Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Від кризи до кризи...

Чим відрізняється литовський досвід розв’язання проблем від українського
25 липня, 2006 - 00:00
ГЕДIМIНАС КIРКIЛАС

Тривала битва верхівки в нашій країні змушує раз у раз кидати заздрісний погляд на Балтію, яка поступально розвивається. Литва, що єдиним поривом примкнула до ЄС і НАТО, стабільно нарощує з кожним роком свій ВВП. Цьому сприяє не в останню чергу політична стабільність. Але це тільки погляд здалека. У Литві насправді — та ж драматична сутичка політичних сил. Самі жителі називають її країною скандалів, і не просто так: хвиля викриттів і комроматів не вщухає. Однак з тією лише різницею, зауважимо, що зіткнення різновекторних течій, правих і лівих, не розгойдує країну, наче тріску в морі політичних пристрастей, і вже тим паче не заважає їй пливти вперед.

Схоже випробування політичною кризою пройшла і Литва. Нині вона успішно переступила через неї. Днями новий уряд меншості під керівництвом Гедімінаса Кіркіласа став до роботи. 19 липня новий склад кабінету вже провів своє перше робоче засідання після того, як Сейм країни схвалив програму його діяльності. Наступний, після 13-го відправленого у відставку разом з «непотоплюваним прем’єром Альгірдасом Бразаускасом, і як сподіваються, більш успішний уряд меншості, під керівництвом соціал-демократа Гедімінаса Кіркіласа склав присягу.

В урочистій церемонії присяги брав участь президент Литви Валдас Адамкус і голова Сейму Вікторас Мунтянас.

У складі уряду лівоцентристської меншості — 13 міністрів. Найбільше портфелів міністрів і посада прем’єра — у соціал-демократів.

Новому прем’єр-міністру вдалося вперше в історії незалежної Литви сформувати уряд меншості. Лівоцентристському блоку належить 53 мандати з 141 у Сеймі. Формування уряду меншості стало можливим завдяки мистецтву компромісів — вдалося домовитися з опозицією, партією консерваторів «Союз Вітчизни», яка не брала участь у голосуванні за прем’єра і тим самим не заважала його призначенню прем’єр-міністром. За цю підтримку СДП зобов’язалася виконати їхні вимоги — не включати до урядової коаліції Трудову партію і Партію ліберал-демократів, що скомпрометували себе, партію «вигнаного» Роландаса Паксаса, колишнього президента Литви, і передати опозиції керівництво аудиторським комітетом, антикорупційною комісією і комісією етики і процедур Сейму.

Багато хто відзначає вольову позицію президента Литви Валдаса Адамкуса, який активно допомагав розв’язанню конфлікта. Програма нового уряду — амбіційна. За заявою прем’єр-міністра Гедімінаса Кіркіласа, основними пріоритетами роботи уряду стануть боротьба з корупцією, скорочення прибуткового податку, скорочення різниці прибутків між забезпеченими й незаможними громадянами. Ще одним пріоритетом у роботі уряду Кіркілас вважає повернення поваги громадян країни до влади — на його думку, останнім часом через урядову кризу імідж виконавчої влади істотно постраждав. Свої плани він назвав «програмою меншості про великі справи». Уперше в історії Литви уряд сформовано за угодою опонентів.

Литву традиційно вважають одним з найнадійніших наших партнерів, активним адвокатом у наших європрагненнях. Незважаючи на деяку розгубленість Заходу від політичної плутанини в нашій країні, новий прем’єр у інтерв’ю нашому кореспонденту підтвердив чіткі наміри й далі допомагати нам будувати відносини з Заходом, сприяти в просуванні до ЄС. Досвід на східному векторі новий міністр закордонних справ Пятрас Вайтекунас, який змінив на посаді Антанаса Валеніса, має самий безпосередній, до цього був послом Литви в Білорусі. На відміну від Валеніса, який відрізнявся схильністю до гострих і здебільшого неприємних заяв на адресу східного «великого сусіда», від Вайтекунаса чекають більше на спокійний і зважений тон професійного дипломата.

Пріоритет програми нової влади — «координована зовнішня політика», за якою вбачають прагнення вивести литовсько-російські відносини зі стану недовіри. Хоча в самій країні продовжує тліти «скандал», який уже охрестили системним, і слід якого веде- таки в Росію. Саме там уже два місяці перебуває, або за припущенням багатьох «переховується від правосуддя» колишній лідер і засновник Партії праці Віктор Успаських. Сьогодні партія фактично відчужена від влади, внаслідок висунутих проти неї Генпрокуратурою підозр у «подвійній бухгалтерії» (раніше висувалася й версія «субсидування спецслужбами інших держав»). Частина її членів пішли до щойно створеної нинішнім головою сейму В. Мунтяном, колишнім соратником Успаських, Партії громадської демократії.

