Постгельсінкська Європа, Балкани, Росія. Три речі, що склали основні тези виступу лорда Кріса Паттена, члена Європейської Комісії, відповідального за зовнішні відносини Європейського Союзу, в Берліні, на зустрічі «вісімки», та його брифінгу в Брюсселі напередодні. Три проблеми, які з часом дійсно покажуть — чи готова «старенька Європа» до тих радикальних змін у світі, які вже насправді розпочалися, чи спроможна вона грати дійсно свою власну роль на світовій арені, чи стане їй сил та хоробрості не просто, чи не вперше після війни, висловлювати власну позицію, але й довести своє право на неї реальними фактами.
Постгельсінкська Європа — це Європейський Союз, який визрів до визнання необхідності мати свою власну, автономну політику в галузі оборони та безпеки — звичайно, як підкреслюють лорд Паттен та Хав'єр Солана, головний творець цієї політики — в надзвичайно тісному контакті з НАТО. Ревнощі США та Канади з цього приводу, очевидно, небезпідставні — один із представників відповідного комітету Європейської Комісії запевняв кореспондента «Дня», що після Косово подальше повне домінування американської доктрини просто неприйнятне для Європи. Однак, крім емоцій, залишаються факти: ЄС виявився повністю неспроможним якось впливати на ситуацію на Балканах, європейські країни чи не з гордістю брали участь у безглуздій акції НАТО проти Югославії. Франція та Британія, провідні члени ЄС, батьки ідеї чисто європейської оборонної політики, виступили організаторами конференції в Рамбуйє — яка виявилася фарсом, бо, як лише тепер визнається, представникам Белграда на ній пропонували підписати документ, який би означав по суті окупацію Югославії західними військами. Зараз, вже після закінчення чи зупинення балканських війн, француз Бернар Кушнер, голова місії ООН в Косово, та Вольфганг Петріч, міжнародний представник у Боснії, відверто зізнаються західній пресі, що головної мети — реального врегулювання — так і не досягнуто. Боснія за чотири з гаком роки після Дейтонського миру так і не стала мультиетнічною державою. В Косово албанці, що вважають себе переможцями, по-звірячому мстяться сербам. Європейці й досі сперечаються, кому, скільки й за що платити — щоб досягти врегулювання на Балканах. Словом, балканського іспиту Європа не склала.
На черзі — випробування Росією. «Вісімка» в Берліні в черговий раз висловила стурбованість подіями навколо Чечні. Лорд Паттен заявив, що неможливо вислухати аргументи Росії щодо торгівлі, якщо Москва не сприйме західних аргументів щодо Чечні. Дехто на Заході навіть схильний вважати, що теракти в Москві та Волгодонську було спровоковано «певними силами в Москві». ЄС погрожує Москві фінансовими та економічними санкціями — але погрози — це, очевидно, все, на що спроможний Захід, стурбований тим, щоб до влади в Росії не прийшли комуністи та жириновці. Останніх ще й досі щиро вважають за ультранаціоналістів, не помічаючи, що вони завжди підтримують існуючу владу.
Очевидно, що й цього іспиту звикла до спокійного розміреного життя Західна Європа може не скласти. Особливо, коли й надалі саме поняття «європейський» стійко асоціюватиметься з Заходом і тільки з Заходом, як є тепер.
Не кажучи вже про те, що на черзі — випробування розширенням, особливо — діалогом з Туреччиною. І про те, що Україна ще, мабуть, довго залишатиметься для Заходу, можливо, чимось менш ворожим, ніж сьогоднішня Сербія — але не більш бажаним.
