Туреччина наприкінці 2005 року почала переговори з ЄС про приєднання. За цей час вона досягла великого прогресу на шляху європейської інтеграції, здійснила багато реформ. Однак поки що Анкара так і не змогла отримати статус кандидата на членство. Дві провідні країни ЄС — Німеччина і Франція — виступають проти приєднання Туреччини до європейського клубу. Більше того, під час візиту в Анкару німецький канцлер Ангела Меркель запропонувала Туреччині «привілейоване партнерство». Таку пропозицію одразу відкинув турецький прем’єр-міністр Реджеп Тайіп Ердоган, заявивши при цьому, що не можна під час гри міняти правила. Як у такій ситуації Туреччина збирається розвивати відносини з ЄС? Чому саме зараз турецька влада намагається змінити конституцію країни? І яким чином дружба між Україною та Туреччиною може перерости у партнерство, і як впливає на двосторонні відносини той факт, що обидві країни є транзитерами газу? Про це «Дню» — в ексклюзивному інтерв’ю Надзвичайного і Повноважного Посла Туреччини в Україні Ахмета МЕРІЧА.
— Стратегічною метою нашої зовнішньої політики є членство в ЄС. З іншого боку, Туреччина є великою країною, причому не лише європейською, але й азійською. Географічне розташування дає нам можливість реалізовувати багатогранну зовнішню політику. Наші ініціативи щодо країн Близького Сходу, Центральної Азії, Далекого Сходу, Південної Америки не означають переорієнтації турецької політики. Ми просто диверсифікуємо нашу політику. Разом з тим, наша мета — стати частиною ЄС — залишається незмінною.
— А які причини спонукають вашу країну до членства в ЄС?
— Членство в ЄС рівнозначно участі в сучасному глобальному проекті. Світова спільнота реструктурується в групи — я не кажу блоки у сенсі холодної війни — а економічні групи. У різних частинах світу існують різні економічні групи. Отже, ми бачимо, що задля спроможності нашої країни наздогнати сучасний глобальний світ краще стати складовою частиною ЄС. Насправді, наша країна вже входить в ЄС економічно. Ми маємо з ЄС зону вільної торгівлі, митний союз. Наша продукція вважається європейською. А це значне досягнення. Більше того, було ухвалено політичне рішення, що Туреччина перебуває на етапі приєднання, але поки ще не є кандидатом. Ми ведемо з ЄС переговори по 12 главах, 4 глави чекають переговорів, а 19 глав відкладено в сторону через політичні причини. Ми бачимо небажання з боку деяких країн бачити нашу країну у складі ЄС .
— До речі, The Financial Times in Deutschland написала, що саме Європа є неготовою до вступу вашої країни в ЄС...
— Туреччина готова. Вона здійснила реформи. Туреччина має сильну і високопродуктивну економіку, молоде і динамічне населення, політичну систему, яка швидко демократизується. Тому справді, на нашу думку, Туреччина готова стати членом ЄС, але до цього не готовий Брюссель. Ми бачимо, що ЄС має певні проблеми і, разом з тим, немає чіткого бачення майбутнього.
— Пане посол, чи не вважаєте ви, що проблема в лідерах Європи?
— Точніше в урядах. Досі ведуться дискусії, яким шляхом має розвиватися ЄС, чи це має бути дуже жорстке об’єднання, чи вільна федерація держав. Досі існує конфлікт бачення в ЄС. І це головна перепона, яка заважає Туреччині вступити до ЄС. Але немає сумнівів, що, одного дня вона стане членом ЄС, однак залишається питання, як вона може бути абсорбована в цей союз, зокрема після вступу у дію Лісабонського договору. Що стосується візиту Меркель до Анкари і нашого прем’єр-міністра до Парижа, то, насправді, ми не отримали негативного месиджу. Політичне керівництво в цих країнах вважає, що зараз не той час, щоб приймати Туреччину. Але вони абсолютно не закривають дверей. Ідея привілейованого партнерства стає дедалі слабшою. Звісно, ми її не сприймемо. З іншого боку, ми бачимо, що самі лідери не розуміють поняття «привілейоване партнерство». Пані Меркель, перебуваючи в Анкарі, ніколи не згадувала про це, а лише сказала: pacta sunt servanda — договори мають виконуватися. Тож ми ведемо переговори, які не мають кінцевої дати. Відтак, ми ухвалимо рішення після їхнього завершення.
