У Молдові 5 квітня пройдуть вибори до парламенту. Згідно з рішенням Центрвиборчкому, у виборах беруть участь 15 партій: Соціал-демократична, Ліберальна, Альянс «Наша Молдова» («Молдова ноастре»), Християнсько-демократична народна партія, Партія комуністів Республіки Молдова, Ліберально-демократична партія, Демократична партія, Центристський Союз, партія «Європейська дія», партія «Об’єднана Молдова», Консервативна партія, Екологічна партія «Зелений альянс» (Alianta Moldova Verde), партія «За народ і країну», Союз праці «Patria-Батьківщина», Республіканська партія. Крім того, за голоси виборців боротимуться шість незалежних кандидатів. За результатами народного волевиявлення та фракційною конфігурацією у вищому законодавчому органі буде обрано президента. Нинішній глава республіки, лідер Партії комуністів Республіки Молдова — ПКРМ — Володимир Воронін закінчує свій другий термін, і балотуватися на пост за конституцією вже не може. Перед ПКРМ постало непросте завдання отримати в новому парламенті більшість — бажано конституційну, потім обрати президента, і цього разу зі своїх лав.
Одним із найболючіших для Молдови питань є її територіальна цілісність, іншими словами, Придністров’я. Як звичайно, в період передвиборної кампанії воно набуває значної гостроти. З цієї карти ходять практично всі учасники гонки і намагаються на цьому отримати хоч якісь преференції в очах виборців. Через зрозумілі причини не лишаються байдужими й сусіди Молдови. Найбільшу активність іще рік тому почала виявляти Москва. Міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров у лютому поточного року здійснив візит до Кишинева. Продовженням його переговорів із президентом Володимиром Вороніним стала поїздка до регіону посла за особливими дорученнями МЗС Росії Валерія Нестерушкіна, зустрічі з керівниками конфліктуючих сторін.
Зацікавленість Вороніна в підтримці Росії в найшвидшому вирішенні придністровського конфлікту зрозуміла. Будь-яке, навіть мікроскопічне просування в напрямку реінтеграції Молдови стане головним козирем у передвиборній кампанії, покаже виборцям, що лише комуністи здатні вирішити складний і болісний конфлікт. У обстановці, коли ПКРМ і її лідерам хизуватися особливо нічим, падіння рейтингу партії очевидне, необхідний сильнодіючий засіб для його підтримки й нарощування.
В першу чергу позиції комуністів сильно ослабли на півдні країни в Гагаузії. Це з усією очевидністю показала остання поїздка президента Вороніна до міста Чадир-Лунга. Офіціозна газета «Незалежна Молдова» писала про теплу зустріч у переповненій залі місцевого Будинку культури, оплески, нескінченні слова подяки за побудований хірургічний корпус і відновлення лікарні, що «стало можливим виключно завдяки вольовому рішенню Володимира Вороніна». Проте настрій президента був зовсім не райдужний.
Як пише газета «Молдавські відомості», товариш Воронін нарікав на те, що ПКРМ так багато робить для автономної територіальної освіти (АТО), а їй платять просто чорною невдячністю. «На виборах 2005 року по всьому Чадир-Лунзькому району за нас проголосувало лише 15 відсотків виборців. А ми вам виділили 30 мільйонів леїв (2,81 млн.дол. — Авт.) тільки на реконструкцію хірургічного комплексу!.. Який добридень, такий і бувай здоровий, тож думайте, думайте... Вас що, треба бити, щоб ви нас любили?» Відносини комуністів із виборцями Гагаузії давно, м’яко кажучи, прохолодні. У грудні 2006 р. на виборах башкана (голови) АТО з тріском провалився Георгій Табунщик — креатура Володимира Вороніна.
Не дивно, що в погоні за голосами російськомовного електорату лідер ПКРМ звернувся за підтримкою до Росії. І вона надана на вельми високому рівні. Опозиційна молдавська преса розцінила візит Сергія Лаврова як відкриту підтримку нинішнього президента і його партії. Московська газета «Комерсант» прямо написала, що «голова МЗС РФ долучився до молдавської передвиборної боротьби». Участь ця полягає в організації напередодні виборів зустрічі Володимира Вороніна з лідером Придністров’я Ігорем Смірновим.
