15 червня 2010 року наша газета надрукувала статтю «Киргизстан на межі розвалу, або Декілька застережень для політиків». Пропонуємо нашим читачам погляд киргизького посла Еркіна Мамкулова на події, що відбуваються в Киргизстані.
Шановна Ларисо Олексіївно!
Із великою зацікавленістю ознайомився зі статтею Миколи Сірука «Киргизстан на межі розвалу, або Декілька застережень для політиків», опублікованою в газеті «День» 15 червня 2010 року.
На тлі складних процесів, що відбуваються в Киргизькій Республіці, цілком пояснюваний і зрозумілий інтерес, який виявила газета «День» до трагічних подій, що відбуваються на півдні моєї країни.
При цьому хотів би висловити свою думку, яку, сподіваюся, буде доведено до відома читачів вельми шанованої мною газети «День».
Хотів би одразу підкреслити, що, на мій погляд, глибоко помилковою є думка, що в Киргизькій Республіці відбуваються етнічні чистки й зіткнення між двома етнічними угрупованнями. Переконаний, що подібного роду теза відводить убік від справжньої підоснови процесів, які відбуваються в моїй країні.
Сувора правда полягає в тому, що в Киргизстані йде нещадна боротьба бакієвців з новою владою, яку підтримує переважна більшість населення країни. У квітні цього року супроти авторитарного режиму Бакієва з такими його «принадами», як корупція, сімейність і політичний терор, виступили киргизи, узбеки, росіяни, українці, представники всіх національностей, що живуть у Киргизькій Республіці.
Спроба реваншу бакієвців, яка провалилася в травні цього року й була зроблена за безпосередньої участі молодших братів Бакієва — Акмата (колишнього фактичного «господаря Джалал-Абада») і Джаниша (голови сумнозвісної Служби державної охорони) — та за фінансової підтримки його сина Максима (затриманого днями у Великої Британії) в південних областях Киргизстану, зі всією очевидністю показала, що вони не мають підтримки в населення південних регіонів країни. Так, можна оплатити послуги різного ѓатунку найманців, провокаторів, бойовиків, снайперів. Але вони виявилися безсилі перед простими людьми, які на заклик сумління вийшли на підтримку нової влади.
У цих умовах бакієвці, що прагнуть повернути собі владу всіма способами з використанням найбрудніших засобів і методів та дестабілізувати ситуацію в країні, зірвати проведення запланованого на 27 червня референдуму, покликаного легітимізувати нові політичні інститути, вирішили використовувати для досягнення своїх цілей національний чинник.
Киргизьку й узбецьку молодь було цинічно залучено в міжетнічний конфлікт провокаторами, найманими бойовиками й криміналітетом, що діяли на користь Бакієва та його оточення. З гіркотою доводиться визнати, що провокаторам удалося зіштовхнути представників двох етносів.
На жаль, на тлі численних відгуків на ошські події поки що винятками є публікації, в яких дано сувору, але об’єктивну оцінку трагедії, яка сталася. До їхнього числа, на мій погляд, можна віднести статтю журналіста Данила Кислова «Війна на Півдні Киргизстану: Дарунок Бакієву, або Оше, зупинися!», яку було розміщено на сайті ferghana.ru. Дозволю процитувати пана Кислова: «Зухвалі, цинічні злочинці, назвавшись «узбеками», громили будинки етнічних киргизів, підпалювали «киргизькі» крамниці, кривдили й били киргизьких людей похилого віку й дітей. Назвавшись «киргизами», ті ж самі посіпаки громили «узбецькі» кав’ярні й базари, крамнички й будинки культури, автомобілі й приватне житло.
Жорстока провокація досягла своєї мети: вулицями і махаллями пішла ланцюгова реакція, око за око, кров за кров.
Такий сценарій — зовсім не рідкість, не геніальна знахідка, не відкриття. Відомий здавна, сьогодні він знайомий нам дужче за все з косовських і боснійських підручників».
У результаті пролилася кров безвинних людей, як киргизів, так і узбеків. Це — трагедія всіх киргизстанців, незалежно від їхньої національної приналежності. І провина за неї лежить на бакієвцях!
Із урахуванням відзначеного, мене збентежило дещо однобічне трактування подій, яке подається як етнічне протистояння. При цьому автор статті вказує на «протистояння між багатою північчю, в якій переважають киргизи, і бідним півднем, який у основному населяють узбеки». Вважаю, що ця теза не відповідає дійсності. Досить відзначити, що з більш як п’ятимільйонного населення країни майже 71 відсоток складають киргизи, понад 14 відсотків — узбеки, близько 8 відсотків — росіяни. При цьому 52 відсотки населення проживають у південних областях, де питома вага осіб узбецької національності дещо вища, ніж у цілому по країні. Але стверджувати, що південь країни «в основному населяють узбеки», означає вводити в оману читачів газети.
