Розглядалося «українське питання» Групою друзів двічі: в кінці грудня та на початку січня. Цікавий факт, що обговорення проходило за відсутності представників української сторони. Позиція американців у цьому питанні лишається загадкою. Дипломати Посольства США в Україні виявилися не в курсі справи. Ставити таке запитання українським дипломатам марно — дипломатична коректність передовсім: позиція однієї сторони висловлюється тією ж таки стороною. Інша її може тільки коментувати. Речник українського МЗС Ігор Долгов у плані коментарів був максимально обережним. Говорив більше про вклад України у вирішення протиріч між Сухумі та Тбілісі, про плани дій у цьому питанні на майбутнє. Проте акцентування уваги на тому, що волю Києва не підтримали саме Сполучені Штати, було важко не помітити. Версій щодо позиції Вашингтона чимало. Одна з імовірних — без такого учасника, як Україна, в Групі друзів Грузії можна цілком обійтися. Інша — Київ дуже багато на себе брав і декому надто заважав своєю активністю. Попри більшу вірогідність першої версії, останньої також не слід відкидати.
Варто зазначити, що саме з ініціативи та під головуванням українського міністра закордонних справ Анатолія Зленка було проведено закрите засідання Ради Безпеки ООН щодо ситуації в Абхазії в березні минулого року. Перед тим з ініціативи Києва в Ялті відбулася зустріч грузинської та абхазької сторiн, коли вони вперше за сім років підтвердили наміри працювати спільно для досягнення всеохоплюючого врегулювання. Недавні події в Абхазії, щоправда, показали передчасність підбиття підсумків мирного процесу. Проте до України в Раді Безпеки ООН щонайменше рік навіть не згадували про необхідність врегулювання конфлікту.
Можна припустити, що Україна поплатилася неотриманням статусу друга Грузії через свою надто прогрузинську позицію (принаймні так вважають у Сухумі). Цілком правомірно було б відкидати державу із посередників у врегулюванні конфлікту, якщо ця країна віддає одній стороні більшу перевагу, ніж іншій. Щодо Росії — то її позицію в Тбілісі оцінюють як відверто проабхазьку і таку, що не сприяє врегулюванню конфлікту. Зрештою, навряд чи просто так абхазьке керівництво навіть заявляло про можливість звернення до Росії з проханням про входження до її складу. Тим не менш, попри всі проблеми, пов’язані і з довірою, і з візовим режимом, і з проблемами навколо російських миротворців, Росія залишається в цій групі.
Очевидно, Сполучені Штати мали якісь свої аргументи, яких вони поки що не поспішають оприлюднювати. Грузинська ж сторона завжди запевняла, що за будь-яких обставин більш відданого друга, ніж Київ, для Тбілісі не iснує.
