«Росія має славетну історію, росіяни можуть нею пишатися і говорити про себе як про народ-переможець». Такий висновок мали зробити школярі Російської Федерації з першого уроку, якими розпочався новий навчальний рік. Цей урок носив гучну назву — «Великі перемоги російського народу». При цьому, як роз’яснюється в рекомендаціях з його проведення, слово «перемоги» в назві теми уроку має широкий контекст і не обмежується тільки військовими перемогами країни і людей. Це поняття відобразило такі перемоги в різних сферах і в різні епохи, які мають світове та національне значення, а також визначні особисті перемоги, які вливаються в загальний потік перемог росіян.
За задумом укладачів рекомендацій, перший урок мав підвести учнів до ідеї про те, що за всієї складності політичних процесів у найважчі періоди своєї історії Росія, її багатонаціональний народ виступали як країна-переможниця, народ-переможець, долаючи важкі випробування. Перемоги Росії складаються з перемог її громадян, дітей великої Вітчизни — цю ідею мали донести учителя до школярів, за словами авторів рекомендацій, «орієнтуючись на потреби учнів конкретного класу, їхній вік, рівень підготовки, попередню роботу щодо цього, плани нового навчального року, культурно-історичний контекст місця, де розташована школа і живуть учні, на історію їхніх сімей та співгромадян».
Навіть просте перерахування прикладів перемог Росії справляє на учнів сильне враження, підкреслювали укладачі рекомендацій. Далі вони дали приблизну класифікацію великих перемог Російської держави, яка й була у тій чи іншій формі відтворена вчителями 1 вересня 2010 року.
1. Воєнні (Невська битва, Куликовська битва, Полтавська битва, Бородинська битва, битва за Москву, Сталінградська битва, Курська битва).
2. Дипломатичні (діяльність канцлера О. М. Горчакова).
3. Єдиного (??? — С.Г.) духу (духовний подвиг Сергія Радонезького, діяльність К. Мініна і Д. Пожарського).
4. Науково-технічні (відкриття періодичного закону Д.І. Менделєєва, неевклідова геометрія М.І. Лобачевського, винахід радіо, 50-річчя польоту в космос Ю.О. Гагаріна, діяльність С.П. Корольова, 100-річчя з дня народження академіка М.В. Келдиша).
5. Спортивні (хокейна серія СРСР—Канада 1972 року, переможний баскетбольний матч СРСР — США на Олімпійських іграх у Сеулі 1988 року, перемоги російських хокеїстів на чемпіонатах світу 2008 і 2009 років, виступ збірної Росії з футболу на чемпіонаті Європи 2008 року, численні перемоги російської команди на Олімпійських іграх у Пекіні 2008 року тощо).
Окремо вчителям було запропоновано зупинитися на життєвих історіях людей з обмеженнями життєдіяльності, наприклад, розповісти про льотчика Олексія Маресьєва і бігуна Валерія Брумеля.
Ось так, якщо в загальних рисах, про перший урок нового навчального року у школах Російської Федерації. Воно наче і патріотично — «народ-переможець». Воно наче і правильно — завжди і всюди шукати виграшні моменти у національній історії, показувати перемогу, образно кажучи, добра над злом.
Але який стосунок має такий підхід до реальної історії, тим більше до російської, в якій народ, якщо і здобував великими потом і кров’ю перемоги, то найчастіше перемоги піррові? Якщо цей народ виступав гарматним м’ясом і «табірним пилом» для своїх можновладців? Якщо держава впродовж ряду століть була чимось ворожим для більшості російського народу?
І взагалі: який стосунок має Російська держава (якої, до речі, в XIV столітті ще не було і в проекті) до духовного подвигу Сергія Радонезького? І до чиїхось спортивних подвигів? Це тоталітарна свідомість геть усе — і діяння церковних подвижників, і успіхи спортсменів, і досягнення науковців — зараховує до звитяг держави. То що — сьогоднішня Росія чи то вже стала знову тоталітарною, чи наполегливо готується нею стати?
Принагідно: а причому тут Росія до винаходу радіо? А, Олександр Попов... Так цей-от Попов, якому російські підручники приписують винахід радіо, був людиною інтелігентною, а відтак — чесною. Тому він 1900 року на зібранні Російського технічного товариства заявив, що у здійсненні Марконі (італійський інженер, один із піонерів радіозв’язку. — С.Г.) випромінювання та прийому сигналів за допомогою електричних коливань немає нічого нового, бо в Америці знаменитий інженер Нікола Тесла проводив такі експерименти ще 1893 року, іншими словами, раніше за всіх, включно із Поповим. Невже ж Тесла був росіянином?
І ще одне: невже ж у разі, якщо дуже хочеться включити Сергія Корольова до складу російського народу, то цього досить для того, щоб «запудрювати» мізки учням про «визначного російського конструктора ракет»?
Утім, є й значно серйозніші зауваження до змісту уроку «Великі перемоги російського народу». Якими методологічними засадами керувалися автори міністерських рекомендацій, записуючи всі досягнення радянського часу до «перемог російського народу», ба, «Російської держави»? Чи означає це, що СРСР та Росія для сьогоднішньої російської влади — те саме? Але ж тоді чому трагедія голоду 1932—1933 років — це «спільне лихо всіх народів СРСР», за яке Росія не несе жодної відповідальності, а запуск у ті ж роки перших експериментальних ракет Корольовим — це «перемога Російської держави»?
Я розумію, що міністр освіти і науки Дмитро Табачник не стане протестувати проти такого ракурсу розгляду питань про «російські перемоги», яке було реалізоване 1 вересня, але ж є Академія педнаук, є Академія вищої школи України, є історичні дослідницькі інститути... Невже ніхто з їхніх провідних діячів не пояснить публічно російським чиновникам від освіти, що брехати взагалі негарно, а брехати дітям — злочинно?
...1978 року по радіо «Свобода» я слухав — через виття та тріск глушилок — виступ Олександра Солженіцина, котрий неквапливо й фундаментально пояснював слухачам, чому перемога у Полтавській битві стала тріумфом Російської держави і водночас катастрофою для російського народу. А двома роками пізніше на тих же радіохвилях Віктор Некрасов своїм глухуватим прокуреним голосом розставляв крапки над «і» щодо Афганістану — чому солдатський подвиг на тій війні перетворюється у вселюдських масштабах виміру на злочин, подібний до злочинів нацистських окупантів на радянській землі. Ото справді були уроки — і для дорослих, і для юнацтва. Шкода, що в сучасній номінально вільній Російській Федерації нічого подібного у школах, якщо зважати на міністерські вказівки, немає й бути не може.
Чи, може, якийсь російський учитель таки вчинив 1 вересня громадянський подвиг і показав дітям правду в її повноті, а не лаковану модель цієї правди?
