Як говорить англійське прислів’я, misfortunes never come singly — нещастя ніколи не приходять поодинці. Російський газовий монополіст «Газпром» опинився саме в такому становищі. Йому довелося піти на зниження ціни на газ для італійської компанії Edison S.p.A і грецької корпорації DEPA. Хоча умови цих угод відомі лише в загальних рисах, поступка з боку російської компанії, поза сумнівом, надихнула німецьку компанію E.On Ruhrgas розпочати в серпні арбітражний процес з метою вирішення суперечки з «Газпромом» з приводу контрактної ціни на газ. З німецького боку виставлена вимога скоригувати контрактні ціни до рівнів, що відображають спотові ціни на газ у Європі. До аналогічного кроку готується польська PGNiG, французькі, нідерландські, литовські, латвійські й інші компанії. До цього додається поки що неврегульована суперечка з Україною.
І ось новий сплеск газової теми. Порушником спокою, якщо він узагалі на газовому ринку існує, виступила Туреччина. Як заявив міністр енергетики Танер Йилдиз турецькому виданню Bugun (Сьогодні), з наступного року Туреччина може не продовжити контракту з «Газпромом» щодо закупівлі газу західним маршрутом через Україну, Румунію й Болгарію. За його словами, Туреччина готова на це піти, якщо не побачить «істотного зниження ціни» на російський газ, і турецька сторона вже надіслала Росії свої пропозиції з цього приводу. Якщо відповідь Росії Туреччину не влаштує, державна Botas не подовжуватиме контракт з «Газпромом». Незалежно від конкретної відповіді російської сторони міністр Йилдиз пообіцяв лише «оцінити пропозиції». Іншими словами, жодних гарантій. Дуже схоже на ультиматум, причому характер відповіді не має значення.
Слід зазначити, що угода між «Газпромом» і турецькою компанією Botas є однією з найстаріших. Її уклали 1986 року терміном на 25 років. Туреччина купує в Росії приблизно 18 млрд. кубометрів газу, зокрема через газопровід Blue Stream (Блакитний потік) — 8,07 млрд. кубометрів, решту західним маршрутом. Контрактами передбачалося постачання 30 млрд. кубометрів (14 млрд. — західним коридором і 16 млрд. — через Blue Stream). При цьому в договорі були зазначені мінімальні обсяги закупівлі газу Анкарою з урахуванням впливу глобальної кризи на турецьку економіку, тобто країна могла скорочувати відбір газу до 75% без санкцій з боку «Газпрому». Проте Туреччина контрактні обсяги, навіть з урахуванням можливого зменшення, не вибирала. Мала купити 22 млрд. кубометрів, а фактично придбала лише 18 млрд. Зважаючи на формулу take or pay, штрафні санкції з боку «Газпрому» мають становити не менш як 1 млрд. доларів, які компанія Botas мусить сплатити до кінця жовтня. При цьому турецькій стороні неодноразово йшли назустріч, давали чисельні відстрочення, чекали пропозицій, а терміни зривалися. Але, нарешті, діждалися відмови від купівлі газу.
Питання зниження цін на газ Туреччина порушувала в березні цього року під час візиту до Москви турецького прем’єра РеджепаТаїпа Ердогана на його переговорах з президентом Дмитром Медведєвим. Але домовитися не вдалося. Як завжди в таких випадках, слова Туреччини про намір частково відмовитися від закупівель газу в Москві сприймають як свого роду блеф. До речі, так було й щодо України, коли лише починалася газова суперечка. На думку російських експертів і чиновників, енергобаланс Туреччини більш як на 60% залежить від газу. Загальне споживання становить 40 млрд. кубометрів, причому переважний обсяг (36,7 млрд. кубометрів) припадає на імпорт. Окрім Росії газ до Туреччини постачав Іран, але, як пише газета «Коммерсант», «його труба працює з перебоями й періодично перекривається», а також постачання зрідженого газу (7,9 млдр. кубометрів) здійснює й Азербайджан (4,4 млрд. куб. м). Нестачу в обсязі 6 млрд. кубометрів Туреччина навряд чи зможе усунути швидко.
Це ще як сказати. Навряд турецький міністр енергетики зробив таку заяву без попереднього опрацювання. Необхідні розрахунки турецькими фахівцями були зроблені. Є відповідні домовленості з Азербайджаном. До того ж у Туреччини сильніша позиція на можливих переговорах із «Газпромом». Росія від неї більше залежить.
По-перше, улюблений проект Володимира Путіна — газопровід South Stream (Південний потік). Анкара досі не дала дозволу на його прокладання у своїх водах. Від Туреччини значною мірою залежить і доля європейського конкурента South Stream, Nabucco. І якщо Туреччина схилиться на користь останнього, то з South Stream у Росії виникнуть дуже великі проблеми. Зі свого боку, британська нафтовидобувна компанія ВР має намір запропонувати новий план будівництва названого Південно-Східним газопроводу, що доставить газ з басейну Каспійського моря до Європи. Проект ВР передбачає дешевший газопровід завдовжки трохи менш як одну тисячу кілометрів, який за допомогою наявної інфраструктури зв’яже родовище «Шах-Деніз» в Азербайджані із заходом Туреччини, а потім через Болгарію, Румунію й Угорщину доставить азербайджанський газ до Австрії. Перевага проектованого трубопроводу в тому, що його довжина майже втричі менша, ніж у Nabucco й він, за приблизними розрахунками, обійдеться набагато дешевше. Фактично, всі перспективні маршрути постачань до Європи газу із Центральної Азії, Азербайджану та Ірану зав’язані на Туреччину.
По-друге. Росія залежить від Туреччини щодо нафтопроводу «Самсун-Джейхан», комерційна ефективність якого залежить від зміни умов проходження кораблів через протоки за конвенцією в Монтре. Зрозуміло, що без згоди Анкари зробити це фізично неможливо.
По-третє. Зависла велика угода про будівництво першої в Туреччині АЕС «Аккуй» вартістю не менше ніж 20 млрд. доларів. Її реалізація, в якій Москва дуже зацікавлена, вельми проблематична через позиції турецької сторони.
По-четверте. Газовий демарш Анкари має значну політичну складову. Передусім у відносинах із Євросоюзом. Відносини Туреччини з цією європейською організацією зараз неабияк зіпсувалися через вимоги скасувати головування грецького Кіпру й суперечки довкола пробного буріння на кіпрському шельфі у пошуках і оцінці родовищ газу. Проте європейські амбіції Туреччини, хоч і відійшли дещо вбік, але свого значення в довгостроковій перспективі не втратили.
Якими ж є наслідки турецького демаршу? Росії доведеться вирішувати дуже непросте завдання. Поступка, й значна, Анкарі негайно позначиться на розгляді арбітражних справ. Їхня перспектива для «Газпрому» стає вельми складною, й вердикт на користь європейських компаній спричинить ефект доміно. Інші посилатимуться на подібний прецедент. З другого боку, доводити справу до розриву контракту теж не на користь «Газпрому». Отже, на щось Москві доведеться наважитися. Напевно, Туреччині запропонують певну пакетну угоду. З газом залишити все, як є, але піти на значні поступки, наприклад у питанні вартості будівництва АЕС. Чи погодиться Туреччина на це, поки сказати важко.
Якщо від турецького маршруту South Stream «Газпрому» доведеться відмовитися, то знову можна повернутися до українського маршруту через нашу економічну зону в Чорному морі. Зрештою, в Білокам’яній можуть дійти висновку, що взагалі шкурка вичинки не варта, й домовитися з Києвом на транспортування більшої частини газу наявною ГТС через нашу країну за її деякої модернізації. Отже, в Києва може з’явитися можливість виставити при цьому свої умови. Повною мірою Москва на це не піде, оскільки для частини російського найвищого чиновництва South Stream — не лише політичний проект, а й можливість серйозно розпорошити величезні кошти на його будівництво. І дуже важко сказати, яка складова тут є визначальною. З огляду на московські звички, другий момент є дуже важливим для серйозних людей у Кремлі та на його околицях.
Виникає нова ситуація в газових справах. І вона вельми сприятлива для Києва. Чи зуміють такою можливістю скористатися наші можновладці? У минулому таких прецедентів не було. У протистоянні з Москвою ми завжди були стороною, що програвала. Хочеться вірити, що ми чогось навчилися...