Причин такої дипломатичної активності Москви кілька. По-перше, підтримка Вороніна та його партії на парламентських виборах пов’язана з необхідністю максимально загальмувати можливість західного зсуву Молдови. Вочевидь, молдавський президент став лояльніше ставитися до ідеї заміни формату переговорів стосовно Придністров’я «5+2» (Молдова, Придністров’я, Росія, Україна, ОБСЄ і спостерігачі: ЄС і США) на «2+1» (Молдова, Придністров’я, Росія). У цьому випадку російська дипломатія має більше поле для маневрів і важелів впливу на учасників переговорів.
По-друге, за певного ослаблення напруження з Заходом, насамперед із Європою, Росії дуже важливо продемонструвати конструктивний підхід і можливість розв’язання застарілих конфліктів лише за її участі. Не в останню чергу цей сигнал буде скерований у бік президента Обами, який зараз формує свою міжнародну політику і переглядає підходи попередньої адміністрації.
По-третє, Москві є куди поспішати з придністровським урегулюванням не лише через бажання покращити відносини з західними країнами. У Першопрестольній повинні зважати на те, що перманентна політична криза в Україні після президентських і можливих подальших дострокових парламентських виборів закінчиться, і влада на берегах Дніпра почне консолідуватися. Київ має доволі багато реальних важелів впливу на конфліктуючі сторони. Втручання Києва в насилу налагоджений процес зовсім не в інтересах Росії. Активна українська політика в регіоні здатна сплутати всі карти кремлівських гравців. Враховуючи, що в будь-якому випадку процес урегулювання, знаючи звички лідерів у Тирасполі, не буде швидким і тим більше легким, Москва намагається терміново зміцнити свої позиції в Тирасполі та Кишиневі.
Судячи з коментарів офіціозної інформаційної агенції Придністров’я, від зустрічі Вороніна й Смірнова з російськими керівниками не варто чекати якихсь проривів. Криза все сильніше охоплює Росію і зараз у Кремлі є проблеми важливіші, ніж Молдова разом із Придністров’ям. Про це красномовно свідчать результати зустрічі Володимира Путіна з шахтарями, яка закінчилася зовсім не так гладко, як планувалося. Сторони не зрозуміли одна одну. До того ж, у Москві побоюються, що ПКРМ якщо і переможе на виборах, то не зможе самостійно сформувати уряд і обрати президента. Ось чому в Кремлі починають придивлятися до інших партій, зокрема, надзвичайно сміливо почав висловлюватися лідер Центристського Союзу Молдови, колишній прем’єр-міністр Василь Тарлєв. Якщо Москва почала розкладати свої молдавські горіхи по різних кошиках, то нічого хорошого Володимиру Вороніну це не обіцяє.
Вже зараз зрозуміло, що пропагандистський ефект від зустрічі в Москві лідерів у форматі «2+1» буде вкрай малим. Придністровський лідер категорично відмовляється підписувати які-небудь документи, тим більше обов’язкового характеру. Не виключено, що під тиском російських учасників зустрічі все-таки якийсь документ і буде ухвалено, та він, як і в минулому, залишиться декларацією, що нічого не означає. Характерно, що останнім часом у молдавській і румунській пресі все частіше почали звучати мотиви відмови від реінтеграції Придністров’я та висунення Україні територіальних претензій на частину Одеської та Чернівецької областей.
І в цьому сенсі висилка українських дипломатів із Бухареста набуває ще одне значення: пропагандистська невдача з Придністров’ям компенсується створенням штучних проблем у відносинах з Україною. Дехто в Кишиневі та Бухаресті намагається скористатися внутрішньополітичними проблемами Києва у своїх цілях.
Цілком можливо, що з цієї причини Москва й Бухарест хочуть відзначитися на молдавському напрямку і зміцнити свої позиції. В обох столицях чудово розуміють, що без Києва не обійдеться. А поки що гра триває...
