Лідер правоцентристського Союзу за народний рух Ніколя Саркозі перемагає в передвиборних опитуваннях громадської думки, згідно з якими близько 30 відсотків французів готові віддати за нього голоси у першому турі президентських виборів, запланованих на 22 квітня. За його головну конкурентку, кандидата від соціалістів Сеґолен Руаяль, готові проголосувати 26 відсотків опитаних. Центриста Франсуа Байру підтримує близько 21 відсотка, а ультраправого Жана-Марі Ле Пена — 13 відсотків виборців.
У другому турі оглядачі пророкують протистояння Ніколя Саркозі і Сеґолен Руаяль, а відтак — за підтримки виборцями Ле Пена кандидатури Саркозі — його 52-відсоткову перемогу. Однак передвиборна ситуація змінюється швидко, тому усе ще можливе.
До того ж, результати опитувань громадської думки у Франції є ненадійним прогнозом. З 1981 року жоден фаворит опитувань не переміг на президентських виборах. Так, згідно з результатами опитувань, Валері Жискар д’Естен, а не Франсуа Міттеран мав би бути обраний 1981 року. 1988-го всього за кілька місяців до виборів Раймон Бар (колишній прем’єр-міністр) був головним фаворитом, але не пройшов навіть у другий тур. За кілька тижнів до виборів 1995 року положення Жака Ширака здавалося настільки поганим, що журналіст навіть запитав його в прямому телеефірі, чи не краще йому відмовитися від участі в президентських змаганнях. А Жоспен вважався єдиним можливим переможцем 2002 року до того, як він опинився на третьому місці після Ширака й Ле Пена.
Тому варто уважніше придивитися до чільної трійки кандидатів на президента Франції. Зокрема, до чарівної Сеґолен Руаяль.
ЕКСТРАВАГАНТНА СЕҐОЛЕН
Вродлива 50-річна жінка з красивим ім’ям і королівським прізвищем має непогані шанси стати президентом Франції.
Ще півтора роки тому брак справді харизматичних політиків серед соціалістів, а також спровоковане заворушеннями в передмістях бажання виборців посилити порядок не залишали великих надій лівому кандидату на президента Франції. В опитуваннях громадської думки лідирували по черзі міністр внутрішніх справ Ніколя Саркозі та прем’єр Домінік де Вільпен. За ними слідували президент Жак Ширак і Жан-Марі Ле Пен, лідер ультраправого Національного Фронту. І ось, несподівано як для політичних оглядачів, так і для самих соціалістів, цих політиків почала наздоганяти Сеґолен Руаяль. Портрети усміхненої жінки з’явилися на обкладинках журналів різного спрямування, її почали запрошувати на численні теледебати і прямі ефіри. Її кандидатура викликала навіть компліменти правих політиків.
Такий рівень популярності жінки-політика у Франції здивував багатьох, адже не дивлячись на те, що французи відомі своєю галантністю, в політиці вони зовсім не дотримуються тендерної рівності. Як відомо, виборче право жінки у Франції отримали лише в 1945 році (що на 10 років пізніше за Туреччину).
Але ці успіхи колеги по партії боляче зачепили амбіції інших лідерів соціалістів, які протягом довгих років чекали на шанс отримати президентську владу, котра у Французькій республіці є відповідником королівського трону. Франсуа Олланд — перший секретар Соціалістичної партії і потенційний кандидат — не міг, звичайно, відкрито суперечити, адже він вже 30 років цивiльний чоловік Сеґолен і батько її чотирьох дітей. Натомість колишній прем’єр Лоран Фаб’ю, котрий останнім часом своєю революційністю міг би позмагатися з Че Ґеварою (він першим закликав до відхилення проекту європейської конституції, провокуючи розкол у партійних рядах), не утримався тоді від саркастичного коментаря: «А хто пильнуватиме за дітьми?» Та це лише сприяло зростанню її популярності.
На думку директора Інституту міжнародних і стратегічних відносин в Парижі Паскаля Боніфаса, одна з причин високої популярності Сеґолен полягає в тому, що вона єдина нова особистість серед соціалістів, які змагалися за висунення своєї кандидатури. Вона не брала участі у численних внутрішніх конфліктах, які викликали гнів активістів партії та виборців, а відсутність прямої асоціації її імені з керівництвом партії дала їй змогу уникнути відповідальності за його помилки.
