Найбільше шансів для перемоги, попри всі намагання опозиції, залишаються в Лукашенка. Володимир Гончарик, хоч і додав у рейтинговій вазі після проголошення його єдиним кандидатом від широкої громадянської опозиції, все одно не дотягує до популярності Лукашенка серед електорату. Усі старання Гончарика «викрити» президента, який нібито причетний до загибелі відомих у Білорусі політичних діячів, так ні до чого і не привели. Чого й слід було очікувати... Дострокове голосування Гончарик сприйняв негативно. За його словами, чинна в Білорусі влада отримала «безмежний простір для фальсифікацій». Гончарик все ще дотримується ілюзій, що в нього є всі шанси стати президентом, «але для перемоги треба проголосувати в день виборів, 9 вересня». Із таким закликом опозиціонер виступив перед нечисленним натовпом його прихильників у неділю. Гончарик, до слова, вже отримав одне попередження від Центрвиборчкому за поширення агітаційних матеріалів поза усталеним порядком, під якими розуміються безкоштовно поширювані спецвипуски незалежних газет.
Міністр закордонних справ Білорусі Михайло Хвостов тим часом не виключає, що на республіку буде «посилено політичний тиск різними каналами, у першу чергу — з боку США». Неочікувану заяву з цього приводу зробив американський посол у Білорусі Майкл Козак, який у британській «Таймс» написав, нібито США застосовують у республіці політику, схожу на ту, яка використовувалася в 80-ті роки в Нікарагуа, коли американці фінансували антиурядові формування «контрас». У Білорусі нібито у відповідь було засуджено американського громадянина Чарльза Перієлло на п’ять років ув’язнення з конфіскацією майна за купівлю наркотиків. Керівник прес-служби КДБ Білорусі Федір Котов відкинув підозри в політичному підгрунті цього процесу. «Це чутки й плітки. КДБ захищає безпеку країни від будь-якої небезпеки, яка йде, в тому числі, ззовні. Ми не ведемо війну, ми скоріше захищаємось», — сказав він.
КОМЕНТАР
Володимир ПОЛОХАЛО, шеф-редактор журналу «Політична думка»
Для мене як політолога передвиборна кампанія в Білорусі нецікава. У Білорусі не може бути якоїсь несподіванки, не може бути моменту істини. У країні склався усталений політичний режим (як би ми його не називали авторитарним чи неототалітарним), який має власну логіку, котра не базується на демократії. «Партія влади» Олександра Лукашенка має на порядок більше ресурсів із так званої адміністративної мобілізації електорату. Білоруські вибори можна назвати даниною певним процедурам, які мають забезпечити легітимність нинішнього політичного режиму. Вони жодним чином не стануть передумовою розробки нового політичного курсу або зміни політичної системи. У державі склався могутній клас бюрократії з осердям у силових структурах. Олександр Лукашенко є, до певної міри, харизматичною фігурою, хоча в цілому його поведінка маніпулятивна. Він демонструє образ рішучого діяча, який не боїться супротивників. Я б не назвав Лукашенка генієм, але він людина, яка витворила образ політика, що слугує народові, без іміджмейкерів. Лукашенко найкраще використав міф боротьби з ворогами Білорусі, показавши своїх ворогів як ворогів білоруського народу. Для більшості білорусів, серед яких дуже малий сегмент громадянського суспільства, Лукашенко не є диктатором. У Білорусі відсутня конкуренція еліт, неможлива змагальність. Вважаю за політичну фантазію взагалі говорити про вибори, коли бракує громадянських та політичних прав. Білоруські вибори мало чим відрізняються від тих, що проходили за радянських часів. Лукашенкові вдалося консолідувати еліти, які мають недемократичну налаштованість. Щодо опонентів, то вони, очевидно, мають чудові особистісні, інтелектуальні якості. Проте, виходячи з політичної ситуації в Білорусі, вони займають маргінальні позиції. Маргінали ж іще ніколи не перемагали.
