Минулої неділі світ, здається, став свідком народження нової 193 оїдержави на планеті. Як очікувалося, край Косово проголосив себе незалежною державою. За прийняття декларації проголосували 109 депутатів парламенту. У декларації, зачитаній прем’єр-міністром Косова Хашимом Тачи, говориться, що Косово буде демократичною країною, яка поважає права всіх етнічних громад.
На момент підготовки номера нову державу ще не визнала жодна країна. Проти незалежності Косова категорично заперечує Сербія, вона як раніше вважає край своєю провінцією. Белград загрожує застосувати проти краю економічні і політичні санкції, проте виключає використання військової сили. Прем’єр-міністр Сербії Воїслав Коштуніца засудив проголошення незалежності краю, назвавши Косово «лжедержавою». Коштуніца піддав критиці США, які, за його словами, «готові порушити світовий порядок заради своїх воєнних інтересів». «Косово — це Сербія», — заявив сербський прем’єр. Росія також проти визнання Косова незалежною державою. У Москві заявляють, що одностороннє проголошення незалежності Косова суперечить принципам міжнародного права. На думку МЗС Росії, «рішення косовських керівників можуть викликати ескалацію напруженості і міжетнічного насильства в краї, новий конфлікт на Балканах». Відразу після оголошення незалежності Косова Росія, один з постійних членів Ради Безпеки ООН, зажадала екстреного скликання Радбеза. «Одностороннє визнання незалежності Косова, з погляду міжнародного права, є нелегітимним актом, бо глибоко суперечить положенням резолюції 1244 РБ ООН, суперечить Гельсинському заключному акту, домовленостям контактної групи», — сказав перший заступник прес- секретаря президента Росії Дмитро Пєсков телеканалу «Вести». Повноважний представник Росії при ООН Віталій Чуркін висловив надію, що Росії вдасться переконати інші держави в неприпустимості визнання незалежності Косова.
У п’ятницю Москва погрожувала змінити свою політику щодо Абхазії і Південної Осетії у разі одностороннього оголошення незалежності Косова. У свою чергу, президент Грузії Михаїл Саакашвілі заявив, що ніхто не має права ставити під сумнів кордони і територіальну цілісність Грузії. Тим часом президент Південної Осетії Едуард Кокойти сказав у неділю, що «у Південної Осетії і Абхазії більше політико-правових підстав для визнання їх незалежності, ніж у Косова. [...] Упевнений, що незалежність Південної Осетії і Абхазії буде визнана найближчим часом».
Між тим відомо, що незалежність Косова підтримують США і деякі країни Євросоюзу, включаючи Британію, Францію, Німеччину і Італію. Проте щонайменше шість членів ЄС — Кіпр, Греція, Словаччина, Іспанія, Болгарія і Румунія — дали зрозуміти, що не підуть на негайне визнання нової держави. Очікується, що Велика Британія, Німеччина, Бельгія і Франція негайно визнають незалежність краю. США наполягають, що єдиний вихід iз глухого кута — «план Ахтісаарі», що передбачає незалежний статус краю під міжнародним контролем. «Ми, як країни ЄС і члени НАТО, готові взяти на себе повну відповідальність за забезпечення стабільності і безпеки в регіоні», — заявив учора представник Бельгії в ООН Йохан Вербекке. Міністр закордонних справ Великої Британії Девід Мілібенд сказав, що прийшов час Євросоюзу продемонструвати свою здатність приймати відповідальні рішення.
Схоже, що Україна порівнює свої дії щодо визнання Косова з позицією ЄС. Офіційний Київ заявив, що виробить свою позицію після того, як ознайомиться з позицією Брюсселя. Разом з тим, глава українського МЗС Володимир Огризко, перебуваючи в Брюсселі, зазначив, що ситуація з Косово не може бути прецедентом для інших заморожених конфліктів на території колишнього Радянського Союзу, зокрема, в Молдові, Грузії й Азербайджані. В. Огризко також вважає, що в інтересах України зберігати свою присутність в цьому регіоні у складі сил KFOR. «Ми вже довели, що можемо працювати і давати позитивний результат», — наголосив він.
Безумовно, сигнали на підтримку Косова постійно посилає Вашингтон. 17 лютого президент США Джордж Буш заявив, що США разом iз союзниками не допустять хвилі насильства в Косово, у зв’язку з оголошенням краєм незалежності. За словами американського президента, ситуація в Косово після оголошення незалежності має бути стабільною, і він позитивно ставиться до зусиль уряду краю, який відстоює також і права сербів, які мешкають там. Кандидат в президенти США, сенатор-демократ Барак Обама заявив, що незалежність Косова є унікальним випадком і не має стати прецедентом для інших точок світу. «Оголошена сьогодні лідерами Косова незалежність завершує ланцюг подій, що розпочалися з кривавого розпаду колишньої Югославії. Незалежність Косова є унікальною ситуацією, наслідком невідновлюваного розриву в результаті дій Слободана Мілошевича і ніяким чином не є прецедентом для будь-кого в регіоні чи в решті світу», — говориться в поширеній у Вашингтоні заяві сенатора Обами.
