Учора в Україні відкрилася Міжнародна конференція «Кордони Європи», яка була організована в Києві Фондом Віктора Пінчука та Інститутом Брукінза. До цього подібні конференції були проведені в Туреччині та Грузії. Їхня мета сприяння конструктивному діалогу та розробці політичних рішень, що стосуються проблем розширення Євросоюзу і покращення розуміння того, як розширення сприяє досягненню спільних інтересів у Європі.
У гостей, які вперше приїжджають до України, може скластися плутана картина щодо стратегічного курсу нашої країни. Наприклад, під час конференції віце-прем’єр-міністр Григорій Немиря сказав, що Україна зробила цивілізаційний вибір у 2004 році. Хоча насправді цей вибір було зроблено ще у грудні 1991 року, коли український народ проголосував за незалежність. У 1996 році Україну було прийнято до Ради Європи.
Екс-спікер українського парламенту Арсеній Яценюк нагадав, що стратегічний вибір — курс на членство в НАТО — Україна проголосила в 2002 році за президентства Леоніда Кучма завдяки активним зусиллям тодішнього Секретаря РНБО Євгенія Марчука.
Насправді народ вийшов на Майдан, щоб нагадати українським політиками про зроблений вибір і необхідність влади бути підзвітною.
Відтак, нинішній українській правлячій еліті треба повертатися до минулого і слідувати визначеному курсу, а не вигадувати щось нове. Можливо, потрібно шукати нові механізми і, зрозуміло, пояснювати українським громадянам, що дає членство в НАТО. Як це робить Грузія і про що розповідав на конференції голова управління розвідки Грузії Гела Бежуашвілі. За його словами, Грузії членство в НАТО потрібно як інструмент для проведення реформ, а не як кінцева мета.
Тим часом, як відомо, і прем’єр-міністр, і віце-прем’єр уникають розмов про членство в НАТО. А під час другої каденції Тимошенко, підписавши листа-заявку на приєднання України до НАТО, так і не побувала в штаб-квартирі НАТО і не зустрілась з міністрами закордонних справ країн-членів Організації Північноатлантичного договору.
Українцям залишається тоді сподіватися на нових лідерів, які можуть відкрито говорити на всі теми, навіть ті, які не є рейтинговими. І схоже, що такі політики з’являються як в Україні, так і в Грузії.
КОМЕНТАРI
Юрій ЩЕРБАК, екс-посол України в США та Канади:
— Тут, дійсно, зібралося досить представницьке експертне товариство зі Сполучених Штатів Америки, України. Сама тема цікава. Але мені здалося з того, що я чув, єдиний представник Туреччини сказав те, що він думає. Причому сказав дуже жваво, дуже дотепно. Всі інші були обережні, проголошували якісь гладенькі формули. Особливо розчарував пан Немиря. Тому що та внутрішньополітична ситуація, яка зараз склалася в Україні, є надзвичайно складною. І на жаль, він не дав аналізу цього і перспектив, коли країна може вийти з такої кризи. Тобто він намагався казати якісь філософські речі, хоча можна було очікувати більшого. Насправді цей рік був провальним для України в міжнародному плані. І навпаки по деяких напрямках європейської інтеграції ми змушені були піти назад. Фінансова криза не додала нам нічого позитивного. Також існує розгубленість. Тому я вважаю, що цікаво було б послухати наших гостей, що вони думають. Але вони весь час повторюють одне й теж: «ви самі мусите відповідати», «самі мусите провести реформи». «Це ваш вибір і його ви маєте реалізувати». «Ми за вас його не зробимо». Це абсолютно очевидно. Це не є якийсь глибокий висновок.