Наперекір партійному апарату Сеґолен Руаяль, вона звернулася безпосередньо до членів партії і до французів лівих поглядів. Коли кадри Соцпартії відзначають річницю смерті президента Міттерана, вона летить у Чилі, аби зустрітися з Мішель Башеле, тоді ще кандидатом від лівиці на посаду президента. Замість проголошувати промови на партійному зібранні, Сеґолен їде розв’язувати проблеми регіону Пуату- Шарант, яким вона керує з 2004 року як єдина жінка на 22 французькі регіони. Вона зустрічається з виборцями на місцях і обмінюється з ними поглядами в iнтернеті. Її сайт Desirs d’avenir став одним з найпопулярніших політичних блогів.
Сеґолен народилася в 1953 році в Дакарі (Сенегал) і була однією з восьми дітей полковника французької армії. Вона здобула класичну освіту політичних наук і закінчила Вищу школу державної адміністрації (ENA), звідки походять французькі правлячі еліти. Руаяль виконувала обов’язки міністра навколишнього середовища, міністра в справах шкільного навчання і двічі міністра в справах сім’ї, прав дитини та інвалідів. Кожного разу їй вдавалося провести кілька постанов, які донині регулюють життя французів.
Виборці з регіону Пуату-Шарант є палкими її прихильниками, адже їй вдалося захистити місцевий сир, а також навколишнє середовище, якому загрожували урбаністичні проекти. Оскільки Сеґолен є приязною і доступною, люди охоче приходять до неї за допомогою. Пані Руаяль каже, що саме знання життя регіону є її найкращим козирем у виконанні майбутніх президентських функцій.
Сеґолен вирізняється жіночою інтуїцією в питанні медійного іміджу. Без жодного опору вона позує для Paris Match в оточенні своїх дітей, а навіть на лікарняному ліжку відразу після народження наймолодшої (тепер 13-річної) дочки.
Жіночі журнали, iнтернет, вміння безпосередньо об’єднувати людей своєю силою і харизматичністю — її козирі. Прихильники Руаяль бачать в ній «дочку Тоні Блера і генерала де Голя, що уособлює синтез лівих цінностей соціальної справедливості і схильності правих до порядку». Недосконалість її програми розуміють і виправдовують: «Брак сильної програми є традицією лівих, які експлуатують мрії та ілюзії», — пише коментатор центристського тижневика Le Point. Сеґолен переконує тихим, але стальним голосом, її лозунг — «Політику робитимемо по-новому».
У питаннях безпеки й освіти Руаяль дотримується жорсткої лінії, яка відрізняє її погляди від класичних лівих поглядів. Це також є перевагою в країні, де безпека сьогодні є основним пріоритетом для більшості людей. Як матері чотирьох дітей, яка заявляє про свою віру в традиційні сімейні цінності, їй симпатизують праві виборці, тоді як її позашлюбні стосунки з Олландом представляють її типовою сучасною жінкою, зазначає Паскаль Боніфас.
В ході кампанії, після ряду допущених помилок в оцінці внутрішньополітичної ситуації, а також дипломатичного інциденту в Канаді, Сеґолен стали закидати брак політичного професіоналізму. Це почало відбиватися на громадській думці. Фаворитом виборців знову став Ніколя Саркозі. Відтак, стурбовані загрозою програшу партійні колеги Сеґолен нарешті вирішили публічно її підтримати. Однак проголошена на спільному мітингу програма під назвою «Президентський пакет» не принесла очікуваних результатів у рейтингах.
Слід відзначити, що в окремих питаннях позиції головних кандидатів збігаються. Так, вони обоє схвалили рішення французького парламенту про кримінальну відповідальність за заперечення геноциду вірмен. «Якщо Туреччина хоче бути частиною Європи, вона повинна визнати геноцид вірмен. А ми робимо те, що повинні робити», — сказала з цього приводу Сеґолен Руаяль.
