Про ідеали гуманізму, мабуть, українським парламентаріям варто було б помовчати. Бо саме через невиконання Україною своїх зобов'язань законодавчо скасувати смертну кару вже більше року триває ганьба з постійною загрозою виключення України з РЄ. З тим же успіхом будь-який парламент — чи то Великої Британії, чи то Албанії, чи то кого завгодно — міг звернутися до Верховної Ради з проханням сповідати ідеали гуманізму та не виконувати смертний вирок Онопрієнкові. Керівництво Ради Європи всі останні три роки мало не щодня намагається переконати Україну в тому, що правила насправді для всіх одні, і саме Україні варто було б замислитися над тим, щоб не «перекреслити все зроблене в останні роки для загальноєвропейського розвитку та зміцнення європейських інститутів», як говориться у зверненні українських депутатів. Чи поставить себе Туреччина «поза сім'єю європейських народів» — ще питання. А що смертна кара, як вважають у РЄ, є нічим іншим, як варварством — факт. І варто було б трохи подумати, щоб не вийшло — «як варвар варварові скажу». І щоб не довелося потім комусь звинувачувати Верховну Раду в тому, що вона поставила Україну саме за «сім'єю європейських народів» — адже серед тих, хто приймав звернення до турецьких колег, дехто прямо заявляє, що «нам така Рада Європи непотрібна».
А, можливо, депутатам просто милі серп та молот на прапорі ПКК.
«Якщо Туреччина виконає смертний вирок, винесений Оджаланові, її буде виведено з Ради Європи», — заявив голова Парламентської Асамблеї РЄ лорд Рассел-Джонстон у Петербурзі.
Смертна кара в наші часи, за його словами, сприймається як варварство — хоча в той же час Рада Європи однозначно виступає проти будь-яких проявів тероризму. Отже, в України, яка ніяк не доведе Раді Європи, що має право на якісь винятки, найближчим часом може з'явитися «компаньон» чи товариш по нещастю. Заява голови ПАРЄ — це, очевидно, прояв тієї самої принциповості, якої так довго очікували від Ради Європи і українські, і інші дипломати. Щоправда, проблеми з Радою Європи, як повідомляється, може мати й начебто цілком благополучна досі Латвія — якщо її закон про мови буде ухвалено без змін.
Буде чи не буде страчено Оджалана — незрозуміло. Анкара не дає жодної відповіді, але водночас посилює тиск на курдів. Десятитисячний загін турецьких збройних сил днями, переслідуючи «курдських терористів», перетнув кордон Іраку, повідомляють інформагентства. Це викликало різку реакцію Багдада — і теж більш нічого.
«Смертний вирок Оджаланові — то вирок всьому курдському народові», — стверджують активісти Робітничої партії Курдистану (ПКК), забороненої турецькою владою. І починають діяти — вибухи в Стамбулі та інших місцях, поява «камікадзе»-курда, обвішаного бомбами, в одному з відділень поліції в Туреччині, демонстрації по всьому світові.
Зрештою, Туреччина навряд піде на радикальне загострення відносин з Радою Європи — багато хто очікує, що вирок Оджаланові змінено не буде, але не буде й виконано. Хоча б з огляду на те, що в країні діє мораторій на смертну кару. Та й процедура досить складна. Спочатку одночасно з винеcенням вироку автоматично подається апеляція, потім справа переходить до компетенції парламенту. І вже потім приймається остаточне рішення, яке затверджується керівництвом країни.
Що ж стосується курдів — то хоча їх можна зрозуміти, бо сьогодні вони не мають практично нічого з традиційних надбань автономії (преса, телебачення, школи), вони, принаймні ПКК, налаштовані тільки воювати за відділення від Туреччини. Сьогодні ПКК закликає до «посилення боротьби» по всьому світові — а бореться вона переважно терактами. І виглядає це все ж таки більше схожим на банальний тероризм, ніж на боротьбу за свої права.
Інша справа — що досі ні Рада Європи, ні хто інший не спромігся змусити Туреччину визнати, що курди бувають не лише терористами, і що вони мають повне право на автономію — і навряд чи хто знає, як це зробити тепер.
Рішучість Ради Європи, очевидно, мусить мати якісь логічні продовження — від «справи Оджалана» до проблем положення курдів у Туреччині, сербів — у Хорватії, росіян — у Латвії, з морального боку вирішення якоїсь, хоча й давно назрілої, проблеми силою, як у Югославії. Можливо тоді з цією організацією будуть змушені рахуватися всі. Зараз же, крім морального задоволення, помітних результатів від членства тієї чи іншої країни в Раді Європі непомітно.