— Пане посол, останнім часом в центрі європейських ЗМІ багато обговорювалась тема конституційних змін, які пропонує провести у вашій країні правляча партія. Британський тижневик The Economist написав, що це або справжнє бажання здійснити реформу, або остаточний наступ на секулярний істеблішмент. Де тут правда?
— Уряд поставив за мету змінити конституцію, яка була прийнята в 1982 році. Відтак пройшло багато років з моменту її ухвалення. Більше того, ця конституція є спадщиною воєнного режиму, але відтоді Туреччина вдалася до дуже важливих кроків у сфері зміцнення демократії, гарантування прав людини, інших фундаментальних свобод. Нинішня конституція не відповідає потребам нашої політичної системи. Туреччині для її майбутнього потрібні нові правила. Наступного року у нас будуть вибори, і ми хочемо, щоб вони були демократичними, справедливими і прозорими. Отже, це головна мотивація, яка змусила уряд піти на внесення деяких поправок до конституції. Уряд збирається найближчим часом подати їх до парламенту. Цей пакет поправок було підготовлено після консультацій з опозицією, неурядовими організаціями, громадянським суспільством. Звісно, з боку деяких опозиційних партій існує супротив щодо ухвалення цих поправок, проти виступають деякі судові та громадянські інституції. Але факт полягає в тому, що в країні відбувається демократичне обговорення цього питання. Якщо в парламенті не буде ухвалено ці конституційні поправки, то уряд має намір звернутися до референдуму. Знову-таки виграє демократія. Остаточний результат буде визначено демократичним шляхом, люди зможуть висловити свою думку. Щодо самих поправок, хочу відзначити, що, перш за все, цей пакет дозволить державним службовцям підписувати колективний контракт з урядом, і, по-друге, стане важче заборонити політичні партії. Адже вони є головними акторами нашої демократії, незалежно від того, які їхні погляди чи програми.
— Але, мабуть, є якісь обмеження щодо діяльності деяких партій, наприклад неофашистських?
— Звісно, існують певні обмеження. На мою думку, збурення до насильства, акти насильства є головними обмеженнями, які можуть започаткувати процес закриття політичної партії. По-третє, у певних випадках військові будуть підлягати цивільному правосуддю, зміниться структура конституційного суду, верховної ради суддів і прокуратури, а також призначення суддів до конституційного суду. Також буде вилучено з конституції статтю 15, яка унеможливлювала початок судового процесу проти осіб, які скоїли військовий переворот 12 вересня 1980 року. Оце і є головні елементи конституційного пакету.
— Але існує думка, що військові у Туреччині є головним стовпом секуляризму.
— Секуляризм у Туреччині встановлено, і він є одним з головних принципів турецької політичної системи. Його ніхто не збирається скасовувати чи змінювати. Дійсно, військові займають важливе місце у нашому суспільстві, і в минулому вони відігравали важливу роль у політичному процесі. Але зараз у кожному сучасному суспільстві військові підпорядковані цивільній владі.
— Особливо в Європі.
— У всіх західних країнах. Тому Туреччина завдяки цим конституційним змінам хоче забезпечити, щоб військові грали відведену їм роль у нашому конституційному устрої.
— Пане посол, яку роль може відіграти ваша країна у ситуації з Іраном, який попри застереження Заходу намагається отримати ядерну зброю? Багато експертів вважає, що турецьке керівництво має добрі контакти з іранськими лідерами.
— Іран є важливим нашим сусідом, з якими ми впродовж тривалого часу підтримуємо мирні відносини. Ми хочемо встановити зону миру і стабільності в нашому регіоні, який є дуже проблемним і неспокійним. Ми зацікавлені в економічній співпраці з цими країнами, щоб разом усім процвітати в нашому регіоні.
