Венесуела посилює тиск на Колумбію. Так, венесуельський президент Уго Чавес заявив, що його уряд закупить десятки російських танків у відповідь, якщо Колумбія дозволить військовим силам США доступ до деяких своїх військових баз. «Ми збираємося закупити декілька батальйонів російських танків», — сказав Чавес, заявивши, що ця справа входить до числа угод, які він сподівається укласти під час свого візиту у вересні до Росії. Можна лише пригадати, що Венесуела після 2005 року вже закупила більше, ніж на 4 млрд. доларів російських озброєнь, включаючи вертольоти, винищувачі й автомати Калашникова. Водночас Чавес заперечує, що Венесуела продавала зброю колумбійським повстанцям з ФАРК.
Чавес закликав Колумбію відмовитися від плану залучення американських солдат, як «ворожих дій» і «справжньої загрози» для Венесуели та її лівих союзників. Він попередив, що наявність американських військ може призвести до «початку війни в Південній Америці». В рамках посилення тиску на Колумбію Чавес навіть готовий вдатися до економічних санкцій. Він пригрозив скоротити імпорт з Колумбії курятини і молока, які є важливим джерелом харчування для Венесуели, і замінити їх закупками з Аргентини і Бразилії. Власне, це досить загрозливе попередження, адже торгівля між Колумбією й Венесуелою складала у 2009 році 7,2 млрд. доларів.
Драматургія протистояння доповнилася ще й тим, що президент Чавес відкликав свого посла з Боготи. Виправдовуючи це тим, що колумбійці скаржились, що Венесуела придбала зброю у Швеції, в тому числі ракетні пускові установки, які потім опинилися в руках РВСК. Але ця причина швидше за все була вторинною. Головною ж була та, що президент Урібе погодився на відкриття нових американських баз в Колумбії для боротьби з незаконним обігом наркотиків.
Хоча це і не дивно. Адже щойно Конгрес США опублікував доповідь, котра є руйнівною для Венесуели. «Результати цієї доповіді, — сказав сенатор-республіканець Річард Лугар, член комітету із зовнішніх зв’язків сенату, — збільшують стурбованість із приводу того, що Венесуела відмовляється від співпраці з США, заперечуючи звинувачення в торгівлі наркотиками через корупцію в уряді цієї країни. Я хотів би сподіватися, що уряд Венесуели вважатиме, що висновки цієї доповіді заслуговують на серйозні заходи для виправлення становища. Я закликаю провести невідкладні заходи в цьому напрямку... Боротьба з наркотиками повинна бути виграна шляхом всебічного співробітництва між країнами- виробниками, країнами транзиту та країнами- споживачами».
Підготовку цього документа було доручено для загального аудиту Головному контрольно-ревізійному управлінню Конгресу США з метою підтвердження даних Державного департаменту щодо зростання обороту наркотиків у Венесуелі.
З 2004 по 2007 роки обсяги виробництва в Колумбії кокаїну та його переміщення до Венесуели зросли у понад чотири рази, з 60 до 260 тонн на рік. Що становить, за даними доповіді, 17% всього кокаїну, котрий вироблявся у світі в 2007 році. Очевидно, що американські бази в Колумбії зможуть уважно стежити за переміщенням незаконного обігу наркотиків до Венесуели. Й тут постають закономірні питання: чому боротьба проти присутності військових США дивним чином співпадає з намаганням американців боротися із незаконним обігом наркотиків? Яким це таким чином антиімперіалізм збігається із закриттям американських баз? Цікаво, чи не платять наркоділки за закриття американських баз і чи не беруть участі у цій боротьбі? Чи не під виглядом боротьби з імперіалізмом наркокартелі захищають свої інтереси? Хіба ці питання не достойні того, аби над ними замислитися.
Водночас — це не лише конфлікт між двома країнами, які є взаємозалежними одна від одної. Це і конфлікт між двома ідеологіями. Що це дійсно є так, підтверджує політичне лицемірство і подвійні стандарти самого Уго Чавеса. «Чавес завжди піддавав суворій критиці США за торгові санкції проти Куби, — вважають венесуельські політологи, брати Луїс Альберто Лопес і Хосе Альберто Лопес Рафасчіері, — Чавес сказав, що ця блокада порушує право людей на самовизначення і що іноземний тиск не можна нічим виправдати. Що нічого не змінилося за багато років цієї нелюдської політики, абсолютно невдалої щодо кубинського народу. Як не парадоксально, кожного разу, коли Чавес має розбіжності з урядом Колумбії, перше, що робить нинішній президент Венесуели, — це погрожує економічними санкціями. І якщо розбіжності залишаються, то він перериває дипломатичні відносини і обмежує двосторонню торгівлю. Публічно обіцяючи, що якщо відмінності наростатимуть у бік погіршення, то він призупинятиме торгівлю взагалі, або прийматиме більш жорсткі заходи стосовно Колумбії. Таким чином, для Чавеса тактика економічної війни є злочином, коли це стосується кубинської диктатури, але може стати актом справедливості, коли її використовувати проти колумбійського народу».
