«День» уже порушував питання про те, чому до спільної заяви 58-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН у зв’язку з 70-ю річницею Голодомору в Україні не було включено слово «геноцид». Про це ми поцікавилися й у Постійного представника України при ООН Валерія КУЧИНСЬКОГО. Його дипломатичні відповіді на це та інші запитання — в інтерв’ю нашій газеті.
— Які заходи відбулись у Сполучених Штатах та ООН упродовж останніх тижнів з нагоди відзначення 70-ї річниці Голодомору в Україні? Яким був інтерес до проблеми серед наукових, дипломатичних, політичних кіл?
— 10 — 15 листопада ц.р. у Нью-Йорку пройшов Тиждень пам’яті жертв Голодомору. Цей захід — уперше на державному рівні — організувало Постійне представництво України при ООН спільно зі Світовим Конгресом Українців, Українським Конгресовим Комітетом Америки та іншими організаціями задля ознайомлення американської та світової громадськості з трагедією Голодомору. Тиждень розпочався з Міжнародної конференції в Колумбійському університеті за участю провідних українських і американських істориків, учених, громадських діячів, представників дипломатичного корпусу. У штаб-квартирі ООН за співпраці Постійного представництва та Українського музею в Нью-Йорку вперше відкрито меморіальну виставку про Голодомор, зміст якої слід розглядати як пряме звинувачення сталінського режиму в акті геноциду проти українського народу. Інформацію про відкриття виставки було розміщено на офіційному веб-сайті ООН, що також варте окремої уваги, адже цей інформаційний ресурс використовується суто для найважливіших повідомлень, безпосередньо пов’язаних з роботою Організації. У штаб-квартирі ООН відбулися лекція відомого дослідника Голодомору, американського професора Джеймса Мейса з демонстрацією фільму за працею Роберта Конквеста «Жнива скорботи» й поминальний концерт, присвячений пам’яті жертв трагедії. Кульмінацією Тижня стало проведення служби в центральному храмі Нью-Йорка — Соборі Святого Патрика в пристуностi близько п’яти тисяч осіб. Під час служби було виголошено спеціальні особисті послання Президента України Леоніда Кучми, президента США Джорджа Буша, губернатора штату Нью-Йорк Джорджа Патакі. Службі передувала кількагодинна багатотисячна хода на вшанування пам’яті жертв Голодомору центральними вулицями Нью-Йорка від українського храму в Іст Вілідж до Собору Святого Патрика.
Вважаю, що нам удалося привернути значну увагу до цих подій. Адже перший канал телебачення Нью-Йорка дав розгорнутий півгодинний репортаж з кількома інтерв’ю, зокрема постійного представника України при ООН, про марш пам’яті та поминальну службу, а потім ще протягом двох днів повторював цей сюжет у скороченому вигляді в інформаційних випусках. Детально висвітлили ці заходи впливові нью-йоркські газети «Дейлі Ньюз» та «Ньюз Дей». Серед найбільш помітних постатей, які особисто взяли участь у заходах Тижня пам’яті в Нью-Йорку, були заступники Генерального секретаря ООН Ікбал Різа, Шаші Тарур, Жан-Марі Геєнно, Голова 58-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН Джуліан Хант, шість колишніх глав Генеральної Асамблеї (серед яких президент Мальти, проф. Гідо де Марко, український державний діяч Геннадій Удовенко, спеціальний представник Генерального секретаря ООН, глава Місії ООН в Косові, колишній прем’єр-міністр Фінляндії Гарі Голкері), американський сенатор Чарльз Шумер, а також постійні представники десятків держав-членів ООН. До речі, президент Мальти Гідо де Марко, голова 46-ї сесії Генасамблеї в 1991 році, перебував з візитом у Києві під час проголошення Незалежності України й палко вітав створення нашої держави від імені своєї країни та ООН. Як цей високий представницький рівень, так і широка участь представників дипломатичних, громадських, політичних, наукових кіл дають нам міцні підстави вважати, що нью-йоркський Тиждень пам’яті жертв Голодомору відбувся як помітна міжнародна акція.
— Скільки держав світу підтримало спільну заяву, в якій засуджено Голодомор? Чому Україна відмовилася від ідеї подання до Генасамблеї ООН відповідної резолюції?
