У Росії передвиборча кампанія добігає кінця. Проходить вона не просто тьмяно, правляча партія «Единая Россия» навіть думати не може про те, щоб отримати в нижній палаті Федеральних зборів — Державній думі — конституційну більшість. Навпаки, практично всі звиклися з неминучими електоральними втратами.
Дії російської влади напередодні виборів не лише суперечливі, але йдуть просто проти її цілей. Інакше, як розцінити підписання президентом закону «Про грошове постачання військовослужбовців і надання їм окремих виплат». Фактично за цим актом пенсії відставних військових зменшуються майже вдвічі при обіцянці їхнього підвищення на 2% на рік. Інтернет забитий висловлюваннями обурених колишніх військових, які присягаються ні за що не голосувати за партію «Единая Россия». Можна з упевненістю сказати, що майже 4,5 млн. голосів партія влади недорахується. І ця цифра значно збільшиться за рахунок членів їхніх сімей, дорослих дітей і родичів. Якщо не дуже виходить усередині країни, то є про запас проблеми, вірніше погрози, зовнішні. Найчастіше уявні.
У своєму зверненні, що транслювалося на головних федеральних каналах, Дмитро Медведєв у кращих традиціях радянської пропаганди пообіцяв відповісти на розгортання системи протиракетної оборони (ПРО) у Європі асиметрично і ефективно.
По-перше, це введення у бойовий склад станції раннього попередження про ракетний напад у Калінінграді. Як ця радіолокаційна станція (РЛС) протидіятиме ЄвроПРО, залишається лише здогадуватися, оскільки це станція виявлення, але не наведення. Ракети противника вона може виявити і повідомити про них. Не більше. Справа важлива, але це не захист, а лише елемент його.
По-друге, Медведєв дав завдання «підсилити прикриття об’єктів стратегічних ядерних сил». Проте американські ракети для ПРО не призначені для ураження стартових позицій російських стратегічних ракет.
По-третє, давно деклароване розгортання ракетного комплексу «Искандер» у Калінінградській області. Проте такі комплекси мають дальність до 500 км. Інакше кажучи, їхня зона обмежена Польщею, частиною Чехії, Словаччини і краєчком Румунії. Не найбільша загроза ЄвроПРО. Поки російська армія має у своєму розпорядженні єдину бригаду «Искандер» — 26-ту Німанську, яка дислокована під Лугою в Ленінградської області.
По-четверте, Медведєв обіцяв розробити заходи щодо руйнування інформаційних та керуючих засобів системи ПРО. Як зазначив керівник Центру міжнародної безпеки Інституту міжнародної економіки і міжнародних відносин Олексій Арбатов, «якщо на Заході серйозно до цього поставляться, то вони дадуть дуже жорстку відповідь, і ми не раз пошкодуємо про цю загрозу». Інакше кажучи, мало не видасться.
П’ята і найдивніша загроза. Як сказав президент, «можуть виникнути підстави для виходу нашої країни з Договору про СНО». З урахуванням якісної і кількісної переваги США у звичайних і стратегічних озброєннях такий контроль вигідний перш за все Росії. Москва зможе досягти межі, визначеної цим договором, лише до 2028 року. Якось не дуже логічно.
Звернімо увагу на збіг у часі виступу Медведєва і висунення Путіна кандидатом на пост президента. Таке враження, що народ російський намагаються підбадьорити, оскільки в наявності все більше прогресуюча втома населення від правлячої діархії. Характерно, що після того, як національного лідера освистали в залі «Олімпійський», він не показувався ніде, окрім заходів з ретельно підібраними учасниками. І навіть на з’їзді правлячої партії йому довелося буквально вимагати і двічі повторити свою пропозицію підтримати заклик «Россия!». Щось його промова, складена у вельми загальних виразах і обіцянках кращого життя потім, ніякого ентузіазму не викликала навіть серед тих, хто становить соціальну опору режиму. Природно, що Путін вказав на ворогів, які не діждуться і краще нехай не витрачають гроші, потрібно думати, на підривання влади двох, а займуться своїми проблемами. До речі, саме це можна порадити і Путіну-Медведєву. Вже скільки витратили на Південну Осетію, а результати президентських виборів там ніяк Кремль порадувати не можуть.