САМОВПЕВНЕНИЙ САРКОЗІ
Тим часом Ніколя Саркозі тріумфував, навіть не коментуючи закидів щодо перевищення ним міністерських повноважень. Коли його звинувачували в недопустимості поєднання виконання функцій міністра внутрішніх справ і кандидата на президентське крісло, Саркозі визнавав, що «краще керувати поліцією, аби запобігти можливим ударам нижче пояса з боку суперника». Але, як і обіцяв, він звільнився з посади 26 березня.
Вершиною його PR-кампанії стала участь в програмі «Маю питання...», яка транслюється TF-1, найпопулярнішим каналом приватного телебачення. Програма дає можливість кандидатам на президента зустрітися з групою виборців, які задають питання спонтанно, без втручання журналістів. Програма з участю Саркозі поставила рекорд за кількістю глядачів. Французи високо оцінили рішучість, компетентність і підготовку кандидата, коли він сипав цифрами і юридичними формулюваннями.
Та все ж, протистояння Саркозі високе, й не лише в середовищах меншин чи молоді, які масово зареєструвалися голосувати, аби лиш виступити проти нього через використання ним поліції у приміських заворушеннях. Схоже, «бонапартистські» якості Саркозі викликали почуття побоювання й в інших шарах французького суспільства.
Як вважає Домінік Муазі з Французького iнституту міжнародних відносин, саме стійка і сильна недовіра до обох головних кандидатів — і до Руаяль, і до Саркозі — дає можливість зрозуміти різке зростання популярності третього кандидата, Франсуа Байру.
ФЕНОМЕНАЛЬНИЙ БАЙРУ
Ослаблення Сеґолен Руаяль і використання домінуючого положення Ніколя Саркозі спровокували появу третього кандидата, при чому з найменш очікуваного боку. Центрист Франсуа Байру, президент Союзу за французьку демократію, який раніше за опитуваннями громадської думки набирав лише 5-6 відсотків голосів, протягом січня-лютого піднявся до 20-відсоткової позначки.
Політологи дивуються цьому феномену. Вони пояснюють його розчаруванням, яке викликає у виборців поєдинок, що точиться між Руаяль і Саркозі. Не з’являючись на телеекранах і на шпальтах газет, Байру протягом місяців подорожував французькою провінцією, проповідуючи віру в себе і в ідеї своєї партії. Звичайно, його програма не містить популістських гасел, але це також свідчить про те, що навіть в часи видовищної політики можливо будувати програму виборчої кампанії на інтелектуальних принципах. Йому закидають, що невідомо, по чий він бік. Кандидат Байру заперечує, що це ідеальна позиція для президента усіх французів, яка дозволяє погодити партійні інтереси заради національних.
Його прихильники підкреслюють: «Байру не обіцяє подарунків, як інші. Ми шукаємо компромісу, бо кожного разу, як правиця чи лівиця беруться за реформи, французи виходять на вулицю».
Однак, як зауважують коментатори, феномен Байру може послабитися через відновлення Сеґолен Руаяль втраченої нею динаміки. Кроком до цього, безумовно, став її дуже вдалий виступ у програмі «Маю питання...» на TF-1. Під обстрілом питань виборців, вона віднайшла свій стиль — безпосередній і особистий, що допоміг їй перемогти у внутрішньопартійній кампанії.
Шанувальники Руаяль супроводжують оваціями її ідеї щодо реформування держави. Такі, як збільшення пенсій та мінімальної зарплатні, зведення будинків для безпритульних та виплата безробітним 90 відсотків їхньої останньої зарплатні. Втім критики називають такі плани нереалістичними. Франція нині розділена між тими, хто вважає, що Руаяль ставиться до серйозних речей надто поверхово та тими, хто боїться обирати президентом Ніколя Саркозі. Адже йому й досі не вдалося позбутися іміджу жорсткого політика, який він здобув під час приборкання безладдя у передмістях Парижа півтора роки тому.
Президентські вибори завжди збуджують у Франції великі національні емоції. Навіть Європа тамує подих, очікуючи на результати цих виборів. На них ще все може трапитися. Сеґолен може знову воскресити національний ентузіазм. Не можна виключати й «нової зірки» — Франсуа Байру. Хто стане президентом Франції — довідаємося невдовзі, хоча, мабуть, доведеться дочекатися результатів другого туру президентських виборів у травні.
