Учора в готелі «Ялта-інтурист» закінчилася третя грузино-абхазька зустріч з вироблення заходів довіри для усунення конфлікту між ними. Зустріч відбувалася під патронатом ООН і при посередництві України. Керівники делегацій Грузії Георгій Арсенішвілі і Абхазії В’ячеслав Цугба підписали Ялтинську заяву, а також Програму дій зі зміцнення довіри між грузинською та абхазькою сторонами і Додаток до неї. Документи містять заходи з недопущення застосування сили у разі загострення відносин між сторонами. Крім того, в Заяву сторони включили прохання до ООН і «країн-друзів Генсека ООН по Грузії» виступити в таких випадках гарантами мирного розвитку процесу. Документи також створюють умови для «добровільного і безпечного повернення біженців на першому етапі в Гальський район Абхазії». Міністр закордонних справ України Анатолій Зленко сказав, що «попереду чекає непроста і копітка робота з практичного виконання домовленостей». Підсумки зустрічі розцінюються спостерігачами як безперечний успіх, який закладе підмурівок для майбутньої ліквідації конфлікту в регіоні.
І підписання цього документа, й сам факт зустрічі сторін у Ялті викликали оптимізм не лише в Києві. Здається, Україна стала ближче до того, щоб її міжнародний імідж завдяки успішній посередницькій діяльності поліпшився. Хоча зроблено лише перший крок, і до справжнього успіху ще дуже далеко й для його досягнення залишається дуже багато перешкод.
Для успіху потрібна справжня новизна у підходах. До того ж, українське посередництво в певному сенсі могло бути розцінене як виклик Росії, яка от уже 7 років чи то намагається врегулювати конфлікт, чи то вдає, що прагне цього. Як засвідчила зустріч сторін у Ялті, делегації на якій очолювали глави уряду — державний міністр Грузії Георгій Арсенішвілі та прем’єр-міністр Абхазії В’ячеслав Цугба, оптимізм Києва був обгрунтований. Новизна підходу української дипломатії, узгоджена з ООН і рекомендована сторонам конфлікту, — в тому, що не варто намагатися вирішити відразу найголовніше питання, оскільки угода про статус Абхазії сьогодні є недосяжною: не лише самі сторони конфлікту, а й їхні політичні партнери стоять на діаметрально протилежних позиціях. А починати варто з малих, але актуальних для обох сторін проблем, щоб поступово підійти до головних, маючи за плечима досвід співпраці, а не війни, й волю до злагоди, а не прагнення до конфлікту.
Мандат зустрічі, як наголосив головуючий на зустрічі в Ялті спеціальний представник Генерального секретаря ООН в Грузії Дітер Боден, полягав не в укладанні повномасштабної угоди, а в розробці заходів довіри. На його думку, «після двох зустрічей сторони просунулися досить повільно, але протягом останнього року масштаби наповнення змістом у сфері побудови заходів довіри значно зросли».
Для України, звичайно, був сенс докласти максимум зусиль, щоб добитися реальних результатів в урегулюванні цього конфлікту, і з метою зміцнення свого іміджу на світовій міжнародній арені, і з метою підвищення авторитету в СНД, а тим паче зміцнення ролі в ГУУАМ. Виступаючи під час відкриття зустрічі, глава українського МЗС Анатолій Зленко сказав, що «Тбілісі й Сухумі зробили певні позитивні кроки, які можуть стати підмурівком подальшого прогресу в досягненні всеосяжної політичної угоди».
Абхазький лідер В’ячеслав Цугба підкреслив, що сторонам доводиться починати фактично з нуля: оскільки, за його словами, «залишаються невирішеними ключові питання—доля угоди про мир, проблема повернення біженців, відновлення зруйнованої абхазької економіки». На зустрічах з політиками, студентами й викладачами Таврійського національного університету міністр Зленко, котрий нещодавно відвідав Тбілісі й Сухумі, розповідав, що абхазька земля має вигляд пораненої й постраждалої, навіть після 8 років порівняно мирного життя люди бояться сюди повертатися. Особливо непривабливим бачиться аеропорт у Сухумі, де стоїть багато несправної й занедбаної авіаційної техніки та єдиний справний вертоліт лідера Абхазії В’ячеслава Ардзінби. Визнавши, що пропозиції України поставити проблему з голови на ноги й почати з малого мають сенс, втомлені від конфлікту сторони включили до порядку денного відновлення й розвиток системи енергопостачання, відновлення руху залізничною магістраллю Сочі—Сухумі—Тбілісі—Єреван—Баку, відновлення Сухумського аеропорту, розв’язання проблеми біженців і розробку документів про «непоновлення воєнних дій». Проблема біженців залишається особливо гострою — триста тисяч переміщених осіб у такому обмеженому й своєрідному за ландшафтом регіоні створюють величезні труднощі й незручності для всіх. Абхазія не заперечує, щоб біженці-грузини повернулися в прикордонний Гальський район, водночас Грузія розглядає цей процес як повернення колишніх жителів Абхазії на всю її територію. А Абхазія, в свою чергу, зазначаючи, що спостерігається тенденція зростання кількості етнічних грузинів в органах влади, побоюється, що в майбутньому колишні біженці можуть стати своєрідною «п’ятою колоною» на її території (хоча саме грузини становили більшість жителів республіки до війни). Заходи довіри, які, можливо, почнуть зміцнюватися після Ялти, мають стосуватися не лише економічних і політичних сторін життя, а й тонкої національно-психологічної сфери.
Вітаючи учасників зустрічі, Анатолій Зленко сказав, що «проведення зустрічі в Ялті є вельми символічним, бо Крим є яскравим прикладом мирного й цивілізованого розв’язання складних міжетнічних проблем на пострадянському просторі». Дійсно, на півострові досі не було збройного конфлікту, значною мірою завдяки прихильності кримських татар до традицій ненасильних методів боротьби за свої права, що підкреслював на зустрічі зі Зленком один з їхніх лідерів Мустафа Джемільов. Насправді ж у Криму сформовано російськомовну територіальну автономію, в якій розв’язання багатьох проблем корінного депортованого народу — мовних, культурних, політичних, соціально-економічних — затягується на невизначений термін. До речі, як повідомили главі МЗС, і в Криму є відгомони грузинсько-абхазького конфлікту — на півострові проживає декілька сотень біженців кримських татар з Абхазії, які змушені були залишити на Кавказі не лише майно, а в безладі війни втратили документи, родичів, і це створює сьогодні великі проблеми, які неможливо розв’язати без участі МЗC…
Крім пропозиції почати з малого Україна виступає за розширення складу миротворчих сил в Абхазії (нині там 1500 російських миротворців, мандат ООН передбачає наявність у зоні конфлікту контингенту чисельністю до 3 тисяч). Москва при цьому стверджувала, що її військ цілком достатньо для урегулювання. Абхазькі власті також негативно ставилися до ідеї введення українського контингенту, підтриманої грузинським керівництвом. ООН, як і Україна, виступає за урегулювання конфлікту на основі збереження абхазької автономії у складі грузинської держави.
21 березня питання про становище в регіоні заслухають на закритому засіданні Ради Безпеки ООН під головуванням України.
