За результатами виборів в Україні Чехов усе-таки був визнаний великим українським поетом.
Головною несподіванкою українських виборів став мінімальний розрив між Тимошенко та Януковичем. Це виключає ситуацію, за якої переможець отримує все. Країна знову розділена практично навпіл, як і 2004 року. Багато в чому такий результат голосування є «заслугою» штабу Януковича, «президента всіх українців», котрий пожертвував іміджем заради мобілізації проросійського електорату на сході країни.
Тимошенко погрожувала організацією Майдану, проте ЄС визнав вибори легітимними, а без підтримки європейців повернути ситуацію на свою користь за зразком 2004 року не вийде. Завдання Тимошенко — підсилити свої переговорні позиції шляхом судових позовів і мітингів своїх прибічників. Основне її досягнення полягає в тому, що Тимошенко в результаті виборів стала одноосібною «хазяйкою» західних областей України. Тігіпко, який зайняв перед другим туром «страусову» позицію, тепер їй не конкурент і втратив шанси зайняти крісло прем’єра. В Україні знову два політичні монополісти — Янукович (на сході) й Тимошенко (на заході).
Головним меседжем Януковича є політична стабільність. У цьому сенсі Янукович — український Путін, «лідер-заспокоювач». Але для досягнення стабільності необхідно здолати розкол країни. Це можливо лише в одному випадку: якщо за президента Януковича прем’єром залишається Тимошенко. Створюється конструкція українського «тандему», яка дозволить урахувати інтереси як заходу, так і сходу України.
Режим «тандемократії» вигідний і українським елітам. Надмірне посилення будь-якого центру влади автоматично призведе до витискування з політики малоресурсних політичних груп. А за наявності двох центрів влади в останніх з’являються можливості для політичного маневру.
«Тандем» Янукович—Тимошенко зможе займати гнучкішу позицію на переговорах із російською стороною щодо низки питань, передусім у газовій сфері. Янукович декларуватиме ідеї створення газового консорціуму, Тимошенко їх блокуватиме. За цих умов переговорні позиції України будуть сильніші, й Москві доведеться йти на певні поступки.
Український «тандем», як і російський, буде перехідною формою влади. Це спосіб стабілізувати ситуацію в період украй гострої економічної кризи та зберегти елітний баланс. До наступних президентських виборів «тандем» неминуче розпадеться.
Ролі в українському «тандемі» будуть дзеркальним відображенням російського аналога. Якщо в Росії президент Медведєв виступає з ідеями модернізації та лібералізації, втілюючи прозахідний політичний тренд, а прем’єр Путін символізує ідею стабільності, «особливого шляху» й ізоляції від зовнішнього світу, то в Україні ситуація буде зворотна. Прем’єр Тимошенко виступатиме в ролі того, хто модернізує та європеїзує Україну, тоді як Янукович стане проповідником стабільності й покращення життя за рахунок зближення з Росією без жодної модернізації.
Відтак, ситуація в Україні є віддзеркаленням внутрішньоросійських протиріч. Проблема Росії в тому, що вибір шляху розвитку країни дуже сильно затягнувся. Неоімперіалісти тягнуть країну в один бік, модернізують в інший. Ця роздвоєність транслюється і на країни, які тісно пов’язані з Росією культурно й економічно. До України це має щонайбільший стосунок. Доки не буде подолано роздвоєність у самій Росії, Україні не вдасться здолати внутрішній розкол.
Ближче до 2012 року конструкція «тандему» в Росії неминуче буде демонтована. Вибори 2012 року стануть виборами між проектом європеїзації Росії та проектом подальшого закручування гайок у стилістиці «особливого шляху». Натомість Україна є таким собі випробним полігоном для російських політичних технологій. Тут відпрацьовуються різні сценарії, які можуть бути використані у Росії.
Хай там як, взаємозв’язок між політичним процесами в Росії та Україні залишається дуже тісним. На цьому етапі створення українського «тандему» є найбільш вірогідним сценарієм. Однак із наближенням виборів у Росії ситуація в Україні також може різко змінитися. Та це вже питання майбутнього.
