Повертаюся з Києва. Брав участь у програмі Євгенія Кисельова «Велика політика» на телеканалі «Iнтер». Вражень сила-силенна. По-перше, прямий живий ефір, з великою кількістю включень кандидатів у президенти, які із задоволенням і без жодної гордовитості беруть участь у ток-шоу й готові відповідати на зовсім не запрограмовані запитання. Ми вже від усього цього відвикли. І те, що для українського народу само собою зрозуміле, для нас чудасія. Заздрю. По-друге, у них дійсно відбулися вибори. Причому вибори та їхні результати визнаються як усіма учасниками, так і численними міжнародними спостерігачами. Нашим кошмаром і безконечними фальсифікаціями, достроковим примусовим голосуванням, «каруселями» тут і не пахне.
Тепер про результати. Зрозуміло, що Ющенко стає історією української політики. Його доля багато в чому нагадує долю Єльцина. Коли він стояв на Майдані 2004 року, він був героєм, з яким пов’язувалися величезні надії. Потім настало розчарування. Романтизм і надії зникли, а разом з ними й популярність Ющенка. Словом, те саме, що з Єльциним. Коли той стояв на танку, він був символом нової Росії, й переважна більшість громадян його підтримували. А потім — самі знаєте, що сталося.
Щодо фаворитів. Мене дуже здивував високий результат Тимошенко. Чому? Вона прем’єр-міністр, відповідає за соціально-економічне становище країни. За підсумками 2009 року Україна показала одні з найгірших у світі економічні результати: спад ВВП — 12—14%, спад промисловості — 23—25%. Безробіття понад 10%, і гривня, що впала з п’яти до восьми гривень за долар, теж популярності не додають.
Посісти друге місце в цих умовах — це треба примудритися. Юлі-ТигрЮлі вдалося цього досягти завдяки фантастичній харизмі, волі до перемоги, силі характеру. Усе це чудово, якби не одна Юлина особливість — вона авантюристка й популіста, і готова приймати рішення, що руйнують українську економіку (друкувати гроші, розганяючи інфляцію, заморожувати ціни, провокуючи дефіцит, відбирати власність, погіршуючи інвестиційний клімат, і так далі).
Що стосується Януковича, він такий великий, солідний — на вигляд. Але якийсь слабкий. При цьому моторика його, загальмована, не дає жодних шансів на перемогу або навіть нічию в дебатах з Юлею. Він досі ухилявся від дебатів, а зараз положення в нього безвихідне. Якщо бере участь, то свідомо програє, а якщо не бере участі, то боягуз.
Найкращу кампанію, на мій погляд, провів Сергій Тігіпко. Сильний, вольовий, розважливий, без популізму, від вигідно відрізняється як від Юлі, так і від Януковича. Він розпочав кампанію з нульового рейтингу і вийшов на двозначний результат, що є очевидним успіхом. Учора він заявив, що підтримувати Юлю та Януковича не збирається, навіть якщо йому запропонують посаду прем’єр-міністра. Зрозуміти його можна — Тігіпко не має фракції у Верховній Раді, прем’єром він може стати лише з доброї волі президента. Ставши прем’єром, він тут-таки стає його заручником і в будь-яку мить може бути звільнений. Тому тактика Тігіпка зі створення партії (вона називається «Сильна Україна») правильна.
Тут мій соратник чіпляється до мене з головним питання — хто стане президентом? Відповідь — привабливість демократії в тому, що відповідь дасть лише український народ, з яким доведеться розмовляти, зважати на нього, звітувати перед ним. Думаю, що Тігіпко, Яценюк, Ющенко та інші можуть у другому турі розгорнути кампанію «Геть усіх!», благо в бюлетенях для голосування є графа — «за жодного з кандидатів».