За заявами, опублікованими в тутешній пресі, Успаських пише книжку про таємниці політичного життя Литви, в якій збирається підняти завісу над секретним політичним життям Литви — хто, кому й за що платив, хто і які таємниці приховує. Також у литовських газетах з’явилося звернення Успаських, у якому він пояснює, що не повертається до Литви, бо боїться «підвладних політичному управлінню литовських правоохоронних органів». Посадові особи Генпрокуратури, які розслідують фінансову діяльність Партії праці зізнаються, що ніяк не можуть зв’язатися з ним.

Словом, при зовні оптимістичному вигляді стабільність литовцям тільки сниться. Однак важко не помітити, що політичні віражі тут долають швидше, не зашкодивши поступальному руху суспільства, не примусивши і людей, і бізнес «втомитися від політики», і найголовніше, не зашкодивши іміджу країни.

Прем’єр Гедімінас Кіркілас зайняв таку високу посаду після посади міністра охорони краю. Активний прихильник розширення НАТО минулого року побував з робочим візитом у Києві саме з цієї проблеми, особисто знайомий з нашим міністром оборони, чудово уявляє, які складності і які зусилля потрібні, щоб сформувати підготовлене суспільство для свідомого вступу країни до євроатлантичної структури. Можна не сумніватися, що допомога Україні саме на цьому напрямку вестиметься й надалі.

Вільно володіє англійською і російською мовами. Російською — після служби в Радянській Армії, а крім того — від дружини, Людмили, яка, як він запевняє, має дуже близькі зв’язки з Україною.

У короткому інтерв’ю, яке встиг дати прем’єр відразу після його затвердження нашій газеті, особливу увагу він приділив передусім поточній політичній ситуації в Україні. Зазначивши, що неймовірно радий тому, як Литва успішно подолала власну «кризу влади» й повертається до нормальної роботи, дипломатично побажав того ж і Україні.

— Мене дивує безкомпромісність деяких ваших політиків. Саме головне, що допоможе лідерам ведучих політичних сил у вас прийти до згоди — щоб вони навчилися спочатку думати не про посади і владу, а про стратегічні цілі країни, нації, суспільства.

Вірю, що у вашій країні буде знайдено прийнятний варіант для подальшого стабільного руху. Повірте, дуже уважно стежу за українськими реаліями, дуже переживаю, як ви розвиватиметеся, чи буде продовжене те, що вже завойоване.

До речі, це проблема будь-якого молодого демократичного суспільства, у нас також так було, коли спочатку приходять до парламенту безкомпромісні політики й особистості, з якими важко домовитися.

Притому, що в Литві, «її величність опозиція так само пускає кров» влади і дає розвиток демократії, все ж хочеться зауважити, що відносини з опозицією в Сеймі врегульовані загальним принципом, ставленням більшості до меншості. Ще 1993 року розроблено Статут Сейму, в якому детально прописано статус опозиції, її права, регламент. За тутешніми «правилами гри» з опозицією, право на законодавчу ініціативу має навіть один депутат! На щотижневому засіданні уряду, відкритому, в присутності камер і преси, саме лідер опозиції має право першим поставити два запитання представникам влади. Раз на місяць опозиційні депутати користуються правом представити свій порядок денний для засідання. Лідер опозиції входить до складу Ради Старійшин Сейму, є такий впливовий орган у нас, і до Правління Сейму. Шанобливий тон до парламентської «меншості» витриманий у всіх нормативних документах.

Демократія — може, й розкіш у якомусь сенсі. Але це умова нормального існування. Прем’єр-міністр, до речі, в бесіді згадав і такий приклад: «Навіть Акт про незалежність ми приймали в якому складі — Саюдісті і члени Компартії Литви! З того часу накопичений чималий досвід боротьби та існування. Ми навчилися домовлятися щодо основних доленосних моментів — про членство в НАТО, ЄС, для чого уклали своєрідний меморандум — перемир’я політичних сил. Так і вам треба визначити стратегічні цілі країни, і зважати на них у найжорсткіші моменти партійної боротьби», — повторив Гедімінас Кіркілас.

— А Україна незмінно залишається для Литви дуже близьким партнером. Думаю, що ми найближчим часом, щойно сформується новий уряд, знайдемо можливість домовитися про зустріч з вашим прем’єром. Думаю, це буде мій візит до вас. Як міністр оборони я побував нещодавно в Києві, до речі, був дуже продуктивний візит. Україна залишиться важливим партнером у цьому регіоні, і її відносини і з НАТО, і з ЄС триватимуть, а наші зв’язки у сфері торгівлі та економіки, чим мені доведеться зараз щільно займатися, будуть традиційно тісними, успішними.

Найщиріше побажання вашим людям — не розчаруватися у владі ще раз. Ваші проблеми й очікування нам дуже близькі. До речі, серед моєї команди, фахівців різного профілю, перекладача в минулий мій візит не було. Просто через непотрібність.

Олена МАСНЄВА, Вільнюс — Київ
Газета: 
Рубрика: