У роки холодної війни республіканські адміністрації у Вашингтоні вирізнялися виявом солідарності з правозахисними рухами, що діяли на території СРСР. Громадяни, що мешкають на пострадянському просторі, більше 10 років продовжують страждати від свавілля владних структур, зневаги до основних прав людини з боку колишніх комуністичних лідерів, які вважають себе за царів, а також від обмеження громадянських свобод. На всьому просторі колишнього СРСР, за винятком країн Балтії, ситуація з дотриманням прав людини стає гіршою.
За існуючими відомостями, президент однієї середньоазіатської країни обговорював з російським політтехнологом питання про те, як перетворити його країну на монархію. Таджикистан ось-ось повинен стати першою пострадянською державою, охопленою голодом. Туркменія — диктатура, що не залишає місця альтернативним політичним поглядам. Партії, що стоять біля керма влади в Казахстані, Киргизії і Узбекистані безсоромно маніпулюють виборами і намагаються знищити законну опозицію. В Узбекистані тисячі мусульман перебувають в таборах на зразок ГУЛАГу, де їх катують і вбивають. Крім того, Узбекистан експортує ісламських бойовиків в інші країни регіону.
Протести з боку євроатлантичного співтовариства звучать приглушено. Дипломати уникають торкатися проблеми прав людини, побоюючись викликати роздратування у лідерів цих країн і тим самим підштовхнути їх у бік Росії, куди вони повертаються в будь-якому разі. У той час як Європа і Америка зайняли позицію спостерігача, президент Білорусі Олександр Лукашенко продовжує встановлювати у себе диктатуру, одночасно граючи на ностальгічних мріях росіян про відновлення СРСР. Мало хто зважується виступити проти, побоюючись штрафів, ув’язнення, побиття і «зникнення». А тим часом білоруська мова майже вийшла з офіційного вживання.
Опоненти офіційного курсу в Україні і в Молдові стверджують, що їх країни рухаються в тому ж напрямі — у бік системи з надмірними президентськими повноваженнями. Внаслідок зрежисованого державою референдуму в Україні було ослаблено парламент, багато які незалежні газети закрито, а журналісти, що викривають корупцію, зникають або зазнають переслідування. У Молдові — одній з найбідніших країн в Європі — частина населення досі живе під жорстким політичним контролем незаконного сепаратистського режиму, що підтримується російським урядом. Уряд Молдови майже не вживає жодних заходів, щоб виправити ситуацію, а дипломатичні зусилля з урегулювання проблеми ні до чого не привели.
У Абхазії — сепаратистському районі Грузії — етнічних грузинів продовжують викрадати, вбивати і висилати за межі регіону. Грузинський режим досі застосовує тортури до політв’язнів, прикриваючись міркуваннями національної безпеки. Конфлікт, що триває між Вірменією і Азербайджаном, є джерелом численних порушень прав людини, не кажучи вже про жахливі умови, в яких живуть більше ніж 60 0 000 азербайджанських біженців.
Правозахисники в Росії серйозно cтривожені політично мотивованими процесами, організованими з ініціативи ФСБ, а також тиском на незалежні ЗМІ і ідеологічним контролем, здійснюваним державним апаратом, до складу якого входить багато колишніх агентів спецслужб. Нова адміністрація США може багато що зробити, щоб допомогти народам колишнього СРСР добитися дотримання їх прав. Американський уряд може підняти ці питання на переговорах, може активізувати підтримку демократичних і правозахисних рухів, може надати більш рішучу підтримку тим, хто прагне зробити своє суспільство відкритим, демократичним і гуманним. Щоб це зробити, треба зрозуміти, що така позиція відповідає національним інтересам США.
