Учора білоруський парламент одноголосно призначив президентські вибори на 19 березня 2006 року. Нагадаємо, Олександра Лукашенка було обрано на другий термін президентства 9 вересня 2001 року. Депутат Ольга Абрамова при обговоренні постанови про дату виборів висловила думку, що такий ранній термiн проведення виборів не дасть можливості розгорнути повноцінну виборчу кампанію незалежним кандидатам, передає Інтерфакс. У свою чергу депутат Микола Дубовик зазначив, що, проаналізувавши постанову, знайшов «порушення законного права президента Білорусі через скорочення терміну його повноважень на три місяці».
Кандидат від об’єднаної білоруської опозиції Олександр Мілінкевич прокоментував постанову парламенту таким чином: «Лукашенко боїться. Призначення виборів на березень свідчить про його слабкість. Очевидно, що спецслужби донесли йому інформацію про реальні настрої у суспільстві... Ми знали про можливе призначення виборів на березень і готувалися до цього. Наразі нам не важливо, коли перемагати: в березні або в липні. Наші структури готові до проведення виборчої кампанії».
«Призначення виборів раніше очікуваного терміну свідчить про невпевненість Лукашенка, інакше б він не став відбирати чотири місяці президентства у себе самого, — вважає міжнародний координатор громадянської ініціативи Хартія’97 Андрій Санніков. — Невпевненість викликана тим, що в країні зростає незадоволення методами його правління. Білоруське керівництво його ж намаганнями дискредитоване на міжнародній арені. Опозиція продемонструвала здатність об’єднуватися і висунула привабливу й досить серйозну фігуру Мілінкевича як кандидата на посаду президента. Звідси й поспіх, спроба скоротити для опозиції час на політичну кампанію. Все це поєднується із посиленням репресій, із введенням тоталітарних законів, знищенням незалежної преси, однак, як не одноразово вже траплялося в Білорусі, це може мати зворотний ефект». За словами Саннікова, привертає увагу той факт, що напередодні рішення про поспішне проведення виборів Лукашенко, очевидно, заручився підтримкою Путіна. «Це чергова демонстрація того, в якому напрямі йде сьогодні російська політика: відкрита конфронтація з державами, які зробили демократичний вибір (Україна, Грузія), газова війна з непокірними країнами і явна підтримка диктаторських режимів (Білорусь та Узбекистан)», — упевнений Андрій Санніков.
