«10,5 млн. осіб перетнуло торік українсько-польський кордон. До Польщі минулого року потрапило майже 5 млн. українців, із них 145 тисяч приїжджало до родичів, 500 тисяч — із комерційною метою, 2,5 млн здійснювало туристичні подорожі, решта ж проїжджала польську територію транзитом»,— такі дані навів прес-секретар МЗС Польщі, представник управління європейської інтеграції Павел Добровольський, виступаючи цими днями на конференції «Україна — Польща в Східно-Центральній Європі: спадок і майбуття».
Тим часом уже ні для кого не є таємницею, що Польща, прагнучи стати повноправним членом європейського співтовариства, дедалі частіше говорить про відродження візового режиму для мешканців України. Добровольський переконаний, що Польща піде на запровадження візового режиму з Україною в останню чергу. При цьому Варшава й надалі запевнятиме Київ у найкращих з ним відносинах. Хоча вихід можна знайти — за словами польського дипломата, поки йдуть переговори Варшави з ЄС, Україна й Польща ще мають час для дискусії з цього питання.
Здається, всі учасники конференції — як польські, так і українські — розуміли: варто Україні вилізти з прірви, навести в себе лад — так питання «бути чи не бути візі до Польщі для українців» може знятися, хай і не автоматично. «Нині українське суспільство фактично гниє, наша нація хиріє», — зазначив завідувач кафедри зовнішньої політики й міжнародного права Дипломатичної академії України Леонід Тупчієнко.
Заступник шеф-редактора часопису «Критика» Микола Рябчук так прокоментував «Дневі» вірогідне запровадження віз до Польщі для українських громадян: «Справа не в «проблемі кордону». Вона є лише набагато ширшої й досі невирішеної проблеми нашої загальної совєтськості. Нашою головною проблемою є сама Україна, її незавершена, а в багатьох ділянках і непочата ще десовєтизація. Український кордон є лише частковим виявом цієї загальної совєтськості, неприємним, але типовим підтвердженням того сумного факту, що ця держава лишилась, якою була — створеною не для людини, а навпаки — для її тотального гноблення, визиску й приниження. Я не бачу принципової різниці між прикордонними службами й будь-якими іншими державними інституціями. Скрізь, на мій погляд, однаково домінують малоосвічені, малокультурні, захланні й абсолютно впевнені у своїй безкарності чиновники. Мене не дивує намір поляків упровадити візовий режим для громадян України. Мене дивує, що вони досі цього не зробили».
На переконання Рябчука, поляки, очевидно, все ще сподіваються витягнути нашу країну з євразійського болота на європейський шлях розвитку.
Звичайно, суто внутрішньою справою країни є те, яким шляхом вона йде до реформ — чи то через «шокову терапію», як Польща, чи то через «шок без терапії» — як у нас. Але навряд чи поляки перед прийняттям до європейської родини дозволять українським сусідам ходити до них у гості без запрошення.
