Прийшли дуже символічні для України часи. По-перше, надзвичайно символічна криза в Росії, яка не дає спокою всьому світу. По-друге — дуже символічна, особливо для України, спроба Росії з неї вийти через нестандартне призначення прем'єр-міністра та уряду. По-третє — символічною буде запланована на 18—19 вересня зустріч президентів України та Росії.
Символічне в цій зустрічі вже те, що планувалася вона в Харкові, а відбудеться, як повідомляється, в Москві — очевидно, Борис Єльцин зараз ні політично, ні фізично не може покинути російську столицю. Бо навряд чи просто так перенесено його візит до Казахстану, навряд чи просто так Єльцин з'являється на телеекранах лише для озвучення заяв про призначення Примакова і так далі. Символ пострадянських перетворень, Єльцин фактично втратив контроль над державою, що довела епопея з призначенням прем'єр-міністра. Його епоха, очевидно, закінчується, його реформаторські успіхи — очевидні, особливо після фінансового обвалу. І подейкують вже навіть у високих кабінетах у Москві, коли він остаточно зійде зі сцени — лише питання часу.
У цій ситуації особливо цікаво виглядає Президент України Леонід Кучма, який зробив багато заяв на підтримку відкинутого Думою Черномирдіна. Його візит до Москви буде знайомством iз новою Росією, до спілкування з якою він навряд чи готовий — хоча б тому, що в Україні намагається не припустити саме політичного розвитку подій за московським сценарієм (зокрема виходу на сцену досі незаангажованого прем'єра та створення коаліційного уряду професіоналів). Щоби не сказали Єльцин та Кучма один одному зараз, очевидним буде, що від цих обіцянок мало що залежатиме — бо, зокрема, за газ потрібно буде платити і питатимуть за це жорстко. І маневрувати між Росією, СНД, Європою та США буде дедалі важче — тож доведеться Києву чітко визначатися з власними інтересами. І, як абсолютно вірно зазначив у інтерв'ю заступник секретаря РНБОУ Олександр Разумков, знаходити «нестандартні ходи» — бо від співробітництва з Росією, дійсно, дітися (завдяки мудро поставленій українській політиці) нікуди. А реального співробітництва як не було, так і немає.
Символічним буде й те, що жодними рецептами «від Єльцина» ані в протистоянні президента з парламентом, ані в реформуванні економіки та всієї системи управління державою ми скористатися вже не можемо, бо їхній результат — очевидний. Можливо, хоч це хоч на якийсь час відіб'є в наших політиків бажання «в Москву, в Москву!», як у чеховських сестер.
Не менш символічне те, що в іншого нашого сусіда й стратегічного партнера — Польщі — справи чомусь набагато кращі, ніж у нас. Можливо, якісь рецепти — як цього досягти — підкаже сьогодні в черговий раз Кучмі польський міністр закордонних справ Броніслав Геремек. Питання лише в тому, чи уважно його вислухають у Києві.
№175 15.09.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»
