче дивитися (проте як і на його
гостя Горбачова, який своїми недоречними коментарями показав, що так і
не усвідомив багатьох речей). Взагалі реакція головної зірки російської
політичної тележурналістики Євгена Кисельова на результат виборів дозволяє
припустити, що цей ведучий, люб'язно надаючи можливість демократам щовечора
«мочити» один одного в прямому ефірі НТБ, розраховував на абсолютно протилежний
від отриманого результат, а саме: СПС і «Яблоко» вимотають один одного,
і на тлі «хлопчиськ, що б'ються» додаткові голоси розчарованих отримає
поміркований Примаков. Але якщо хтось мав ілюзії щодо демократичної трансформації
цього динозавра, яка нібито відбулася, то огидні істерики Примакова в нічному
післявиборному ефірі НТБ показали справжнє обличчя лідера ОВР, вкотре вже
показавши надзвичайно низький рівень політичної культури лідерів радянської
школи.
Аналіз попередніх результатів лужковців у регіонах підтверджує
справедливість ярлика «Вітчизна — мінус вся Росія», і це великий мінус
для кандидата в президенти Примакова. Взагалі, результат виборів спростував
заяви російських політологів про те, що парламентські вибори не проллють
світла на сценарій виборів президентських. Україна, спираючись на результати
грудневого голосування, вже зараз може більш свідомо будувати свою політику
стосовно постєльцинської Росії. Вибори в Держдуму розвіяли міф про високі
шанси Примакова, продемонстрували електоральну планку Явлінського (Степашина)
та Жириновського, засвідчили неприязнь до мера в кепці в російській глибинці.
Базуючись на перших результатах, можна доволі впевнено стверджувати, що
через півроку в Росії буде розіграно «український варіант» політичної п'єси:
червона загроза у виконанні Зюганова, в ролі реформатора й спасителя —
Путін; іншим, зокрема й Примакову, приготовано долю масовки.
Розглядаючи результати виборів у Росії і враховуючи нещодавній
провал Пустовойтенка, не можна не зупинитися на результаті НДР. Сумна (щоб
не сказати ганебна) доля НДР дає виразне уявлення про найближче майбутнє
НДП і має стимулювати діяльність лідерів цієї, якщо так можна сказати,
партії щодо пошуку союзників по блоку.
Оцінюючи якісний рівень середнього російського виборця,
можна з повною відповідальністю сказати, що цей рівень виявився анітрохи
не вищим за вітчизняний. Феноменальний показник безпрограмного «Единства»
— найкраще підтвердження цього. Сукупний показник голосів, відданих за
демократів, не зріс, Жириновський утримався на плаву, а КПРФ отримала важливу
психологічну перемогу.
Віддавши свій голос за «Единство», кожний четвертий росіянин
проголосував за війну в Чечні, за відсутність економічної програми, виразивши
упевненість, що вищий законодавчий орган країни в цей кризовий час найбільше
потребує спортсменів та міліціонерів. А також людей на кшталт Кобзона (93%
голосів «за»), Абрамовича (понад 70%), комуніста Шандибіна або борця Кареліна.
Такий результат дуже точно визначає російського виборця.
ДО РЕЧІ
На виборах у Держдуму Росії на виборчій дільниці в Сімферополі
найбільшу кількість голосів отримав блок «Единство» (26%), повідомляє Інтерфакс-Україна.
На 2-му місці — виборчий блок «Отечество — Вся Россия» (19%), на 3-му —
Союз правих сил (6,8%). Усього в Сімферополі проголосувало 337 росіян із
4173, внесених до списків. В Україні функціонувало 20 виборчих дільниць,
15 з яких знаходилися в Севастополі. У нашій країні було зареєстровано
32,1 тисячi російських виборців.