Якщо говорити всерйоз про кордони Європи, то треба казати всерйоз про європейські цінності, які сповідує наше суспільство. Ми майже про це не говоримо. Наша верхівка робить вигляд, що ми такі самі європейці, як і ті, що заснували Європейський Союз. Це не так. Тому що у нас зараз дуже потужні посткомуністичні цінності. Це брутальність. Це спроба силою вирішити всі питання. У нас дуже потужні дико капіталістичні нові цінності, що все вирішують гроші та особисті інтереси. Немає навіть спроби до пошуків компромісу. Скажімо, якщо Партія регіонів категорично проти НАТО і вона розуміє, що це поділяє Україну, а інша партія категорично за НАТО. То вони не можуть зібратися і вирішити питання шляхом дуже складних компромісів. Але, що робити, чи будемо розвалювати Україну до кінця, чи навпаки знайдемо якийсь консенсус. Але не так, щоб одна сторона вважала себе переможцем і нав’язала другій стороні свою волю. Ось це європейські цінності: верховенство права, намагання знайти компроміс. На цьому Європа зростала. У європейській традиції було закладено пошук компромісу. У нас цього немає. Тому відрізняється як суспільство, так і верхівка. А коли вони виїжджають у Європу чи тут, то роблять вигляд, що є суперєвропейцями. Треба з цього почати. Ми повинні сказати, що верхівка не сповідує європейські цінності.
У нас весь час іде діалог: глухих і німих. Європейці та американці нам кажуть, що ви повинні все провести — і це абсолютна правда, а з іншого боку, ми кажемо: давайте нам перспективу. Якщо подивитися, то ці перспективи були нам надані десятки разів. Були рішення, які вітали наш європейський вектор. І сьогодні я чекав цікавий аналіз польсько-шведської ініціативи щодо Східного партнерства. Ніхто не сказав, у тому числі віце-прем’єр-міністр, що це таке і наскільки воно корисно. А ми повинні розуміти, що це важливий крок і ми його маємо використати. Ми не повинні сьогодні вимагати стати членами Європейського Союзу. Але ми повинні з того статусу і поступу, скажімо, зони вільної торгівлі, взяти все найкраще для нашої країни і наших національних інтересів. У цьому є трагедія і проблема. Така конференція звичайно потрібна, але поки не буде зрушення в цьому плані. По-перше, не буде в країні встановлено політичну стабільність, але не шляхом придушення якогось напрямку, а шляхом консенсусу. Поки цього не станеться, ми не зможемо говорити з Європою. Ми ж розмовляємо, як мінімум, трьома голосами. У нас не має одного голосу, який розмовляє з ними. І це дуже серйозна проблема.
Суат КІНІКЛІОГЛУ, член парламентського комітету закордонних справ парламенту Туреччини, заступник голови партії АК:
— Я вважаю, що такі конференції потрібні. Нам треба обговорювати багато речей. Ми говоримо про кордони і європейські аспекти. Я вважаю, якщо на таких конференціях не є продуктивним сприйняття бажаного за дійсність. Нам потрібно говорити чесно про факти. На мою думку, що це мені вдалося. До мене підходило багато українських колег, які сказали, що справді схвалюють, що я сказав. Я зрозумів, що вони думають подібним чином. Можливо настав час подумати, що Туреччина та Україна можуть зробити разом.
Я вважаю, що на такій конференції мав би бути присутнім представник Єврокомісії. Так було б набагато краще. Я не розумію чому його тут не було.
Щодо можливого іншого вибору Туреччини, то це буде складний вибір. Але ми все ще думаємо, як ми можемо це зробити і з ким. Але Туреччина має дуже добрі стосунки в регіоні Чорного моря, на Кавказі, а також на Близькому Сході. Не забувайте Близький Схід. Можливо, ми самі станемо центром. Можливо, нам не потрібно бути з кимось, а жити самим по собі.
Україна для нас є особливою країною. З самого початку, коли Україна стала незалежною і навіть раніше, зокрема, Крим, для нас є особливим місцем. Ми хотіли б, щоб Україна вирішила свої внутрішні проблеми і стала сильним партнером для нас. Я вважаю, що ця конференція показала, що Туреччина і Україна мають спільні проблеми, спільну стурбованість. На мою думку, ні українці, ні турки не повинні дуже довго чекати поки німці та французи приймуть рішення. З Росією ми маємо дуже добрі відносини. Росіяни розуміють нас, а ми — їх. Я вважаю, що співпраця можлива.