До речі, Євросоюз демонструє не тільки на словах, але і на ділі свою роль у Косово. 16 лютого Брюссель схвалив відправку місії в кількості близько двох тисяч чоловік до Косова. Рішення про направлення місії набрало чинності, оскільки ніхто з 27 членів Євросоюзу не висловився проти плану направлення цієї місії. Главою цивільно-поліцейської місії ЄС у Косово (EULEX Kosovo) призначено французького генерала Іва де Кермабона, а спеціальним представником ЄС у цьому сербському краї — дипломата з Нідерландів Пітера Фейта. На розміщення місії відведено 120 днів. У цей перехідний період в Косово, який з 1999 року перебуває під управлінням ООН, продовжить діяльність місія цієї організації — UNMIK.
КОМЕНТАР
Федір ЛУК’ЯНОВ, головний редактор журналу «Россия в глобальной политике»:
— Що стосується Параду суверенітетів, то це таке публіцистичне перебільшення. Є два типи країн. У західноєвропейських, які є стабільними, з багатою історією, є сепаратистські настрої, але, звісно, вони розвиваються за своїми закономірностями й принципами й навряд чи, скажімо, сепаратисти у Фландрії всерйоз вважатимуть Косове прецедентом або чимсь, що на них впливає. Для них це просто принизливе зіставлення з Косовим.
А є країни нестабільні й ще несталі, такі, як Боснія, Македонія, Грузія й інші пострадянські країни. Там, звісно, всі з острахом чекали цієї миті. І події можуть розвиватися інакше. Скажімо, це рішення може стати додатковим стимулом всяких деструктивних тенденцій. Що стосується самих Балкан, Сербія Косове відвойовувати не буде. Це абсолютно очевидно. Серби навоювалися, й ніякого «драйву» до реваншизму не мають. Через Мілошевича вони зараз воювати не можуть. А що стосується провокацій — вони можливі. Причому як з боку сербів, які живуть або в Сербії, або залишилися в Косовому, щоб якось спробувати повоювати. Або це можуть бути якісь радикали з боку албанського населення, які хотіли б остаточно розквитатися із сербами. Але друге, на мій погляд, малоймовірно тому, що косівській владі та Євросоюзу, який узяв на себе відповідальність, просто життєво важливо забезпечити порядок. Інакше моральна шкода буде гігантською. Я припускаю, що можуть бути серйозні проблеми в Боснії. Тому що боснійські серби свого часу теж хотіли самовизначитися й приєднатися до Сербії. Але їм тоді, 1995 року, сказали, що так не можна: у сучасному світі треба жити в багатонаціональних і багатокультурних державах і не розбудовувати державність на етнічному принципі. Нині у Косовому цей принцип, як видно, більше не діє. Держава розбудовується на етнічній основі. Тому, я думаю, що серби у Боснії цілком можуть поставити питання про те, чому косоварам можна, а нам ні.
Другим можливим вогнищем є Македонія, де дуже велика албанська меншина, яка через не знаю скільки років може природним шляхом стати більшістю внаслідок демографічних особливостей. Тоді албанське питання для Балкан може виявитися досить значним і істотним протягом найближчих років.
Що стосується посилання обох сторін на Гельсинський заключний акт? Посилатися можна на все що завгодно. Це не має стосунку до міжнародного права. Це політичні рішення з усіх сторін. Iз погляду міжнародного права, на мою думку, безумовно, сербська й російська позиція коректнiша. Але це, взагалі, ні на що не впливає, бо самі принципи міжнародного права послідовно розмиваються всі останні 15 років, з часу закінчення холодної війни. Ці принципи, так само, як і міжнародні інститути, втрачають значення. І ми бачимо повернення до такої реальнiшої й практичнiшої політики, що грунтується на інтересах і уявленнях великих держав, а також принципах, які швидше повертають до ХIХ ст., ніж до ХХI ст. Це будуть нескінченні посилання на різні законодавчі акти. Але не в цьому річ. Ніхто нікому нічого не доведе.
Я думаю, що, порівняно з Косовим, Придністров’я, Абхазія та Північна Осетія досить різні ситуації. Тому що з Молдовою відношення загалом явно нормалізуються, що впливає на позицію Росії у конфлікті. Та й узагалі, там конфлікт менш гострий, ніж у Грузії. У Придністров’ї досить своєрідна ситуація. Адже Придністровська республіка не будується на жорстко етнічному принципі. Там люди різних національностей. З одного боку, це спрощує завдання, бо там немає такого гострого протистояння. А з другого боку, ускладнює, бо основ для незалежності менше. У кінцевому результаті, основою, як ми бачимо, є етнічний чинник. Придністров’я — це окрема історія. Взагалі, я думаю, що Росія нікого зараз визнавати, звісно, не буде. Росія не поспішатиме з безповоротними кроками. Можна лише чекати демонстративного розширення розвитку відносин з усіма трьома невизнаними територіями, без визнання. Йдеться про активізацію гуманітарних контактів, економічне співробітництво. І поки Росія чекатиме, є дуже багато чинників, які можуть на цей процес вплинути.
Світові правила, що діяли раніше, зараз майже не працюють або працюють дуже слабо. Нові правила потрібні. Але правила — це не така річ, яку можна узгодити у будь-який момент. Мені здається, що на сьогоднішній день немає ні готовності ключових гравців обговорювати нові правила, ні можливості. Тому що колишній порядок продовжує тихо розсипатися. Але процес ще не завершено. А коли він остаточно завершитися, коли стане зрозуміло, що до колишнього порядку стане марно апелювати, тоді, гадаю, сам собою почне визрівати якийсь новий тип. А зараз процес руху триває.