— Але як все-таки щодо впливу на лідерів Ірану? Деякі ЗМІ задаються питанням: чи намагається Туреччина потопити чи врятувати Іран.
— Ми дали чітко зрозуміти іранській владі: ми не проти, якщо Іран розвиватиме ядерні можливості для мирних цілей. Це право кожної країни. Але ми не бажаємо, щоб Іран заволодів ядерною зброєю. Цей месидж є дуже чітким. Виходячи з делікатності цієї ситуації і користуючись привілейованими відносинами з цією країною, ми граємо роль посередника. Ми не беремо участі в процесі «5 плюс 1». Однак ми маємо дуже добрий контакт з цією групою країн і намагаємося діяти творчо, щоб забезпечити вирішення цієї проблеми мирними способами через дипломатію. Ми не бажаємо мати по сусідству будь-який конфлікт, оскільки це може ускладнити ситуацію на Близькому Сході. Нам би хотілось, щоб цю справу було досить швидко і мирно вирішено. Ми виступаємо проти ще одного режиму санкцій проти Ірану, оскільки це матиме негативний ефект на економіки країн всього регіону, включаючи Туреччину.
— А чи підтримає ваша країна санкції, якщо Обама і Медведєв дійдуть згоди щодо необхідності їхнього запровадження?
— Ми проти санкцій, бо вони не працюють. Ми бачимо, що деякі країни, які повністю підтримують санкції, не дотримуються режиму санкцій. Тому ми не думаємо, що санкції допоможуть вирішити це питання.
— Тоді як не допустити Іран до отримання ядерної зброї?
— Дипломатією, переговорами. Це ядерне питання є не лише технічним, але й має відношення до майбутнього Ірану. Ця країна потребує певних гарантій безпеки. Тому це дуже складне питання.
— Давайте поговоримо про наші країни, які є транзитними країнами і свого роду конкурентами. Як цей факт впливає на наші двосторонні відносини?
— У якому аспекті ми є конкурентами? (Сміється)
— Газопроводи South Stream і Nabucco проходитимуть через Туреччину, і вони є альтернативними українській газотранспортній системі...
— Я хочу, щоб мене добре зрозуміли. Ми не бачимо Україну як нашого конкурента, натомість хочемо бачити її як нашого партнера. Ми є дружніми сусідніми країнами. І після зміни уряду у вашій країні ми хочемо перетворити нашу дружбу в партнерство. У вас є інфраструктура, через яку транспортується головним чином російський природний газ до Західної Європи. Але це дуже стара газотранспортна система, яка потребує реконструкції і заміни. І зараз випробувана її пропускна спроможність становить 80 млрд. куб. м.
— Але в нас називають цифру — 120 млрд. куб. м...
— Реальна спроможність 80 млрд. куб. м. А цього недосить для забезпечення газових поставок до Європи.
— Пане посол, чи не могла б Туреччина сприяти участі України в проектуванні та будівництві газопроводів South Stream і Nabucco?
— Ми ще не залучені до South Stream, який є російським проектом. Анкара лише дозволила росіянам здійснити в нашій спеціальній економічній зоні Чорного моря роботи з вивчення можливості реалізації цього проекту. Однак уряд ще не дав згоди росіянам на будівництво газопроводу South Stream. Росія повинна знайти досить газу для транспортування по цьому газопроводу. Коли я розмовляв з експертами, то вони сказали, що це буде дуже дорогий проект. Адже більша його частина буде йти по дну моря, яке є одним з найглибших у світі.
— А стосовно Nabucco?
— Цей проект є реальним. Через газопровід Nabucco каспійський газ буде постачатися через Туреччину до Болгарії, Угорщини, Австрії до Центральної Європи. Однак, максимальна спроможність Nabucco становить 36 млрд. куб. м. А якщо ваша газотранспортна система буде відновлена, то ви матимете пропускну спроможність у 200 млрд. куб. м, і тоді Nabucco буде просто комплементарною газотранспортною системою. Ми не суперничаємо з вами, запрошуємо ваших людей до Nabucco, проводячи при цьому дуже відкриту політику. Ми знаємо, що зараз ні одна держава не може гарантувати енергетичну безпеку без диверсифікації джерел поставок та транзитних маршрутів.
