Ірина Хакамада, відомий російський ліберальний політик, оголосила, що вступає в гонку за президентство. Вибори відбудуться в середині березня, і самовисування Хакамади в останню хвилину стало несподіванкою навіть для її власної партії, Союзу правих сил (СПС).
Виборці, які підтримують російських лібералів, були здивовані нещодавньою поразкою двох російських ліберальних партій на парламентських виборах у грудні минулого року (жодна з цих партій не пройшла до Думи). Ліберали збентежені щодо того, що їм робити. Хакамада, можливо, і є популярною фігурою, поборником демократичних цінностей, однак її потенційні прихильники ледь вірять у те, що її висунення в кандидати не було узгоджено з Кремлем, а тому вони не особливо хочуть компрометувати своє волевиявлення шляхом участі в керованій Кремлем грі.
Справді, у нинішній Росії вся політика жорстко контролюється кремлівськими наглядачами. Можна сказати й інакше: в Росії більше немає публічної політики. Парламентські вибори у грудні були яскравою ілюстрацією могутності державної влади: президентські помічники забезпечили прокремлівську більшість у понад дві третини в Думі, яка стала переважно однопартійним органом.
В умовах, коли президент Володимир Путін практично не має суперників, а демократичні процедури сильно скомпрометовані, ліберальні партії розглядали можливість бойкоту президентських виборів. До самовисування Хакамади вибір для російських лібералів обмежувався голосуванням «проти всіх» або цілковитою неучастю у виборах. «Суперників» пана Путіна ретельно вибирали президентські помічники з тим, щоб на їхньому тлі російський президент виглядав краще. У результаті майбутні перегони почали здаватися абсурдним жартом.
Два бувалi кандидати у президенти, лідер комуністів Геннадій Зюганов і ультранаціоналістичний фігляр Володимир Жириновський, не братимуть участі в перегонах. Ці двоє загартованих політичних борців, можливо, вирішили, що їм краще не виступати в ролі прямих опонентів Путіна. Побутують чутки, що вони прийняли своє рішення після «консультацій» у Кремлі. Путінським помічникам справді не подобалася ідея, що діючому президенту протистоятимуть політики, які користуються відчутною підтримкою, особливо такі огидні, як Жириновський.
Кремль тримає у вузді партійних лідерів: він легко може позбавити фінансування будь-яку політичну партію. Після того, як нафтовий магнат Михайло Ходорковський опинився у в’язниці, жоден розсудливий бізнесмен не захоче спонсувати будь-яку партію без схвалення Кремля. Протистояння з Кремлем стало дуже непопулярним у російській еліті, бізнесі та політиці.
Обидва вищеназванi партійнi лідери виставили замість себе уповноважених осіб. Жириновський, який ніколи не упускає можливості перетворити політику на фарс, назвав кандидатом свого особистого охоронця Малишкiна. Про нього мало що відомо, крім хіба що того факту, що в нього проблеми зі слухом, і що він побив одного з опонентів Жириновського на гарячих теледебатах під час нещодавньої виборчої кампанії до Думи. Партія Зюганова висунула одного зі своїх керівників другого ешелону.
Серед інших кандидатів називають надбагатого фармацевтичного короля Володимира Бринцалова та спікера верхньої палати парламенту Сергія Миронова, який, хоч як це не дивно, вступає в президентську гонку, будучи палким прихильником діючого президента. Націоналістична партія «Родина», створена кремлівськими помічниками незадовго перед грудневими виборами до Думи, назвала кандидатами у президенти двох своїх лідерів. Іван Рибкін, вірний сподвижник магната Бориса Березовського, який перебуває у вигнанні, також подав заявку на участь у перегонах.
На загальну думку, будь-якого з вищеназваних суперників можуть усунути від участі в перегонах, або вони самі можуть зняти свою кандидатуру, якщо Кремль вирішить, що їхня участь небажана. Вважається також, що Путін не стане принижувати свою гідність, беручи участь у політичних дебатах із такими слабкими суперниками.
Залишалася єдина проблема, що такі неконкурентні й політично безглузді вибори можуть не зацікавити виборців, і тоді явка буде низькою. Тепер, коли в гонку вступила Хакамада, навіть ця малозначима проблема, здається, зникла: якщо такий ліберальний політик, як Хакамада, серйозно сприймає ці вибори, критикам набагато важче відкинути їх як безглузді. Ідея бойкоту виборів, швидше за все, тихо зав’яне (принаймні деякі колеги Хакамади, яких її рішення застало зненацька, імовірно, схвалять її самовисування; до них цілком може приєднатися певна частина членів ліберальної партії «Яблоко»). Можливо, Хакамаді навіть дозволять критикувати Путіна — щось нечуване у сьогоднішній Росії. Адже, зрештою, це внесло б певну жвавість у виборчу кампанію, яка стала б виглядати легітимнішою.
Хакамада знає, що її участь у перегонах влаштовує Кремль; вона заявляє, що оберне цю обставину собі на користь. Очевидно, вона має всі мотиви, щоб стати повноправним кандидатом від опозиції. Зрозуміло, вона жодним чином не може бути істинним суперником Путіна: її партія отримала менше 4% голосів у грудні, а вона сама зазнала фіаско в одномандатному окрузі Санкт-Петербурга. Проти неї й деякі інші чинники, в тому числі те, що вона є жінкою у світі політики, де панують чоловіки, а також її незвичайна етнічна належність (вона наполовину японка). Фактично Кремль усе ще може не дозволити їй стати суперником Путіна. Аби її прізвище було занесено в бюлетень, їй необхідно зібрати два мільйони підписів на свою підтримку. Кінцевим терміном є 28 січня, і успіх цієї важкої та дорогої роботи залежатиме від прихильності Кремля.
Хакамада навідріз відмовляється визнати, що її висунення в кандидати було узгоджено з Кремлем. Але в жорстко контрольованому світі російської політики подібну заяву, природно, зустріли з недовірою. Це старий парадокс кандидатури Хакамади: єдине, чим вона могла б довести свою добросовісність як кандидата у президенти, це нездатність вчасно зібрати два мільйони підписів, бо це означало б, що Кремль саботував її зусилля. Зрозуміло, це означало б також, що вона не братиме участі в перегонах як таких.
