Аби зрозуміти штучність для нашої країни формули: або Схід, або Захід, — варто побувати в Туреччині й поговорити з її провідними політиками, бізнесменами, журналістами і науковцями. За всіх очевидних відмінностей спільним для наших країн є те, що їм доводиться насилу долати спадщину минулого. І треба відверто сказати, що в цьому, зокрема в економічній сфері, наші сусіди по Чорному морю досягли значного успіху.
Важливу роль у розвитку і розширенні діалогу між Туреччиною та Україною відіграє платформа «Діалог Євразії». Зокрема, значну увагу вона приділяє гуманітарним питанням. Нещодавно за ініціативою платформи з активною участю Департаменту інформації, преси і друку Кабінету міністрів Туреччини було проведено круглий стіл на тему «Українсько-турецькі відносини у форматі медіа». З українського боку в його роботі взяли участь народні депутати, журналісти, головні редактори низки видань. Турецька сторона була представлена не лише журналістами, а й професорами університетів Стамбула та Анкари, політиками і дипломатами. Главою платформи є професор Київського національного університету ім. Тараса Шевченка Володимир Сергійчук, співголова — Харун Токак.
Разом зі свободою слова вельми активно обговорювалися проблеми відносин з владою, межі висвітлення особистого і суспільного щодо політичних діячів та посадовців, особливо високого рангу. І тут проявилося багато спільного в проблематиці відносин з владою як в Україні, так і в Туреччині. У своїх виступах наші журналісти й їхні турецькі колеги зазначали, що влада практично завжди прагне бути закритою, чиновники прагнуть усіляко обмежувати й перешкоджати доступу до інформації, особливо на ті теми, що так чи інакше пов’язані з виходом на корупційні схеми, або політичні рішення з гострих проблем, зокрема міжнародного життя. Цими днями провідна турецька газета Zaman («Час») опублікувала матеріал про причетність влади до загибелі одного з провідних опозиційних діячів і небажання прокуратури провести об’єктивне й якісне розслідування цих подій, хоч вона, за твердженням газети, володіє значною кількістю документів. Українські паралелі напрошуються самі по собі.
Ще одна складна і, на жаль, загальна проблема — це спроби переважно чиновників за допомогою судових позовів обмежити свободу слова і професійну діяльність журналістів. На зустрічі з нами заступник головного редактора газети Zaman і головного редактора часопису Turkish Review («Турецький огляд») Керім Балчі розповів, що торік через публікації газети й журналу на редакцію та журналістів було подано понад 500 позовів. Переважну більшість із них було відхилено, але деякі задоволені, і судові процедури тривають.
Досить цікавою була розмова про технологічну революцію в газетній справі, про впливи Інтернету на майбутнє преси. Хоч нині в Туреччині начебто такої проблеми немає. Наклади щоденних газет зростають. Наприклад, газета Zaman виходить сім разів на тиждень накладом більш як один мільйон примірників, друкується в чотирьох містах. Причому більша частина накладу розповсюджується за передплатою, повернення становить менше 10%. Інші загальнотурецькі газети також мають значні наклади: від 300 до 500 тисяч примірників. Проте наші колеги зазначають, що Інтернет уже певним чином впливає на паперову пресу. І це при тому, що зараз у Туреччині лише 30% населення країни є користувачами Інтернету. Сьогодні уряд реалізує програму, за якою кожному турецькому школярові держава виділяє iPad з доступом до Інтернету. Через п’ять років після закінчення програми комп’ютеризація охопить практично більшу частину населення, і це неминуче відіб’ється на пресі та її накладах.
Ясна річ, проблематика українсько-турецьких відносин посіла значне місце у виступах та обговореннях. Наголошувалося, що їхній потенціал не використовується належною мірою. І тут головні висновки повинен зробити саме Київ. Зараз наш торговий оборот становить близько 5 млрд доларів. Ставлять завдання довести його за п’ять років до 20. Це дуже важливо і потрібно, але це лише частина завдання. Ми переважно штучно перебуваємо в полоні стереотипів, вважаємо, що вибір курсу розвитку лежить суто по лінії Схід — Захід, Росія — Європа. Насправді надто недооціненим з нашого боку є південний напрям, передусім Туреччина.
Із цього погляду досить поглянути на дуже болюче газове питання, над вирішенням якого вже стільки років б’ється Україна. І в парадигмі Схід — Захід у найближчій перспективі проблема не має задовільного розв’язання. Внаслідок прокладання Трансанатолійського газопроводу (ТАР) через Туреччину до Болгарії та Румунії Україна має можливість інтерконектором приєднатися до нього і тим самим істотно ослабити газовий зашморг із боку Росії. І таких прикладів можна навести чимало. З турецького боку також висловлювалася зацікавленість в інтенсифікації двосторонньої співпраці в політичній сфері. Анкара також має багато проблем з Росією. І як сказав один з промовців, посилення українсько-турецької співпраці стане важливим чинником і для збалансування турецько-російських відносин.
Відзначали плідні зв’язки в гуманітарній сфері. У Стамбулі скоро пройде фінал усесвітньої олімпіади з турецької мови. Вона проводиться вже кілька років, і турецькі співрозмовники з великим задоволенням зазначали, що в кожному фіналі українські школярі виборювали медалі. Сподіватимемося, що ця добра традиція продовжиться і цього року.
На завершення — про один прикрий епізод, який прямо не стосується Туреччини. Так сталося, що через погодні умови аеропорт у Борисполі не зміг прийняти наш літак і довелося на деякий час повернутися до Стамбула. Служби бориспільського аеропорту спрацювали вкрай погано. Ті, хто зустрічав, не могли отримати спочатку взагалі жодної інформації про затримку з прибуттям, а потім з’явилася інформація, що літак приземлився... в Жулянах. І це при тому, що в цей час він був у Стамбулі. На якийсь час цей рейс взагалі зник з інформаційних табло. Добре, що завдяки сучасній мобільній телефонії вдалося зв’язатися безпосередньо з ділянками польоту і з’ясувати, де перебуває літак, який «загубився». Якщо з таким простим завданням в бориспільському аеропорту не можуть впоратися зараз, то що буде під час Євро-2012, коли інтенсивність руху зросте в кілька разів, а погода завжди може піднести сюрпризи? І як ставитися до бадьорих рапортів наших посадовців високого рангу, в тому числі міністра Колесникова, що підготовка до цієї важливої події перебуває в завершальній стадії? Виявляється, що все зовсім не так і проблеми не лише залишаються, а й, по суті, не розв’язуються. А в Стамбулі жодної проблеми з отриманням інформації немає, в усякому разі, нам такого не траплялося...