Медведєв явно не справляється з роллю локомотива перемоги партії «Единая Россия». Тому на перший план висунули Путіна. Загрозливе телезвернення президента нинішнього повинно створити тло для виборчої кампанії президента майбутнього. Вже абсолютно ясно, що атмосфера у країні нагнітатиметься. Недарма ж, кажучи про опозиціонерів і правозахисників у своїй промові, Путін порівняв їх з Іудою. Метод, як вважають у Кремлі, безпомилковий. Але ж любити Путіна-Медведєва вони не присягалися, так до чого такі сильні вислови.
Росія єдина під великим керівництвом уникнула кризи. Але народ лякають її другою фазою, нав’язуючи думку, що лише діархи здатні її здолати. Людей відверто зомбують. Іншого в арсеналі кремлівських пропагандистів просто немає, та і нічого іншого вони не вміють.
Хоча як Путін, так і Медведєв весь час говорять про стабільність, насправді вже з’явилися ознаки застою. Як наслідок, підвищуватиметься суспільна і соціальна напруга, яка не зніматиметься можливими подачками влади. До того ж можливості надати народові panem et circenses — хліба і видовищ — фактично немає. Та й випадок з Лівією показує, що не хлібом єдиним живе людина. Як сказала публіцист Юлія Латиніна, можливість мирно передати владу в Росії зменшується. Альтернативою буде російський бунт із відомими наслідками. Велика Росія, а обирати нема кого, як сказав Ілля Мільштейн на «Радіо Свобода».
На Захід погрози Медведєва не справили жодного враження. Американські посадові особи і керівники НАТО вже заявили, що ЄвроПРО розгортатиметься попри протидію Москви. Там прекрасно розуміють, що звернення Медведєва — це частина передвиборчої риторики і нічого більше. Як писала британська газета The Financial Times, «Пан Медведєв брязкає зброєю на тлі виборів до російського парламенту, де популярність правлячої партії «Единая Россия» серйозно падає. Прем’єр-міністр Володимир Путін... був освистаний натовпом на змаганнях з мішаних єдиноборств. Отже гонка озброєнь між США і Росією може дещо відвернути увагу виборців».
Твердий тон президента, погрози, що в більшості своїй не реалізовуються або не виходять за межі давно обіцяних, покликані впливати на «мракобісного» виборця, зараженого антиамериканськими забобонами. Їхня безсоромна експлуатація повинна хоча б не допустити обвалу рейтингу партії влади, а з нею і правлячого тандему. При всіх фінансових проблемах у США і Європі там не знайдеться таких політиків, які здригнуться перед порожніми погрозами, ціну яким всі прекрасно знають. Росія за такої ситуації не може піти на повномасштабну гонку озброєнь, тому в її правлячих колах залишається одна зброя для внутрішнього вжитку — словесні погрози.
Але є ще один аспект, який залишається в тіні. Лякають не лише Захід, але й найближчих сусідів. З прикладу тиску на Таджикистан зі справою льотчиків видно, яку «рівноправну» співпрацю пропонує Москва у межах просторів і союзів. Як не чинив опір бацько Лукашенко, а «Белтрансгазом» довелося поступитися «Газпрому». І те, що Путін обмовився, назвавши Україну замість Білорусі, показує, чого хоче Москва від Києва. Ця lapsus linguae — обмовка — абсолютно не випадкова. Вона, як у краплі води, показує, чого хоче Москва від Києва в газових переговорах і чому попри бадьорі обіцянки нашого прем’єра вони ніяк не закінчаться. Грудень вже надворі, а віз і нині там.
Адже вибори не лише в Росії, а й у США. Американська адміністрація знаходиться під шквалом критики за «м’якотілість». Обама допустити такого не може. Отже градус взаємних стосунків між Москвою і Вашингтоном, особливо з приходом на пост президента Володимира Путіна, лише знижуватиметься. Київ волею великих гравців буде поставлено перед необхідністю зробити остаточний вибір. І жодної паузи у стосунках із Євросоюзом, про яку говорив наш президент, не буде. Час маневрів давно пройшов. Наші можновладці цього ще не зрозуміли або продовжують жити ілюзіями? Тим більш хворобливим буде протверезіння.