— Пане посол, ви якось казали, що нашим країнам потрібно розвивати партнерство. А що нам заважає це зробити і, зокрема, створити зону вільної торгівлі?
— Ми можемо створити спільну зону вільної торгівлі в нашому регіоні. Якщо скласти разом наш ВВП, то виходить економічний потенціал величиною 600 млрд. доларів. Це дуже велика сума. Якщо подивитися на наші економіки, то видно, що вони є взаємодоповнюючими. Ми отримуємо з України сировину і напівоброблені товари, використовуємо їх у нашій промисловості, виробляємо товари і продаємо їх на різні ринки. Наш головний ринок — це Європейський Союз. Завдяки угоді про митний союз ми є частиною ринку ЄС. Тому, якщо ми усунемо тарифні і нетарифні бар’єри у наших торговельних відносинах, наші підприємці стануть більш серйозно дивитися на Україну і замість того, щоб диверсифікувати ресурси поставок, враховуючи близькість України, будуть більш серйозно зосереджені на Україні і більше купуватимуть у вашій країні.
— На вашу думку, коли це може статися, я маю на увазі зняття бар’єрів?
— Ми розраховуємо, що це може статися під час візиту нашого прем’єр-міністра до України в липні цього року. Таке наше бачення щодо України. І залишається, щоб ваша влада здійснила оцінку цього проекту. Якщо є бажання працювати у цьому напрямку, то ми повинні зібратися і почати це серйозно обговорювати.
— До речі, наскільки сильно фінансова криза уразила торгово-економічні відносини між нашими країнами?
— Через економічну кризу торік наш взаємний торговий оборот упав на половину. Туреччині дещо пощастило, оскільки її економіка постраждала не так сильно, як українська. Наш фінансовий сектор вистояв, але промисловість була уражена. Було втрачено ринки, оскільки довелося скоротити виробництво і закупівлі. А це якраз і вплинуло на наші торгові відносини з Україною. Але цього року я спостерігаю зростання обороту. Негативний психологічний стан швидко зникає. Я думаю, що цього року все налагодиться і нас більше задовольнятиме економічна співпраця.
— А чи не може посприяти економічній співпраці участь турецьких компаній у проектах ЄВРО- 2012?
— Наші бізнесмени справді зацікавлені в цьому. Але вони мають серйозні запитання. Це пояснюється тим, що у минулому вони мали не дуже добрий досвід. У вашій країні існують справжні проблеми для наших компаній, що беруть участь в інфраструктурних проектах. Держава має заборгованість перед ними і їм доводиться продовжувати проекти за власні кошти. В дійсності, наші компанії дуже ефективні. Якщо вони обіцяють, то зроблять вчасно. Але через брак коштів і бюрократичні труднощі, вони не можуть діяти. І це створює негативні приклади для інших. Тому для нас важливо, щоб всі проекти були відкритими, було зрозуміло, що це за проекти, яким буде їхнє фінансування. І по-третє, важливо знати строки будівництва проектів. А зараз так багато невизначеності.
— То ви так і не побачили змін у бізнес-кліматі після президентських виборів і створення нової коаліції в Україні?
— Я заохочую наші компанії, щоб вони бачили стратегічну перспективу на українському ринку. Але як я вже сказав, досвід діяльності діючих компаній не дуже сприяє цьому.
— Але мені здається, що участь у проектах Євро-2012 має бути прибутковою через терміновість у будівництві готелів, доріг, стадіонів та інших об’єктів...
— Це бізнесмени і, природно, що вони хочуть побачити переваги від участі в цих проектах, особливо для них дуже важливим є фінансування.
— Пане посол, чи не могли б ви насамкінець поділитися враженнями про Україну?
— Я вперше перебуваю в вашій країні. На мою думку, Україна є дуже сучасним суспільством, яке дуже швидко засвоює демократію. З точки зору розвитку демократії, вона лідирує серед колишніх республік Радянського Союзу. У вас розвинуті сильні інституції, економіка має дуже сильний потенціал. Я бачу майбутнє України дуже світлим і багатообіцяючим.
