Сергій СОЛОДКИЙ, «День»
Відучора Молдова стала республікою з парламентською формою
правління, після того як центральна преса цієї країни опублікуала закон
із змінами до Конституції. Цей закон, який передбачає обрання президента
парламентом, двічі ухвалювався парламентарями, оскільки перший раз президент
Петру Лучинський наклав на нього вето. Президент намагався закликати парламентарів
змінити свою позицію і дозволити провести в країні рефрендум, який і продемонстрував
би, чи справді народ бажає змінити певні положення Конституції. Одначе
законотворці виявилися упертішими, ухваливши закон удруге, після чого Лучинському
вже нічого не лишалося, як скріпити депутатську ініціативу своїм підписом.
Проте основна інтрига сьогоднішнього молдовського політичного
життя полягає зовсім не в тому, що парламент замахнувся (і таки добре вдарив)
на президентську гілку влади, а в тому, що сам закон був спрямований особисто
проти чинного президента Молдови Петру Лучинського. Звичайно, спікер парламенту
Думітру Дьяков може говорити, що закон ставить на меті подолати тертя між
законодавчою і виконавчою владами. І що відтепер зникне політична конфронтація
між парламентом і президентом (який же президент наважиться сказати хоч
одне зайве слово, коли знаходитиметься під парламентським ковпаком). Проте
у всіх цих депутатських пасажах пропускається одна деталь, дуже важлива
і цілком очевидна. Наприкінці року в Молдові мають пройти президентські
вибори. Політичні сили країни почали серйозно задумуватися, кого ж протиставити
панові Лучинському, який збирається балотуватися на черговий термін. А
протиставити, власне кажучи, нема кого: дуже вже велика популярінсть серед
народу нинішнього глави при повній відсутності інших гідних претендентів...
Зміни до Конституції були, як ніколи, до речі: відтепер не народ, а парламент
обиратиме президента. Тепер з одного разу спробуйте здогадатися, чи є шанси
у Петру Лучинського, без достатньої парламентської підтримки, стати президентом?
Навряд. Єдиним порятунком для Лучинського залишається одне з положень нового
закону: якщо парламент з двох спроб таємного голосування не може вибрати
нового президента, то чинний продовжує виконувати свої обов’язки, отримуючи,
до того ж, право прийняти рішення про розпуск парламенту і призначення
дострокових виборів.
Молдовський експеримент до того ж, дуже показовий — в тому
разі, коли наявний суспільно-політичний розвиток країни «проковтне» президента
в ролі англійської королеви, він може поширитися й далі. Якщо ж ні — то
доведеться визнати, що в певні моменти розвитку країни суспільству необхідний
центр влади, уособлений одною людиною.