Михайло ГОНЧАР, директор енергетичних програм Центру «НОМОС», Київ:
— Нічого нового тут не прозвучало. Власне і прозвучати не могло. З одного боку, тому що процеси, які відбуваються в Україні, дійсно, можна кваліфікувати як такі, що ми самі собі перекриваємо перспективи. З іншого боку, це правда, але лише половина правди. Інша частина правди полягає в тому, що, на жаль, Європейський Союз у своїх діях, зокрема, при ухваленні рішень схожий до неповороткого динозавра. Перед Євросоюзом не існує якогось турецького чи українського виклику, чи молдовського або грузинського виклику, що робити з цими країнами. Насправді, існує політико психологічна проблема в середині самого Європейського Союзу. Тому що він не може сам визначитись у своїй стратегії. Євросоюз не може не розширюватись. Звичайно, що розширення не може бути до безкінечності. Але ЄС має розширюватись за рахунок тих країн, які самоідентифікують себе як європейські. І приклад тієї ж Росії говорить, що є межа розширення, бо Росія ідентифікує себе як цивілізаційну і самодостатню країну. Вона не заявляла і не заявляє на офіційному рівні про якесь своє бачення себе в Євросоюзі. Тому межі Євросоюзу достатньо чітко окреслені. Інша справа, що не існує політичної волі в ЄС і це зрозуміло з огляду на те, що не вирішена основна стратегічна проблема. З іншого боку, справедливо робилося зауваження щодо ролі французького фермера чи німецького бюргера. Коли запливають мізки жиром, тоді вони погано працюють. І тоді вони довкола бачать в усьому суцільну загрозу, не бачать можливостей, які там відкриваються.
Тарас КУЗЬО, старший співробітник Фонду Маршалла в Німеччині:
— Певною мірою подібні конференції завжди корисні. Але на превеликий жаль ми дискутуємо про те саме роками. І вже від цього трішки нудить. Я вважаю, що така конференція мала бути в форматі не лише виступів, а діяльності робочих груп, які б попрацювали по різній тематиці. А тоді дали б звіт на кінець конференції. Мені здається, це було б цікавіше. Бо слухати подібних осіб, на мою думку, не так цікаво. Крім того, на превеликий жаль нічого за кордоном не станеться щодо політики України та її інтеграції в Європейський Союз і НАТО і наступного року. З одного боку, це зумовлено економічною кризою. А з іншого — в країні немає господаря. Я вважаю, що на превеликий жаль інтеграція на Захід, про яку ми багато думали чотири роки тому, лише почне працювати після президентських виборів в Україні. За цей час було багато втрачено. Україна могла отримати ПДЧ два роки тому.
Дмитро ВИДРІН, директор Європейського інституту інтеграції та розвитку:
— Така конференція, на мій погляд, приносить лише користь у тому, що стосується реальних технологій, реальних дорожніх карт. Чесно кажучи, мені цікаво, що у віце-прем’єра Немирі немає води вдома ні гарячої, ні холодної. Але все-таки, це його особисті проблеми. Якщо це стосується його і це наша спільна проблема, якщо це стосується уряду загалом, але темою конференції сьогодні є не гаряча та холодна вода в Україні, а українські кордони. Тому найцікавіше було пов’язане з реальними технологіями. І реальну технологію нам підказав турецький гість, за словами якого, нам потрібен ліфт, що рухається вгору та вниз. Угору ми їздимо за заборонами, а вниз — за відчуттям землі, відчуттям реальності, відчуттям грунту під ногами та відчуттям того, від чого потрібно відштовхуватися. З трьох годин, я дві години вбирав деякий політичний гламур, ритуальні фрази про дружбу та необхідність євроцентризму. Мене в цьому переконувати не потрібно. Я живу в цьому дискурсі 20 років і лише в турецького колеги я черпнув реальний досвід, як ставитися до єврочиновників, наскільки вірити їхнім обіцянкам. І як не зневіритися в цій ситуації ліфтування вгору-вниз, вгору-вниз.
