Усе, здається, стало на свої місця. Після того як Київ — і небезпідставно — звинувачував Європейський Союз у відсутності будь-якої цілісної політики щодо України, після того як практично всі лідери Західної Європи постійно нагадували Києву, що корупція, бюрократичне свавілля, повна відсутність будь-якого клімату для бізнесу унеможливлюють розмови про подальшу європейську інтеграцію України, ситуація стала дещо прояснюватися.
Заступник фінського держсекретаря у політичних справах Яакко Бломберг заявив на конференції в Києві, що все залежатиме від того, чи буде Україна здатною жити за європейськими нормами — і передусім, чи зможе вона забезпечити відкриті, вільні, чесні, демократичні президентські вибори. Від цього ж, за словами представника Фінляндії, залежатимуть і відносини України з міжнародними фінансовими інституціями. Вочевидь, йдеться не лише про кредитування України з боку МВФ, Світового банку, ЄБРР та інших, але й про можливість спокійно обговорити проблему українського зовнішнього боргу — а не так давно Леонід Кучма здивував Захід, заговоривши про необхідність реструктуризувати цей борг, а то й списати його частину. Представник Фінляндії виступав не лише від свого імені та від імені свого уряду, адже його країна зараз головує в ЄС, отже, він собою, своїм виступом представив офіційну позицію Європейського Союзу.
Мабуть, це — досить жорстка позиція: адже ЄС, здається, ще не робив подібної заяви стосовно виборів у Чехії, Польщі, Угорщині, Словенії, Естонії.
Але з іншого боку, це дуже добра ознака. Бо ЄС нарешті на практиці визнав, що Україна є європейською державою, що об'єднана Європа не може й надалі залишатися байдужою до українських проблем, і нарешті це констатація того, що ЄС визнає: за умови виконання певних правил гри Україна змогла б знайти своє місце в середовищі, яке умовно називається «об'єднаною Європою».
Очевидним є й те, що Кучмі та К о більше не довіряють ні ЄС, ні Сполучені Штати, які вважаються стратегічним партнером України. Симптоматично й те, що останні, досить різні заяви щодо стану демократії в Україні робилися політиками та представниками країн, які дійсно починали симпатизувати Україні. На жаль, очевидним є й те, як українське керівництво дотримується взятих на себе зобов'язань, створюючи тим самим на міжнародній сцені своїй державі та своєму народові замість обличчя, даруйте, свиняче рило. Постійні скандали з американськими бізнесменами, Радою Європи, корупцією у вищих ешелонах влади...
І тут навряд чи стане в пригоді Росія з її черговою безглуздою кавказькою війною, та посиланням на те, що в Україні за вісім років незалежності не сталося війни.
Або — або. Або Україна бере приклад з Білорусі, марнуючи роки, а то й десятиліття. Або прислухається до отриманих сигналів. Поки вони посилаються й поки вони достатньо дружні. А вже потім — про стратегії, концепції, інтеграцію та інші гарні терміни.
