Чому європейська криза набула таких масштабів? Тому що ми не знаємо, що робити? Тому що вся повнота влади зосереджена в руках купки лідерів? Або ж навпаки: у тих, хто має ухвалювати необхідні рішення, немає достатньої влади, аби зробити це? Загалом, мені здається, що розвиток кризи пов’язаний із згубною взаємодією усіх цих трьох чинників.
ЩО РОБИТИ?
У держав та експертів є різні думки щодо того, яких заходів треба вжити для протидії кризі. Найзапекліші суперечки нині тривають між прибічниками жорсткої економії і тими, хто виступає за збільшення державних витрат для активізації економічного зростання. У міру того, як криза набуває обертів, ці дебати перетворюються на порожні словесні баталії. Врешті-решт, економія — це необхідність, а не результат вибору. Бідні затягують паски зовсім не тому, що з розумних міркувань вони надають перевагу помірності над достатком.
У багатьох країнах і багатьох сім’ях жорстка економіка — це сувора дійсність, якої не можна уникнути. Водночас спробу поставити цих чоловіків і жінок, які й так живуть у нестатках, у ще тяжчі умови також не можна назвати розумним рішенням. У будь-якому разі, суперечки тривають, і переконаність, яку демонструють найбільші економісти у своїх рекомендаціях, різко контрастує з ненадійністю їх прогнозів і тлумачень до й під час кризи.
Економіст із Массачусетського технологічного інституту Ендрю Ло нещодавно опублікував у престижному журналі Journal of Economic Literature аналіз 21 книжки, які мали найбільший вплив на суперечки довкола кризи. І дійшов такого висновку:
«У цьому широкому спектрі суперечливих інтерпретацій не простежується якоїсь спільної точки зору. Велика кількість різноманітних висновків (...) акцентує на нагальній потребі того, що економістам слід домовитися про певний обсяг спільних даних, на підставі яких можна було б зробити точніші висновки й аналізи».
Інакше кажучи, якщо навіть найкращі економісти не можуть дійти згоди щодо базових фактів і даних, які спричинили кризу, немає нічого дивного в тому, що вони не мають спільної думки щодо того, як із неї вийти. На жаль, вони не відчувають нагальної потреби у співпраці. Нинішня криза наочно продемонструвала, що інтелектуальна зарозумілість — це один із ризиків роботи професійного економіста.
БАГАТО ВЛАДИ В НЕБАГАТЬОХ РУКАХ
Хоч би як там було, але цілком очевидно, що природа кризи стосується не лише економіки і що суперечки між експертами самі по собі не можуть пояснити цих подій. Політика відіграє тут вельми важливу роль. А говорити про політику — означає говорити про владу. Так, приміром, деякі протагоністи цієї трагедії не в змозі запропонувати шляхів розв’язання кризи, проте цілком спроможні вставити палиці в колеса іноземним ініціативам, що їх не влаштовують. Це стосується, приміром, «права вето» німецького канцлера Ангели Меркель, яке надає їй чималу владу. Німеччина могла б дати стимул своїй економіці і підтримати інші заходи, які допомогли б решті Європи вибратися із трясовини.
Випуск на міжнародному ринку загальноєвропейських облігацій є гарним прикладом гідної ініціативи, на шляху якої створює перешкоди Німеччина. Такі євробонди мали б колективну гарантію всього європейського континенту, що дало б змогу скоротити ризикові премії, а також виплати з боку країн, що найбільш потерпіли від кризи (які надзвичайно залежні від іноземних кредитів).
Проте з плином часу влада більше не зосереджується виключно в кількох країнах і більше не належить виключно політичним лідерам. Фінансисти, які в змозі перевести значні капітали з однієї країни до іншої, також є головними гравцями в європейській драмі. Вони, звісно, не в змозі безпосередньо визначати політичний курс, але можуть виступити проти певних рішень або обмежити простір для маневру держав.
МАЛО ВЛАДИ В ДУЖЕ БАГАТЬОХ РУКАХ
У Європі продовжує лютувати буря, і влада інколи набуває дивного характеру: вона стає слабкою, нестійкою і тимчасовою. Навіть сильні лідери стикаються з обмеженнями, коли йдеться про реалізацію їхніх повноважень. Більш того, їхня влада дедалі частіше послаблюється на користь супротивників, колег і конкурентів, що несподівно з’явилися нізвідки. Руки Ангели Меркель зв’язані міріадами мікровластей, які хоча й неспроможні досягти своєї мети, у змозі підкласти свиню сильним.
Причини для занепокоєння є і в лідерів фінансової сфери: їх професія та інститути не застраховані від нинішніх потрясінь. Як недвозначно продемонструвала європейська криза, влада сьогодні надзвичайно роздрібнена, що робить вище керівництво неспроможним рішуче змінити поточні тенденції. Криза триває, тому що ніхто в Європі не не в змозі впоратися з нею. Принаймні зараз.
Slate.fr, 6 червня 2012 року, переклад ІноЗМІ
