Рахувати будемо потім
Віктор ЗАМ`ЯТІН, "День"
Прем`єр-міністр Росії Віктор Черномирдін розпочав свій візит до нашої країни щедрим дарунком - привіз згоду російського уряду пропускати транзитом туркменський газ для України. Але наш Президент Леонід Кучма попросив не вбачати в цьому ніякої політики. Ще Черномирдін сподівався добре підготувати офіційний візит Кучми до Москви, який заплановано за тиждень. Задля цього, нарешті, парафовано програму економічного співробітництва на 10 років, підписати яку мають президенти.
Візит, власне, як візит. Щороку такого роду зустрічей мало б відбуватися по дві - в Києві та Москві, за умовами створення міжурядової комісії. Тільки чомусь передвиборна кампанія в Росії цим зустрічам та засіданням заважала, а в Україні - навпаки. Тому, очевидно, й зрушення, на які чекали давно, почалися лише зараз, і ніхто не зможе дати гарантії, що справа знову не потоне в словах.
Загальновідомо, що Росія є головним економічним партнером України, і торік дві країни мали більш як $15 млрд. спільної торгівлі попри всі обмеження та скорочення. А це складає 40% зовнішньоторговельного обороту України. Показники торгівлі України з ФРН та Білоруссю, які займають другу та третю сходинки в переліку партнерів, не перевищують за минулий рік $1,5 млрд. Це мало б говорити як про те, що гасла європейського напрямку як стратегічної мети дещо не відповідають правді, бо ніхто й не збирається переорієнтовувати економічні та торговельні відносини, так і про те, що за таких умов економічне партнерство двох держав мало б уже стати дійсно стратегічним, отримати відповідне юридичне та практичне забезпечення.
Насправді ж дві країни досі не підписали угоди про взаємний захист інвестицій, не існує механізму міжбанківських розрахунків, не виконується угода про вільну торгівлю, не фінансуються спільні авіапроекти.
Росія зацікавлена багато в чому в Україні, але лише за умови, що матиме великі пакети акцій відповідних підприємств. Україна останніми часами почала демонструвати, що надзвичайно зацікавлена у залученні російських інвестицій - і, кажуть, іноді за рахунок американських та інших компаній, що повірили обіцянкам Києва раніше. Зокрема, в освоєнні нафтоносного шельфу в Криму. При цьому депутат Євген Марчук вважає, що й російські інвестиції не підуть до країни, президент якої заявляє про можливість громадянських конфліктів.
Проект програми економічного співробітництва, остаточно узгоджений до підписання під час візиту Кучми до Москви на засіданні комісії Пустовойтенко-Черномирдін, залишає надто багато питань. Бо в ньому нічого не говориться ні про реальні механізми планованого підвищення товарообігу вдвічі за умов ретельного дбання росіянами про захист свого ринку. Не говориться в ньому й про можливість українських інвестицій до російських стратегічних галузей - енергетики, ВПК, машинобудування, транспорту тощо. А це вже - чистої води політика. Політикою є, видно, й повна відсутність реакції офіційного Києва на те, що російські Федеральні Збори не поспішають ратифікувати українсько-російський договір - аж поки "не вирішиться проблема Криму та Севастополя". Політикою, мабуть, є й те, що Росія досі не почала реальної роботи з делімітації кордонів з Україною, на чому в Києві перестали робити наголос.
Очевидно, не завжди варто добиватися дружби за будь-яку ціну. Ціну треба б знати й собі.
