Однак у новому світі, що сформувався внаслідок терористичних актів у Америці у вересні минулого року, вибір, зроблений Туреччиною, союзи, укладені цією країною та рішення, прийняті нею у процесі свого історичного прагнення до створення сучасної держави, набувають більшого значення, ніж будь-коли. Те, що Туреччина командує миротворчими силами в Афганістані, користується величезною популярністю у турецького народу i знову підкреслює той факт, що Туреччина — єдина мусульманська країна, що є членом НАТО.
Маневрування Туреччини між ісламом і Заходом робить внутрішню та міжнародну політику країни надзвичайно інтригуючою. Дійсно, багато громадян Туреччини розглядають розвиток своєї країни як неспростовний доказ помилковості будь-якої ідеї про неминуче «зіткнення цивілізацій» між ісламом і Заходом.
Логіка, що міститься у підтримці Туреччиною оголошеної Сполученими Штатами війни проти тероризму, виявилася дуже швидко. У терористичних актах, скоєних у США, багато турків вбачають доказ обгрунтованості своїх багаторічних зусиль привернути увагу світової спільноти і особливо Європи до проблеми тероризму. Надаючи підтримку воєнним операціям США в Афганістані та, водночас, відкрито виступаючи проти спроб чорнити іслам, уряду Туреччині вдалося примирити стратегічні інтереси країни з релігійними почуттями свого народу.
Нескінченні дебати у ток- шоу на турецькому телебаченні свідчать про серйозні роздуми, що мали місце з цього приводу. До такої міри, що ті ісламісти, які не засудили грубе насильство та відверту жорстокість відносно цивільного населення, схоже, втратили громадську підтримку. Більш того, ліва світська опозиція політиці Сполучених Штатів не дозволяла дебатам зосередитися виключно на ісламі. Водночас у лютому минулого року в Туреччині пройшов дводенний «діалог цивілізацій» між Організацією Ісламська Конференція та Європейським Співтовариством. Учасники з обох сторін зайняли схожу позицію, висловивши свої сумніви щодо політики США.
У Туреччині зберігається стурбованість, що Ірак може стати наступною ціллю Сполучених Штатів. Ірак є єдиним питанням, щодо якого інтереси Туреччини та США різко розходяться. Ані військове командування Туреччини, ані уряд країни, ані громадська думка не підтримують американську кампанію проти Іраку. Найбільше, що турецький уряд зміг отримати від віце- президента США Діка Чейні під час його візиту до Туреччини в березні минулого року, було непереконливе запевнення, що воєнного удару з боку Америки не передбачено.
Формально Туреччину непокоїть те, що падіння режиму Саддама Хусейна може призвести до безповоротного розпаду іракської держави. За цими словами, однак, криється давня тривога Туреччини щодо курдського націоналізму і того, якою загрозою це може бути для єдності Туреччини у разі розпаду Іраку. Але, зрештою, мало хто в Туреччині сумнівається, що якщо США вирішить направити до Іраку сухопутні сили, Туреччина стане плацдармом для наступу і, можливо, навіть візьме в ньому участь.
Здебільшого позитивні відносини Туреччини з Ізраїлем викликали засудження в інших країнах Близького Сходу після початку Ізраїлем операції «Захисний щит». Незважаючи на громадське обурення діями Ізраїлю, турецькі військові продовжують будувати відносини у сфері безпеки з урядом Ізраїлю і нещодавно уклали з Ізраїлем дуже вигідний для останнього контракт на модернізацію танків.
Проведене у травні опитування громадської думки показало, що близько двох третин населення незадоволені позицією Туреччини у збройному конфлікті між Ізраїлем та Палестиною. Однак це невдоволення пом’якшується неприйняттям турецькою громадськістю вибухів, що роблять в Ізраїлі палестинські терористи-самовбивцi. Ще одним елементом, що привернув увагу громадськості, був напад у Хевроні на міжнародну спостережну комісію, у складі якої були два турецькi офіцери. Турецькі військові вважають, що напад, в якому загинув майор Ченгіз Тойтунк, був скоєний палестинцями.
Більшість громадян Туреччини виступає проти проведення будь-якого зв’язку між ісламом і безглуздою жорстокістю терористів. Акцент уряду на світський устрій турецької держави та її ісламські традиції має широкий резонанс, i є сильне відчуття того, що Туреччина може стати посередником між Заходом та ісламським світом.
Ісламські партії, до яких почав повертатися політичний успіх, в той час як світські партії переживають ще одну кризу громадської довіри, зберігають обережність, намагаючись не торкатись питань, здатних викликати обурення громадськості після подій 11 вересня. Тайїп Ердоган — лідер однієї з ісламських партій — якось сказав, що вбивство невинних людей за жодних обставин не можна виправдати релігією.
Звичайно, ісламісти перебувають під пильним наглядом військових, які неодноразово втручалися в політику країни для захисту світської політичної позиції держави. Однак ісламські партії також визнають силу громадської підтримки руху Туреччини до створення сучасної держави, що має на меті показати, що таке істинний іслам у сучасному світі.
Солі ОЗЕЛ — професор міжнародних відносин у Стамбульському університеті Білджі; викладач Коледжу св. Антонія в Оксфорді.
