Не можна дозволити пожежі війни на Близькому Сході відвернути увагу світової спільноти від загрози, що створюється ядерними амбіціями Північної Кореї, які вона продемонструвала своїми нещодавніми випробуваннями ракет дальньої дії. Але, схоже, саме це й відбувається.
Зустріч країн «вісімки» у Санкт-Петербурзі закінчилася в середині липня закликом до Північної Кореї зупинити випробування ракет і припинити свою програму розробки ядерної зброї. Потім пішла резолюція Ради Безпеки ООН, що засуджує запуски Північною Кореєю ракет 5 липня й вимагає від неї повернення до схеми переговорів та закликає членів ООН запобігти імпорту й експорту будь-яких матеріалів чи грошей, пов’язаних з програмами Північної Кореї стосовно ракет і особливих видів озброєння. Президент Китаю Ху Цзіньтао закликав до подальшого розвитку переговорів з тим, щоб «звільнити від ядерної зброї весь Корейський півострів». Це здавалося дипломатичним проривом, але галасу було набагато більше, ніж реальних справ.
Під час свого першого терміну адміністрація Буша сподівалася на те, що зможе вирішити ядерну проблему Північної Кореї за допомогою зміни режиму. Розрахунок був на те, що ізоляція й санкції призведуть до повалення диктатури Кім Чен Іра. Але режим виявився стійким, і адміністрація Буша погодилася взяти участь в шестисторонніх переговорах з Китаєм, Росією, Японією та обома Кореями.
У вересні 2005 року на час здалося, що переговори призвели до створення проекту угоди про те, що Північна Корея утримається від своєї ядерної програми в обмін на гарантії безпеки й скасування санкцій. Але нечітко сформульована угода незабаром зазнала поразки, й Північна Корея відмовилася відновити переговори доти, поки США не припинить закривати банківські рахунки, підозрювані в підробці та відмиванні грошей для режиму Кім Чен Іра.
Дипломатія залишалася осторонь доти, поки в липні Північна Корея не запустила кілька ракет в Японське море. Японія закликала до введення санкцій Ради Безпеки ООН, і після десяти днів суперечок усі п’ять постійних членів Ради Безпеки випустили резолюцію, що засуджує дії Північної Кореї.
Чому Північна Корея ризикнула здійснити дії, що кинули виклик Китаю, її головному заступнику, й призвели до прийняття резолюції ООН? Частково вона зважилася на це тому, що побачила: великі держави пропонують Ірану непоганий набір вигод за відмову від програми ядерного збагачення, в той час як Північна Корея опинилася на дипломатичному узбіччі. Але вона також пішла на дані дії, тому що подібний ризик був успішним в минулому, а Кім Йонг Мул, можливо, вирішив, що ризик невеликий.
Кім знає, що п’ять інших країн, які беруть участь у шестисторонніх переговорах, розділені. У той час як усі п’ятеро хочуть бачити Північну Корею без’ядерною державою, Китай і Південна Корея цінують стабільність північнокорейського режиму вище, ніж США та Японія.
Громадська думка Південної Кореї з приводу того, що треба робити з Північчю, розділена, але більшість побоюються, що раптовий крах північно-корейського режиму призведе до катастрофічних наслідків для економіки Півдня. Багато представників молодого покоління вже не бачили самі Корейської війни. Таким чином, доброзичлива стратегія Південної Кореї, що полягає в економічному співробітництві з Північчю, зустрічає схвалення більшості населення.
Точно так само й Китай зі своїм упором на економічне зростання побоюється того, що крах північно-корейського режиму загрожуватиме стабільності на його кордонах. Таким чином, хоча Китай час від часу й тиснув на Північну Корею, щоб вона відмовилася від своєї програми ядерної зброї, він не бажає використати свої економічні важелі настільки сильно, щоб це загрожувало режиму.
Через те, що улюблений підхід адміністрації Буша, який полягає в зміні режимів, став діяти повільніше, ніж очікувалося, й через те, що час грає на руку Кіму, вона може використати один з трьох інших варіантів, щоб вирішити проблему ядерної зброї Північної Кореї. Вона може застосувати силу, й деякі посадові особи стверджують, що якщо Північна Корея розпочне війну у відповідь на обмежений американський авіаудар, Ким втратить свій режим. Тому війна навряд чи відбудеться.
Але авіаудар навряд чи знищить таємні склади Північної Кореї, на яких є понад 10 000 одиниць артилерійської зброї, схованої в печерах вздовж демілітаризованої зони. Північна Корея може просто розбомбити Сеул у відповідь на це й розорити південнокорейську економіку. Тому Південна Корея разом з Китаєм, швидше за все, будуть категорично проти американського авіаудару.
Другий варіант — це санкції. Деякі представники адміністрації Буша вважають, що якщо навіть економічні санкції й не призведуть до знищення режиму, вони можуть змусити Кіма відмовитися від своєї зброї. Вони вказують на успішність спроб перервати незаконні банківські операції й на Ініціативу з безпеки у сфері поширення зброї масового знищення, відповідно до якої інші країни погодилися заборонити транспортування ядерних матеріалів.
Але успіх залежить від Китаю та від Південної Кореї, а Китай не брав участi в останніх заходах Ініціативи з безпеки в сфері поширення ЗМЗ. Більш того, в обговоренні з приводу резолюції ООН Китай пригрозив застосувати право вето, якщо в ній будуть якісь посилання на статтю VII Статуту ООН, яка дозволяє застосування сили. Знаючи, що Китай не дозволить санкціям зайти надто далеко, Кім Чен Ір навряд чи віддасть свій ядерний туз.
Залишається третій варіант — дипломатична операція. Ціна Кім Чен Іра за неї — прямі переговори з США, гарантії безпеки й такі ж економічні вигоди, які пропонувалися Ірану. Буш дав можливість своїм представникам у шестисторонніх переговорах зустрітися з північними корейцями окремо в рамках шестистороннього характеру переговорів, але він не пообіцяв адекватних вигод.
Враховуючи минулі хитрощі Північної Кореї та складність проведення перевірки знищення ядерної зброї в тоталітарній країні, ефективну угоду буде складно укласти. Але, враховуючи інші варіанти, США може вчинити мудро й розпочати розробку нового дипломатичного пакету.
Джозеф С. НАЙ — колишній заступник міністра оборони США, нинi працює професором у Гарварді та є автором книги «М’яка сила: засіб досягнення успіху в світовій політиці».
