Початок трибічних стратегічних консультацій між Сполученими Штатами Америки, Індією та Японією, а також їхнє рішення провести поточного року спільні військово-морські навчання свідчить про зусилля у створенні союзу трьох провідних демократій Азіатсько-Тихоокеанського регіону. Ці зусилля в найдинамічнішому в плані економіки регіоні світу, де передчуття дисбалансу сил зросло до величезних розмірів, також висуваються на передній план президентом Обамою, котрий підготував нові стратегічні директиви для Пентагону. У цій новій стратегії звучить заклик «змістити баланс у бік Азіатсько-Тихоокеанського регіону» й підтримати Індію як «регіональний символ надії в економіці та гаранта безпеки в зоні Індійського океану».
У час, коли Азія перебуває на етапі переходу й коли в неї виникає дедалі більше проблем з безпекою, США, Індія та Японія прагнуть налагодити чіткіше стратегічне взаєморозуміння в цілях просування спільних інтересів. Їхні зусилля викликають спогади про створений напередодні Першої світової війни Троїстий союз Франції, Британії та Росії, щоб протистояти загрозам з боку Німеччини, що швидко міцніла й самостверджувалася.
Цього разу поштовхом стала дедалі напористіша зовнішня політика Китаю. Але, на відміну від Антанти у складі Франції, Росії та Великобританії, що століття тому виступала проти Німеччини, мета зараз полягає не в стримуванні Китаю. Мета американської політики — скористатися економічною взаємозалежністю та повним залученням Китаю до складу міжнародних інститутів, аби переконати його лідерів у недоцільності агресивних прагнень гегемонії в Азії.
Насправді намір трьох демократичних держав полягає в створенні «щирої згоди» без її перетворення на офіційний військовий альянс, який вони вважають контрпродуктивним. Проте такий троїстий союз може стати важливим стратегічним інструментом, що стримує міцніючий Китай від сповзання до зверхньої самовпевненості. Три партнери також прагнуть зробити свій внесок у формування стабільного, ліберального та такого, що базується на правилах, порядку в регіоні.
Після закінчення нещодавно у Вашингтоні першого раунду стратегічного діалогу США, Японія та Індія проведуть навесні цього року в Токіо конкретніші обговорення, спрямовані на зміцнення тристоронньої взаємодії. З часом ця тристороння ініціатива може стати чотиристоронньою, якщо до неї приєднається Австралія. Проте вісь Австралія — Індія — США, що виникає паралельно, передуватиме створенню чотиристороннього партнерства, особливо в світлі того, що раніше сформувати таку коаліцію чотирьох не вдалося.
Але для налагодження серйозної тристоронньої співпраці необхідні важливі зрушення в стратегічних перевагах і політиці Америки, Японії та Індії. Японія, що є союзником США за договором, налагодила військову взаємодію й оперативну сумісність лише з американськими збройними силами. Після заяви про співпрацю у сфері безпеки з Нью-Делі, що пролунала 2008 року, Токіо мусить також налагодити оперативну взаємодію з індійськими ВМС, щоб, як сказав колишній японський прем’єр-міністр Сіндзо Абе, «ВМС Японії й Індії були ефективно взаємопов’язані».
Американські й індійські війська останніми роками провели десятки військових навчань, але деякі аналітики із США скаржаться, що Індія, як і раніше, тяжіє до «неприєднання» в силовій політиці, оберігаючи свою стратегічну незалежність. Насправді ж Індія просто поводиться обережніше, бо вона не захищена від прямого китайського тиску в рамках давньої й невирішеної суперечки з приводу спільного кордону в Гімалаях. Японія відокремлена від Китаю морем, а Сполучені Штати взагалі географічно дуже виддалені. Але щодо Індії, то Китай останніми роками різко активізував порушення кордону й інші інциденти, підсилюючи тиск на Нью-Делі. А Сполучені Штати зберігають мовчазний нейтралітет у китайсько-індійській суперечці.
Але в умовах несприятливого фінансового й бюджетного становища Америки адміністрація Обами оголосила про плани скорочення військових асигнувань з більшою опорою на регіональних союзників і партнерів. Ці плани передбачають відмову США від системи часів холодної війни, в якій Америка була маточиною, а її союзники спицями в колесі безпеки. Такий механізм, що базується на принципі «заступник — сателіт», не підходить для створення нових альянсів. Індія, наприклад, не може стати для США Японією. Насправді, Сполучені Штати намагаються залучити Індію до «м’якого альянсу», в рамках якого не існує договірних зобов’язань.
Ця система маточини й спиць більше підходить для збереження Японії як американського протекторату, ніж для забезпечення її ефективного внеску в реалізацію головної політичної мети США в Азії: підтримки стійкого балансу сил. Непомітне зрушення в американській політиці, що допомагає Японії зменшити свою надмірну залежність від США й більше робити для власної оборони, забезпечить ефективніший внесок у це рівняння.
Таке зрушення, швидше за все, диктується необхідністю подальшого скорочення військових витрат США, щоб можна було зосередитися на вирішенні комплексних завдань внутрішньої модернізації, потрібної для запобігання ослабленню американської потужності й впливу. Якщо США мають намір менше покладатися на свої сили передового базування й частіше виступати в ролі стабілізатора в міжнародних справах, то їм слід здійснити фундаментальні зміни в своїй системі безпеки, створеній після 1945 року.
Трійка країн зі складу нової Антанти також має усвідомлювати й бачити межі свого партнерства. Загальний збіг їхніх стратегічних цілей у Азіатсько-Тихоокеанському регіоні не означає, що в них буде абсолютна згода з усіх питань. Замисліться, наприклад, про різку різницю у ставленні до Бірми цих країн раніше або про їхні нинішні розбіжності з приводу нового плану стримування Ірану, який висунула адміністрація Обами й до якого долучені енергетичні санкції.
Створити справжню військову взаємодію в рамках троїстого союзу буде непросто, оскільки між США й Індією немає договірних відносин, а також оскільки в їхніх збройних силах різна зброя й системи бойової підготовки військ. Але оскільки ніхто офіційного трибічного альянсу не прагне, обмежена взаємодія й обмежена оперативна сумісність цілком можуть вписатися в політичні цілі цієї щирої згоди. Насправді політична доцільність цього союзу, швидше за все, перевершить його військову цінність.
Проте зміцнення співпраці між Сполученими Штатами, Індією та Японією здатне допомогти зміцненню безпеки на морі в зоні Індійського й Тихого океанів, де проходять головні морські шляхи, а також створити здоровий і стійкий баланс сил у Азії.
Брахма ЧЕЛЛАНІ — професор незалежного Центру політичних досліджень з Нью-Делі й автор книжки «Asian Juggernaut: The Rise of China, India, and Japan» — «Азійський велетень: Посилення Китаю, Індії та Японії».
