На початку квітня на берегах Рейну та в Празі НАТО та Європейський Союз віддадуть належне новому американському президенту. Ми побачимо по телевізору гарну картинку й почуємо урочисті промови про майбутнє трансатлантичних взаємовідносин — іншими словами, все буде як завжди.
Але до самітів у Страсбурзі й Празі трансатлантичні взаємовідносини зазнають випробування на саміті Групи двадцяти в Лондоні. Вважалося, що обрання Барака Обами має змінити все — принаймні, усі на це сподівалися. Дрейф трансатлантичних взаємовідносин, що тривав вісім років президентства Джорджа Буша-молодшого, мав припинитися — й навіть змінити напрям на протилежний. Ця надія зникає з тим, як глобальна економічна криза оголяє розбіжності між Америкою та Європою.
Після закінчення саміту в Лондоні присутні там лідери, звісно, зроблять спільну заяву, бо ніхто з них не може дозволити собі невдачі. Але розбіжності залишаться. США хочуть побороти глобальну кризу, істотно збільшивши фінансову допомогу, на що Європа піти відмовляється, вважаючи за краще зосередитися на реформі регулювання фінансів. У результаті, все прийде до шаблонного компромісу, й до фінального документу включать обидві заяви.
ЗМІ почнуть вихваляти «сміливість» і «наполегливість» своїх урядів і піднесуть результати зустрічі як «перемогу за очками». Але переконливої глобальної відповіді на найсерйознішу кризу з 1929 року не буде. Лідера, здатного розпочати цю битву, поки немає.
Головна причина продовження трансатлантичного дрейфу полягає в тому, що криза переживається по-різному. Америка побоюється дефляції; Європа, на чолі зі своєю найпотужнішою економікою — Німеччиною, побоюється зростання державного боргу й інфляції.
США зробили поворот на всі 180 градусів у ідеологічному й практичному сенсі, розраховуючи на час майбутнього економічного спаду на економічні методи Кейнса та широкий попит населення, фінансований за рахунок позик. Але європейці, хоч і почали реалізацію національних планів з відновлення економіки, як і раніше, не надто прагнуть брати на себе аналогічний борговий ризик. До того ж, європейська система соціального забезпечення пом’якшить вплив економічного краху, принаймні на деякий час.
Але важливу роль грає і політична тактика. Обаму обрали лише на чотири роки, і його політична доля залежить від того, чи зможе він відновити економіку. Будь-яке гаяння часу може мати для нього серйозні й непоправні наслідки. Однак перед європейськими лідерами стоять абсолютно різні завдання.
Британський прем’єр-міністр Гордон Браун у безвихідному становищі. Економічна криза у Великій Британії, принаймні, настільки ж серйозна, як і в Америці, що змушує уряд майже цілком покладатися на бюджетні витрати, що не покриваються прибутками, з метою запобігти цілковитому краху фінансової системи. У Брауна залишилося мало варіантів дій, а Велика Британія наближається до епіцентру кризи. Врятувати її може лише диво.
Доля Брауна має далекосяжні наслідки як для Німеччини, так і для Франції, оскільки вона виглядає як зловісна ознака. Німецький канцлер Ангела Меркель і французький президент Ніколя Саркозі не хочуть ставити на карту своє власне політичне майбутнє. Меркель гратиме ключову роль у тому, як Європа себе позиціонуватиме, й не лише тому, що вона є лідером найбільшої економіки ЄС, а й тому, що вона хоче, щоб її знову обрали у вересні.
Результати цих виборів стають дедалі непевнішими, й Меркель опинилася сьогодні в дуже невигідному становищі, що може створити для неї серйозні проблеми. Якщо А. Меркель почне політику істотних бюджетних витрат, що не покриваються прибутками, зараз, — вона втратить підтримку виборців, яка й без того вже швидко тане через зростаючий державний борг, націоналізацію, програми стимулювання економіки і т.п. Але якщо влітку зросте рівень безробіття й деякі найбільші компанії збанкрутують, усі вважатимуть, що вона зробила надто мало, й до влади прийдуть соціал-демократи.
Поки не зрозуміло, залежатиме результат виборів головним чином від рівня безробіття чи від державного боргу. Але Меркель зробить усе можливе, щоб не скомпрометувати себе завчасно, а зустріч у верхах в Лондоні відбудеться задовго до виборів.
У цього легального, але егоїстичного мислення будуть серйозні міжнародні наслідки. Розбіжності між Європою та Америкою гальмують узгоджені дії двох головних західних економік, ослаблюючи тим самим Захід загалом. До того ж, це віддаляє США від Європи, й дедалі більше — у бік Китаю. Це підірве трансатлантичні взаємовідносини ще більше, посилить роль Китаю в загальносвітовій боротьбі з кризою й, імовірно, дозволить Китаю виграти в цій ситуації більше за всіх.
Після закінчення економічної кризи світ зміниться, і європейці не зможуть тоді скаржитися на це. Світ стане більш тихоокеанським і менш трансатлантичним, і китайсько-американський тандем створить нову вісь світової політики.
У Берліні, Парижі й інших європейських столицях потайки сподіваються, що Обама все ж таки зможе розібратися з ситуацією. Якщо він виявиться супер-Кейнсом, нікому не доведеться ризикувати своїм власним політичним майбутнім. Якщо ж у нього нічого не вийде, то європейські політики будуть ніби ні при чому.
Обидві ці позиції однаково небезпечні для життєво важливих інтересів Європи. Якщо Європа бачить себе в цій кризі (яка ще може перерости в повномасштабну економічну депресію) стороннім спостерігачем, саме так до неї й ставитимуться в майбутньому.
Йошка ФІШЕР, провідний член Партії зелених Німеччини впродовж майже 20 років, міністр закордонних справ Німеччини й віце-канцлер з 1998 по 2005 рр.
