Офіційні представники Польщі, Чеської Республіки та Угорщини у Брюсселі неголосно, але постійно застерігають західноєвропейських й американських офіційних осіб, що їх намагається проковтнути Путін. Європейський Союз (ЄС), Організація Північноатлантичного договору (НАТО) й американські військові усі прямують на схід, до порога Росії, в зону її найглибших підозр. Росія, яка 2003 року здебільшого була відсутня на шахівниці зовнішньої політики, нинішнього року повертається як проблема для Заходу.
Географія — це історія в Європі. Це сьогодні також і символ. Реакції лідерів та їхні оцінки президента Володимира Путіна дуже тісно корелюються з їхньою географічною віддаленістю від нього. Путін також, здається, градуює свою готовність працювати разом або проти когось за зіп- кодом (Zip-code — поштовий індекс. — Прим. пер. ) конкретної особи.
Він завоював, як уявляється, непохитну довіру президента США Джорджа Буша- молодшого і прем’єр-міністра Великої Британії Тоні Блера, а також канцлера Німеччини Герхарда Шредера та президента Франції Жака Ширака.
Прем’єр-міністр Італії, мільярдер Сильвіо Берлусконі в листопаді перевершив сам себе, коли підтримав Путіна в Римі та прикрив його від запитань журналістів щодо задокументованих звірств російських військ у Чечні. Ці питання — не більш ніж «західна брехня й казка», — сказав тоді італійський лідер. Однак далі на схід — у колишніх країнах Варшавського договору й колишніх радянських республіках, які вступають до ЄС та НАТО в ході їхнього паралельного розширення наступної весни — недовіра до Росії та до Путіна, особливо, є глибокою. Перемога союзників Путіна на виборах до думи у грудні, в якій партії, що проповідували прозахідну політику, зазнали поразки, посилила побоювання поляків, чехів, угорців, прибалтів та інших. Вони вважають, що свідомо або через некомпетентність Росія дестабілізуватиме «близьке зарубіжжя» — хитких сусідів і колишні республіки, що примикають до неї зі сходу та з півдня. Уряди, які не справляються з обов’язками, або хаотичні умови в Україні, Білорусі, Молдовi чи Грузії можуть, як побоюються громадяни Центральної Європи, спровокувати російську інтервенцію або навіть окупацію й нове поглинання.
На зустрічах у НАТО та в тутешніх коридорах офіційні представники Польщі, Чеської Республіки й Угорщини неголосно, але постійно застерігають західноєвропейських і американських офіційних осіб, що їх намагається проковтнути Путін, цей колишній співробітник Комітету державної безпеки (КДБ), що став президентом. Ця фракція «Нової Європи» істотно посилиться у квітні, коли НАТО прийме до своїх лав сім нових членів, включно з прибалтійськими державами (Естонією, Латвією та Литвою). Прибалти тікають із «близького зарубіжжя» Росії, але разом із собою приносять російські меншини, а також й інші залишкові проблеми (колишньої) імперії, у справи якої Москва стане й надалі пхати свій ніс.
Натовське «близьке зарубіжжя» незабаром перетнеться з російським «близьким зарубіжжям», коли кордони цього альянсу пересунуться далі на схід, каже новий Генеральний секретар НАТО Яап де Хооп Схеффер, який змінив Джорджа Робертсона 1 січня ц.р. «Відносини НАТО з Росією посядуть важливе місце в нашому порядку денному цього року», — сказав він мені. Цей колишній міністр закордонних справ Голландії віддав належне тим гладким робочим відносинам, які встановив Робертсон між НАТО і Кремлем. Але Росія потихеньку вивела свій миротворчий контингент із Косово, таким чином поклавши край багатообіцяючому співробітництву, яке було налагоджено на цій балканській території.
ЄС через місяць після завершення другого етапу розширення НАТО збільшиться з 15 до 25 членів. Головний політичний орган Європи вже став об’єктом путінських підозр і гніву на переговорах із питання доступу Росії до її прибалтійського анклаву, Калінінградської області, і з інших тем. Кремль у звичайному порядку обходить цей альянс зі штаб-квартирою у Брюсселі, щоб вести справи прямо з лідерами країн, яких Путін зумів засліпити своїм блиском. Не існує прямого взаємозв’язку між розширенням на схід НАТО та ЄС і майбутньою передислокацією американських баз і військ в Європі. Але всі ці кроки є наслідком і завершальним етапом розділу Європи в період «холодної війни». Вони є складовим елементом нової стратегічної ситуації, яка є незвичною і, отже, загрозливою для російських військових.
Минулого тижня польські офіційні особи викликали стурбованість Москви, коли запропонували Сполученим Штатам створити у своїй країні нову велику авіабазу і розмістити великий контингент військ у рамках глобальної передислокації збройних сил США, яку сьогодні планують у Вашингтоні. Офіційні особи США не забарились нагадати як полякам, так і росіянам, що Сполучені Штати обіцяли не створювати великих баз у Східній Європі в обмін на згоду Росії на возз’єднання Німеччини.
У будь-якому разі Сполучені Штати планують створити невеликі «тимчасові» бази у Східній та Південній Європі, щоб можна було вивести туди деякі військові частини з Німеччини та Італії, для яких передбачається періодична ротація між новими об’єктами, розташованими ближче до театрів глобальної війни з тероризмом. Зрозумілі гнів і підозрілість, які багато в чому заслуговують на захоплення, що їх усе ще відчувають до своїх колишніх гнобителів багато людей у Центральній та Східній Європі, є їхньою настільки глибокою внутрішньою справою, що не можуть слугувати надійним керівництвом для політики щодо путинської Росії. Але ці побоювання не можна цілком відкидати. Зіп- коди одного й другого «близького зарубіжжя», які нині суперничають, розташовані на спірній території.
