Після нещодавніх березневих терористичних атак на Узбекистан iз боку злочинців, що забрали життя ні в чому не винних людей, до нашої країни з усього світу надійшли тисячі телеграм, листів зі словами підтримки і співчуття у зв’язку з людськими жертвами. Для Узбекистану мало велике значення, що одними з перших свою солідарність висловило керівництво України, з якою нашу республіку пов’язують відносини стратегічного партнерства. Цими днями свою тривогу та співчуття нашому народу й уряду висловлюють багато громадян України, які приходять, пишуть, телефонують до нашого посольства в Києві.
І на цьому тлі загальної підтримки і неприйняття терактів та їхнiх трагічних наслідків, на жаль, різко дисонує за тоном і суттю стаття «Тероризм по-узбецьки» Максима Череди, опублікована на сторінках такого шанованого видання, яким ми завжди вважали тижневик «Дзеркало тижня» (№13 (488) від 3 квітня 2004 року). У відповідь на цю публікацію Посольство Республіки Узбекистан в Україні одразу ж передало до редакції газети «Дзеркало тижня» статтю «Тероризм не буває ані «по-узбецьки», ані «по-українськи», в публікації якої редакція газети відмовила. У зв’язку з цим Посольство було змушене звернутися до інших авторитетних видань України, зокрема, до редакції газети «День» за допомогою, оскільки сама назва і зміст статті «Тероризм «по- узбецьки» не можна сприйняти інакше, ніж як спробу мимохідь образити багатонаціональний народ Республіки Узбекистан, поглумитися над почуттями постраждалих і пам’яттю всіх невинних жертв тероризму, в яких відняли найсвятіше право будь-якої людини — право на життя.
Публікація «Тероризм «по- узбецьки», на нашу думку, цілком побудована на відвертому відкиданні простої людської істини: будь-яке посягання на життя людини — це злочин. Автор стверджує, що всі дії терористів спрямовані проти співробітників МВС. А хто ж, як не співробітники правоохоронних органів за обов’язком і совістю наражаються на реальну небезпеку, коли під загрозою виявляється життя співгромадян?! В Узбекистані внаслідок нещодавніх терактів загинули 10 міліціонерів, сім’ї та діти яких втратили найближчих людей. Саме завдяки чітким і професійним діям працівників МВС у багатьох випадках вдалося в ті дні запобігти новим терактам. І не виключено, що вони могли бути не менш масштабними і катастрофічними за наслідками, ніж ті, наприклад, що сталися у США, Туреччині, Росії, Іспанії, інших країнах на різних континентах. Теракти передусім були цинічно спрямовані на так звані «м’які цілі» — скупчення ні про що не підозрюючих людей, що мало, за нелюдяними задумами злочинців, викликати потужний суспільний резонанс, навіть психологічний шок, паніку в населення. Цілі, які ставили терористи, однозначно не досягнуті. Навпаки, сталася суспільна, психологічна консолідація людей, які ясно усвідомили небезпеку екстремістської ідеології та її породження — тероризму.
Автор публікації, не знаючи обстановки на місці, цілком покладаючись, очевидно, на чутки, у тому числі, запущені його нечистоплотними колегами, бере на себе відповідальність стверджувати, що загалом спокій зумовлений «цілковитою відсутністю інформації», тоді як МЗС Республіки Узбекистан, національне телебачення та інші державні організації навіть у тих непростих умовах намагалися і зараз постійно тримають громадян республіки та світову громадськість у курсі подій, що відбулися, та їхні наслідки. Досить увійти на офіційні сайти інформаційних агентств, міністерств закордонних справ, внутрішніх справ, Узбецького телебачення та інших відомств республіки, звернутися до посольства Узбекистану в Києві. У статті безапеляційно стверджується, що офіційний Ташкент звинувачує в усьому радикальне ісламське угруповання «Хізб-ут Тахрір», тоді як донині офіційна влада Узбекистану на всіх останніх брифінгах і прес-конференціях, що відбулися до 9 квітня 2004 року, повідомляла, що триває розслідування, і саме воно дасть остаточну відповідь на запитання: «Хто винен у цих нелюдяних діяннях?».
Насамкiнець хочемо висловити щиру подяку керівництву, уряду, громадянам дружньої України за величезну підтримку та глибокі співчуття у зв’язку з нещодавніми трагічними подіями в нашій країні. Упевнені в тому, що жодні сили не зможуть протистояти волі узбецького народу, його прагненню будувати незалежну, світську, правову державу. Державу з гідними умовами життя, мирним і стабільним майбутнім для наших дітей. Ми також упевнені, що ніщо, в тому числі подібні публікації, не зможе негативно вплинути на традиційно близькі, які з кожним роком зміцнюються, відносини між Україною й Узбекистаном на благо наших братських народів, чия дружба має багатовікову історію.