Далі автор статті відзначає, що «на викрадених у власників узбецького походження автомобілях по Ошу роз’їжджають озброєні ломами і сокирами киргизькі підлітки». У зв’язку з цим хотів би знову відзначити, що в безчинствах і злочинах узяли участь і киргизи, й узбеки. По-друге, незалежно від національної приналежності всі вони скоїли злочини, й усі вони є злочинцями, що переступили закон і моральні принципи. Тобто з ломами, сокирами, дубинами роз’їжджали по Ошу не киргизи, не узбеки, а злочинці. Гадаю, проти такого трактування мало хто заперечуватиме. Упевнений, що їх буде віддано суду й вони понесуть заслужене покарання незалежно від своєї національної приналежності.
Ще раз хотів би довести до відома читачів газети «День» думку про те, що в основі конфлікту лежить не етнічна, а політична складова. І сьогодні на киргизькій землі йде боротьба не між киргизами й узбеками, не між північчю і півднем, не між різними киргизькими кланами, як старанно відзначає багато представників експертного співтовариства. Фактично сьогодні в Киргизії йде боротьба між тими, хто хоче жити в XXI столітті, для кого фундаментальні принципи свобод і демократії не є пустим звуком, хто упевнений, що й на киргизькому грунті можлива їхня реалізація, і тими, кому комфортно й зручно існувати за диктатури й авторитаризму, красти, грабувати, безкарно вбивати й калічити людей; тими, хто намірився затягнути країну в XIX століття, створивши деяку подобу Кокандського ханства.
У своїй новітній історії, починаючи з 1991 року, киргизстанці роблять уже третю спробу перемогти диктатуру й авторитаризм. На жаль, нинішня спроба рясно полита кров’ю людей. Сили Зла запекло чинять опір і, як сказав Поет, не хочуть вирушати «з сонячних вітрин». Але хід Історії їм зупинити несила. Й особисто мені близькі такі слова згаданого вище Данила Кислова про Бакієва та його оточення: «Шансів на реванш у них немає жодних. Народ, спраглий реальних змін, ніколи не прийме Бакієва назад. І хан це розуміє. Але — не приймає. У його парадигмі гордовитого існування політика — гарантована зрада, сумління — громіздка ноша, а народ — безпросвітне бидло».
При таких «цінностях» мою Батьківщину справді чекав би, якщо не розвал, то однозначно похмуре майбутнє.
Хочу вірити, що ошська трагедія, з одного боку, стане суворим уроком для всіх громадян і жителів багатонаціонального Киргизстану. З іншого — об’єднає їх, зробить сильнішими й мудрішими. Попереду на нас чекає дуже тяжка дорога з багатьма труднощами й небезпеками. Хочеться вірити, що киргизстанці здолають їх, адже вони мають просту, але водночас і велику мету — вільно дихати, вільно працювати на своїй вільній землі. І тут вони розраховують на підтримку своїх численних друзів, зокрема — й українських.
ДО РЕЧI
Вчора в Киргизстані було оголошено траур по жертвах масових заворушень, які охопили південь республіки. Нагадаємо, зіткнення сталися на ѓрунті етнічних суперечностей між киргизами та узбеками спочатку в місті Ош, а потім охопили вулиці Джалал-Абада. До Узбекистану з Киргизії втекло вже близько 100 тис. узбеків. Лише за офіційними даними Міністерства охорони здоров’я Киргизії, масові зіткнення, які спалахнули на півдні країни, забрали життя 178 осіб. Понад 1,8 тисячі осіб звернулися по медичну допомогу. У той же час глава тимчасового уряду Киргизстану Роза Отунбаєва заявила 15 червня, що точна кількість загиблих у результаті масових заворушень невідома. За її словами, це пов’язано з тим, що зіткнення на півдні були «дійсно жорстокими», а також із традицією місцевого населення ховати людей до заходу сонця в день смерті. Отунбаєва зазначила, що в масових заворушеннях на півдні країни винні люди з оточення колишнього президента Курманбека Бакієва. За її словами, такі факти, як оприлюднена розмова сина колишнього президента Максима Бакієва з братом К. Бакієва Жанишем говорять самі за себе. У той же час, ситуація на півдні республіки поступово переходить під контроль урядових сил, сказала Отунбаєва: «Люди пішли на примирення, вони зрозуміли, що стали іграшкою в руках тих, хто хотів цього сценарію, домігся цього, розпалив цю війну, напився крові й пішов». Організація Договору про колективну безпеку (ОДКБ) наразі вирішила утриматися від введення до Киргизстану миротворчих сил, але вже найближчим часом за лінією ОДКБ очікується постачання в країну допомоги у вигляді техніки та спецзасобів для потреб органів правопорядку. Глава тимчасового уряду підкреслила, що влада не допустить, щоб заворушення перекинулися на північний регіон і столицю. В рамках часткової мобілізації на службу було призвано понад 1000 чоловік, і цих сил поки що досить, вважає Отунбаєва.
