Російський прем’єр-міністр Володимир Путін опублікував у газеті «Известия» свою президентську зовнішньополітичну програму. Він написав статтю про новий євразійський геополітичний проект. В Україні творчість Путіна, за великим рахунком, проігнорували.
Це політична короткозорість українських еліт, які, мабуть, вирішили, що проект Путіна їх не стосується. Згубна самовпевненість.
«1 січня 2012 року стартує найважливіший інтеграційний проект — Єдиний економічний простір Росії, Білорусі і Казахстану. Проект, який є, без перебільшення, історичною віхою не лише для трьох наших країн, але й для всіх держав на пострадянському просторі, — пише Путін у своїй статті. — Будівництво Митного союзу і Єдиного економічного простору закладає основу для формування в перспективі Євразійського економічного союзу».
Про Україну в статті немає ані слова, навіть натяку. Українці не згадуються ні як братський народ, ні як перспективний партнер. Велика стаття присвячена грандіозним геополітичним планам російського керівництва, але в цих планах нібито немає місця для України.
Путін пише, що тривають переговори про приєднання до Митного союзу і Єдиного економічного простору Киргизії і Таджикистану, але про економічну співпрацю з Україною не згадує. За останній рік ми були свідками регулярних російсько-українських зустрічей на вищому рівні, патріарх Кирил мало не переселився в Україну, ми чули стільки клятв і обіцянок, що демонстративне ігнорування Путіним Києва насторожує.
Може, плани Путіна не стосуються України? Може, Україну пронесло повз задушливу братську любов? Невже українським експертам не здається, що щось тут не так, що є привід насторожитись і замислитись?!
«Ми не зупиняємось на цьому і ставимо перед собою амбітне завдання: вийти на наступний, більш високий рівень інтеграції — до Євразійського союзу», — декларує Путін. Усім зрозуміло, що без України цей союз не стане грандіозним, масштабним і справді євразійським, а не азієєвропейським.
Я переконаний, що Путін не забув про Україну. Україна для російської еліти — ласий шматок, той фрагмент, без якого картина буде неповною, неповноцінною. І в Україні є впливові сили, які вимагають масштабної економічної інтеграції з Росією.
За останні кілька років було кинуто величезні сили на те, щоб прив’язати Україну до Росії. І грошей було витрачено чимало. Не так багато, як на Білорусь, але тільки тому, що не хочуть повторення улюбленої гри Лукашенка «нафта в обмін на розмови» — тільки у виконанні Президента Януковича.
Українській еліті не довіряють, тому діють обережніше.
На нещодавній тристоронній зустрічі — Януковича і двох російських президентів — політики явно про щось домовилися. Схоже, вони вирішили не квапитися з об’єднанням і не педалювати тему інтеграції. Рівно до тріумфальної перемоги Партії регіонів на осінніх парламентських виборах майбутнього року. Принаймні, вони вважають, що для успіху проекту перемога регіоналів має бути переважною.
Українського виборця лякати інтеграцією не варто, тому гасла про союз із Росією відкладено до кращих часів.
Деякі експерти переконують, що проти інтеграції — українські олігархи, які не хочуть віддавати свої гроші російським товаришам. Ця теза була вірною для часів приватизації і переділу власності.
Зараз власність поділено, серйозно, юридично закріплено за нинішніми власниками, і ніякі прийшлі «загарбники» для них не страшні. Навпаки, українські бізнесмени відчувають гострий брак готівки, оборотних коштів. Їм потрібні інвестори і солідні партнери.
Нарешті, їм потрібні ринки збуту. Їхні основні ринки — в Росії. Туди вони просувають свої імперії, окрім металургів, звісно, але їм Росія теж особливо не заважає.
Якщо українські олігархи (саме олігархи, тому що вони єдині в трьох особах — бізнесмени, чиновники і ще депутати) домовляться з російським великим бізнесом, то цей бар’єр буде знято. Якось швидко всі забули, як під час помаранчевої революції впливові зараз українські політики збиралися проголошувати Східно-Українську республіку.
Експерти стверджують, що український народ не терпітиме розвороту на Схід. Проаналізуйте уважно соціологічні опитування: потенціал для інтеграторів — величезний.
Український народ, обираючи між бідною незалежністю і ситим порядком, може проголосувати за сите життя, яке гарантує дружба з Росією, і дешеві енергоносії.
Європа ситого життя не гарантує, і треба відділяти правильні уявлення по-європейськи зорієнтованої української еліти від суворої правди простого народу.
Тому політтехнологи виставляють економічний аспект відносин із Росією, а політичний — приховують, щоб не нервувати прихильників незалежності.
Але щоб рухатися далі, Януковичу і його команді потрібна внутрішня сила і впевненість у тому, що їм ніхто не зможе завадити. Їм необхідно добитися переважної більшості в парламенті і повного розгрому опозиції.
Вирок Юлії Тимошенко стане сигналом до того, чи готовий Віктор Янукович іти до кінця і який зовнішньополітичний вектор він обрав — західний чи східний. У Москві за цим пильно стежать.