— Співавторами Спільної заяви у зв’язку із 70-ю річницею Голодомору в Україні 1932 — 33 рр., яку було опубліковано 10 листопада ц.р. як офіційний документ Третього комітету 58-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН, стали 36 держав- членів ООН. Заява залишається відкритою для підписання, вже після її оприлюднення до кола співавторів приєдналися кілька країн і ще деякі планують це зробити, тому точну цифру ми поки що не називаємо. Крім того, письмову підтримку ініціативі України висловили постійний представник Італії від імені Європейського Союзу та асоційованих країн, а також делегації Австралії та Сербії і Чорногорії. Появі цього документа передували багатомісячні напружені консультації в ООН, Києві та в столицях держав-членів.
Дійсно, спочатку делегація України працювала над можливістю ухвалення резолюції Генасамблеї. Проте в ході консультацій було знайдено порозуміння стосовно того, що кращим форматом для привернення уваги світової спільноти до трагедії Голодомору стане саме Спільна заява — а фактично, декларація — від імені багатьох держав. Варто зазначити, що й це було непросто, переговорний процес тривав мало не до останньої хвилини. Ключову роль у досягненні результату відіграли переговори з представниками Російської Федерації, передусім на рівні глав зовнішньополітичних відомств, результати яких врешті дозволили здійснити експертне погодження тексту. Політичне значення заяви важко перебільшити. Вперше в рамках ООН офіційно вшановано пам’ять жертв Голодомору, визнано події 30-х років національною трагедією українського народу й засуджено тоталітарний радянський режим, який призвів до загибелі більш ніж семи мільйонів українців. На мою думку, навіть те, що ухвалення заяви не стало легкою справою, допомогло виконати основне завдання: привернення уваги міжнародного співтовариства до трагедії українського Голодомору. Зусилля всієї української дипломатії, залучення української діаспори в багатьох країнах світу не пройшли даремно: численні зустрічі в офіційних установах, публікації в пресі, громадські зібрання та інші заходи сприяли тому, що події 30-х років минулого сторіччя в Україні перестають бути білою плямою світової історії.
— Чи має намір Україна в перспективі поновити дипломатичну роботу задля подання резолюції?
— Дипломатична робота, спрямована на визнання світовою спільнотою масштабів, причин і наслідків Голодомору, не припинялася й не припинятиметься, доки ми не досягнемо бажаного результату. Інша справа, що це робота, розрахована навіть не на місяці, а на роки напруженої праці.
— Чи відповідає дійсності інформація, що проти включення слова «геноцид» до спільної заяви (а раніше резолюції) виступали США, Велика Британія та Росія?
— Мушу сказати, що вже на першому етапі переговорного процесу в ООН та столицях держав світу, на початку року, багато країн — не одна і не три, не думаю, що варто їх називати — чітко дали зрозуміти, що вони не готові включити до документа слово «геноцид». Вони, зокрема, привертали увагу до того, що саме поняття геноциду було сформульовано через півтора десятиліття після Голодомору. Але навіть з тими формулюваннями, що є в погодженій Спільній заяві, нам удалося закріпити в офіційному документі ООН визнання того, що Голодомор було штучно організовано тоталітарним радянським режимом, і засудження дій цього режиму. Впевнений, що за умов, коли міжнародна громадськість досі не володіє належною інформацією про масштаби й причини Голодомору, схвалений документ є першим кроком у правильному напрямі.
— Як ви гадаєте, чи повинна Росія як правонаступниця Радянського Союзу нести відповідальність за Голодомор?
— У вересні цього року Президент України Леонід Кучма, звертаючися з трибуни ООН до держав світу із закликом вшанувати пам’ять жертв Голодомору, наголосив: «Ми не хочемо зводити рахунків з минулим. Ми прагнемо лише, щоб наша трагедія стала відомою якомога більшій кількості людей. І щоб це знання допомагало нам уникнути подібних катастроф у майбутньому». Саме на якнайширше інформування світової громадськості й спрямовані зараз наші зусилля. Вони дають перші результати. Крім того, про що я вже сказав раніше, можу навести слова заступника Генерального секретаря ООН Шаші Тарура на відкритті в штаб-квартирі ООН виставки до 70-річчя Голодомору: «Це слово має увійти до міжнародного словника найбільших трагедій двадцятого сторіччя». Що ж стосується правових аспектів відповідальності, то це питання значною мірою перебуває поза сферою компетенції ООН.