Чавесу вдалося так довго протриматися при владі завдяки надвисоким цінам на нафту. Й він упустив унікальні можливості для Венесуели, котрі вже ніколи не повторяться. Уго Чавес марно використав найбільший нафтовий бум за останні десятиліття і можливо останній за цього покоління. Сорок мільярдів доларів на рік не принесли процвітання і стабільності венесуельському суспільству. Для того, аби зрозуміти, навіщо Чавесу конфлікт із Колумбією, необхідно усвідомити, в якому відчайдушному стані опинився чавесівський режим. Оскільки внутрішня ситуація катастрофічна. За відсутності продовольства на ринках, і коли більшість венесуельців готові боротися проти закриття опозиційного телеканалу Globovisiоn та 34 радіостанцій, Уго Чавесу просто необхідний міжнародний конфлікт. Він не може його реалізувати зі Сполученими Штатами, але цілком здатен спровокувати з Колумбією.
Дії Чавеса свідчать, що його режим вступив в наступну логічну фазу свого існування. Втративши свій головний козир — фантастичні доходи від продажу нафти і можливість нафтодоларами затикати роти, як опозиції так і більшості населення, приписуючи усі вигоди цієї нафтової «манни небесної», мудрій політиці свого уряду, — Чавес нині змушений вдатися не лише до маневрування на внутрішньому і зовнішньому політичних плацдармах, а й до усіх інших засобів виживання нестабільного політичного режиму.
Перш за все це, безперечно, каналізація невдоволення суспільства в бік зовнішніх загроз, котрими наразі виступають не лише далекі Сполучені Штати й демократичний світ, а й близький і зручний ворог — Колумбія. Тут Чавес не є оригінальним, фактично він скопіював цю політичну стратегію з відповідних дій Росії проти Грузії. Можливо, до кінця не усвідомлюючи того, що Колумбія для Венесуели занадто великий «домашній ворог», порівнюючи з «домашнім ворогом» Грузії для Росії.
Відтак, витрачаючи останні гроші на закупівлю російських озброєнь, Чавес робить спробу вирішити саме це завдання каналізації суспільних устремлінь і одночасно замасковане завдання перейти на нові фінансові потоки, котрі мали, на його думку, хоч частково замітити втрату від нафтодоларів. А саме — до фінансових потоків наркотрафіку, який за всіма ознаками він прагне нині очолити. Оскільки нічим іншим не можна виправдати нинішню відмову співпрацювати з міжнародною програмою боротьби проти колумбійської наркомафії, а слабкість в останні роки наркомафії після ударів колумбійських і американських спецслужб схиляє її до знаходження нового патронату, яким нині стає очевидно сам Уго Чавес.
Іншим завданням, котре наразі найімовірніше хоче вирішити президент Чавес, — це виправдати затягування пасків населення «вимушеним» розривом економічних зв’язків із Колумбією. Оскільки без нафтодоларів він не зможе забезпечувати в тих же об’ємах імпорт харчових продуктів з Аргентини й інших латиноамериканських країн, котрими Чавес хоче перекрити імпорт із Колумбії.
Відтак, на Венесуелу цілком може чекати система харчових талонів, мобілізаційна військово-мілітаризована економіка й політика та постійно тліючий конфлікт на колумбійському кордоні й, по суті, в самій Колумбії на теренах контрольованих повстанцями-наркоторговцями. Мабуть, це б влаштовувало самого Уго Чавеса, оскільки могло б гарантувати йому на кілька десятиліть політичне майбутнє, якби не одне «але». Нині не 60-ті чи 70-ті роки минулого століття, коли б це могло пройти. Та й Уго Чавес не той політик, котрий може вести таку складну гру довгий час.
Таким чином, можна сказати, що швидше за все ті дії міжнародних сил по боротьбі з наркоторгівлею і наркотрафіком, котрі сконцентровані нині в Колумбії, будуть успішними і проти режиму Чавеса. Перекриття наркотрафіку з Колумбії нанесе нищівний удар режиму цього одіозного політика не лише в економічній сфері, а й у політичній. І я думаю, що це чудово розуміють опоненти Уго Чавеса в усьому світі.
