Нездійсненою мрією покійного Папи Римського Івана Павла II залишилося відвідання Москви та створення умов для розрядки у відносинах із православною церквою. Але хоч його запрошували до Москви троє останніх президентів Росії — Володимир Путін, Борис Єльцин і Михайло Горбачов — протидія його візиту з боку православного Патріарха Алексія перешкодила Папі Римському здійснити поїздку. Чи доб’ється Бенедикт XVI перемоги, яку не вдалося здійснити його другові та попереднику?
Попри нещодавнє повернення до Росії ікони Казанської Богоматері, яка колись висіла в спальні Івана Павла II, відносини між Ватиканом і Московським патріархатом залишаються напруженими. Так, Путін, який зазвичай здається всесильним, продовжує залишатися надмірно обережним із запрошенням для Бенедикта. Така обережність посилюється новим політичним чинником: захист православ’я став основним принципом національної ідеї російської влади.
Це одна з причин того, чому Путін був одним із небагатьох провідних глав держав, які не приїхали на похорон Івана Павла II. Хоча православна церква насправді відправляла делегацію, одразу ж після похорону Патріарх Алексій попередив, що розбіжності між двома гілками християнства сягають набагато глибше, ніж польська національність колишнього Папи Римського, яка завжди була особливим болісним питанням для російських православних. Росіяни вбачали в польській національності Івана Павла зв’язок із довгою історією утисків російського православ’я. Нe хто інший, як Олександр Пушкін написав у 1836 році, що «православ’я завжди переслідувалося католицьким фанатизмом… Їхні місіонери проклинали православну церкву, за допомогою лицемірства і загроз намагалися навернути в католицтво не тільки простих людей, а й православних священиків». Ті росіяни, які все ще вважають католицьку церкву загрозою, постійно цитують ці рядки.
Папа Бенедикт родом із Німеччини, яка переважно є протестантською країною, і він не несе на собі тягаря цієї гіркої історії. Можливо, це одна з причин того, чому Алексій позитивно відповів на першу промову Бенедикта, що закликає до примирення, сказавши, що він сподівається, що це покращить «православно-католицькі відносини на пострадянській території».
Цей позитивний настрій може підтримати уряд Росії, в якого зазвичай теплі відносини з Ватиканом. Справді, в російського міністра закордонних справ Сергія Лаврова багато проектів, у реалізації яких, на його думку, може допомогти Ватикан, особливо в просуванні примирення та створенні «партнерства між цивілізаціями».
Нещодавно інша провідна фігура у Ватикані, кардинал Уолтер Каспер, голова Ради християнської єдності, закликав до проведення католицько- православної зустрічі на вищому рівні, на якій вживуть заходів для об’єднання обох гілок християнства. Кардинала Каспера поважають у Росії за те, що він — та сама людина, яка повернула Казанську Богоматір на її батьківщину. У своїх публічних виступах Каспер неодноразово припускав, що Ватикан вважає християнське об’єднання своєю головною метою, і — що найважливіше з погляду православ’я — що «єдність не повинна означати схожість».
Той факт, що Папа Римський Бенедикт і кардинал Каспер — обидва німці, є важливим, бо російсько-німецькі відносини в цей час, можливо, тепліші, ніж коли-небудь. Путін добре володіє німецькою мовою, оскільки він провів багато років у Східній Німеччині як агент КДБ. Більш того, на відміну від Папи Римського Івана Павла II, який, будучи поляком, завжди вважав комуністичну Росію гнобителем, Бенедикт несе в собі німецьке почуття вини, що виходить із нацистського минулого країни.
Як у Римі, так і в Москві надія на те, що дорогу до християнської єдності можна побудувати, зростає, але стає дедалі ясніше, що цю дорогу можна прокласти тільки через Берлін.
Олексій БУКАЛОВ — керівник відділу ІТАР-ТАРС у Римі
