Нещодавно президент Буш провів аналогію між нинішньою війною з жорстоким тероризмом джихаду та «холодною війною». Він має рацію в одному плані: хвилі тероризму, як видається, мають тенденцію тривати ціле покоління. На жаль, як і «холодна війна», війна з тероризмом, яка ведеться зараз, швидше за все, триватиме десятиліття, а не роки.
Але Буш упустив інший урок, неявно присутній у його аналогії: важливість використання м’якої сили культури. «Холодну війну» було виграно за рахунок спільного використання воєнної сили, яка стримувала радянську агресію, а також за рахунок привабливої потужності західної культури та ідей. Коли у 1989 році впала Берлінська стіна, її зруйнували молотки та бульдозери, а не артилерія. На жаль, Буш не виніс із цього жодних уроків.
Навчальний та науковий обмін, який відбувався за часів «холодної війни», відіграв значну роль у посиленні американської м’якої сили. Тоді як деякі скептично налаштовані американці висловлювали побоювання, що радянські вчені та агенти КДБ крастимуть американську технологію, вони не враховували того, що відвідувачі разом з науковими секретами також вбиратимуть і політичні ідеї. Багато цих учених згодом стали провідними захисниками прав людини та прихильниками лібералізації всередині СРСР.
Майже 50 000 радянських громадян — письменників, журналістів, чиновників, музикантів, танцюристів, спортсменів та працівників сфери освіти — відвідали Сполучені Штати в період між 1958 та 1988 роками. На Олександра Яковлєва дуже сильно вплинуло його навчання в Колумбійському університеті у 1958 році. Яковлєв згодом став членом Політбюро і мав ключовий лібералізуючий вплив на Михайла Горбачова.
Олег Калугін, який став високопоставленим офіцером КДБ, сказав, дивлячись у минуле з вигідної позиції 1997 року: «Обміни були троянським конем для Радянського Союзу. Вони відіграли величезну роль в ерозії радянської системи… Вони заражали дедалі більше й більше людей усі ці роки». І, втім, сьогодні адміністрація Буша має намір значно ускладнити програму видачі віз, що скоротить кількість таких обмінів, особливо з ісламськими країнами.
Масова культура також відіграла важливу роль під час холодної війни. Багато інтелектуалів зневажають масову культуру через її надмірну схильність до комерціалізації. Але таке презирство недоречне, оскільки масові розваги часто містять неявно виражені образи та повідомлення про індивідуалізм, право вибору споживача та інші цінності, які мають важливий політичний вплив.
Американські фільми, наприклад, рясніють сексом, насильством, мілітаризмом, але це не все, що в них є. Вони також відображають життя в Америці, як відкрите, мобільне, індивідуалістичне, яке протистоїть істеблішменту, плюралістичне, популістське та вільне. Як сказав поет Карл Сендберг у 1961 році: «Що, Голівуд важливіший за Гарвард? Відповідь така: не настільки чистий, як Гарвард, та, втім, досягає більшого».
Межа між інформацією та розвагами ніколи не була настільки чітко проведеною, як деякі інтелектуали уявляють собі, і вона стає дедалі розмитішою. Деякі популярні музичні ліричні твори можуть мати політичний вплив. Культурні послання можуть також передаватися через зразки поведінки спортивних команд або зірок, або ж за допомогою численних образів, створюваних телебаченням та кіно. Зображення дуже часто передають цінності більш ефективно, ніж слова. Навіть споживання фаст-фуду може містити в собі неявно виражене послання. Так одна індійська сім’я описала своє відвідування Макдональдсу як вихід у «частинку Америки».
І хоч Радянський Союз обмежував і цензурував західні фільми, однак те, що проходило через це сито, мало руйнівний політичний вплив. Як сказав один радянський журналіст після обмеженого показу фільмів, які критикували політику Америки щодо ядерних озброєнь: «Вони абсолютно нас потрясли… Ми почали розуміти, що в ядерній війні з нами може статися те ж саме, що й з ними».
Радянські глядачі, дивлячись фільми на аполітичні теми, втім, дізнавалися, що людям на Заході не треба вистоювати довгі черги, щоб купити продукти харчування, що вони не живуть у комунальних квартирах і що у них є власні автомобілі. І все це розвінчувало негативні образи, які пропагували радянські засоби масової інформації.
Навіть рок-н-рол відіграв свою роль. Як пізніше свідчив один із помічників Горбачова: «Бітлз був нашим тихим засобом заперечення «системи» при згоді з більшістю її вимог». Керівники чеської комуністичної партії у 1950 році посадили за грати групу молодих людей за відтворення магнітофонних стрічок з «декадентською американською музикою», але їхні зусилля мали абсолютно не той ефект, який передбачався. У 1980 році, після вбивства Джона Леннона, у Празі йому було спонтанно поставлено пам’ятник, і річницю його смерті було відзначено щорічною демонстрацією на підтримку миру та демократії. У 1988 році організатори заснували клуб Миру імені Леннона, який вимагав виведення радянських військ. Леннон перевершив Леніна.
«Холодну війну» було виграно, завдяки спільному використанню жорсткої і м’якої сили. І не всі джерела м’якої сили були американськими — свідчення тому роль Бі-Бі-Сі та Бітлз. Але було б помилкою ігнорувати роль, яку відіграла масова культура.
Необхідно проявляти обережність, виносячи з того часу уроки для сьогоднішньої ситуації. Східноєвропейські культури були ближчими до західних культур, ніж ісламські культури. У деяких фундаменталістських колах, а також серед терористів, західна культура викликає огиду, а не приваблює. Але навіть в Ірані, де правлячі мулли описують Америку як «великого Сатану», молодь хоче дивитися американське відео у приватній обстановці у своїх будинках.
Проведені в ісламському світі опитування показують, що американська культура залишається і зараз зберігає привабливість для більшості населення. А непопулярність Америки викликана проводжуваною нею політикою. І для початку Буш міг би зійти з цієї дороги і більше стимулювати популярні та масові контакти.
Джозеф НАЙ — колишній помічник міністра оборони США, професор у Гарвардському університеті
