Хайфа, Бейрут і багато інших ліванських та ізраїльських міст і селищ перебувають під вогнем. Чи міг хто-небудь ще кілька тижнів тому подумати, що це можливе? І весь світ різко негативно відреагував на знімки руйнувань у Лівані, Газі та Ізраїлі. Звісно, було добре відомо, що «Хізбалла», яку багато людей справедливо вважали терористичною організацією, накопичувала арсенал некерованих ракет «Катюша», а також керованих ракет більш далекого радіусу дії. Не було секретом і те, що «Хізбалла» по суті є державою в державі: у неї є своя особиста армія й терористичні угруповання. Саме «Хізбалла», а не ліванський уряд і армія контролювала лівано-ізраїльський кордон відтоді як Ізраїль вивів свої війська з південного Лівану 2000 року.
Хоч у «Хізбалли» і є два міністри в ліванському уряді й кілька представників у парламенті, її інтереси не є інтересами ліванської держави. Швидше, вона залежить від Сирії й передусім — від Ірану, який є постачальником більшості її зброї. Через цю залежність сьогоднішня трагедія є «війною через посередника».
Хто ж цей посередник, для кого й для чого? Всередині ХАМАСу, який також дуже залежить від Сирії та Ірану, виникли серйозні суперечки про те, чи повинна організація після перемоги на виборах і отримання мандату на управління палестинськими територіями визнавати Ізраїль. Здавалося, що угода ось-ось буде досягнута, коли керівництво ХАМАСу за кордоном (що базується в Дамаску) організувало напад на військовий пост в Ізраїлі, внаслідок якого кілька солдатiв було вбито, а одного викрадено.
Подальший вигук обурення і масована контратака з Ізраїлю, очевидно, збіглися з холодними розрахунками тих, хто організував напад. Згоді, що вже починала з’являтися серед палестинців, було завдано нищівного удару, й визнання Ізраїлю стало недоречним, тому радикали знову взяли гору.
Через декілька днів «Хізбалла» повторила цей сценарій, викравши на лівано-ізраїльському кордоні двох ізраїльських солдатів. Після цього стало очевидним, що ХАМАС і «Хізбалла» діяли спільно, щоб спровокувати широкомасштабну конфронтацію. Усе це сталося всього лише за кілька днів до зустрічі країн «вісімки» в Санкт-Петербурзі, на якій проблема ядерних амбіцій Ірану була пріоритетною.
Сьогоднішня війна в Лівані — це не війна арабського світу проти Ізраїлю; швидше, це війна радикального фронту — ХАМАСу й «Ісламського Джихаду» в Палестині, «Хізбалли» в Лівані, за підтримки Сирії й Ірану, — який відкидає будь-яке врегулювання відносин з Ізраїлем. Конфлікт був потрібен з трьох причин: ослабити тиск на ХАМАС з боку палестинського співтовариства з питання визнання Ізраїлю; підірвати процес встановлення демократії в Лівані, який зштовхнув Сірію на узбіччя політичного життя; по-третє, відвернути увагу від обговорення іранської ядерної програми й дати Ірану можливість продемонструвати доступні йому «інструменти» при можливому зіткненні з приводу його ядерної програми.
Помірні арабські уряди добре розуміють, що поставлено на карту в цій війні: йдеться про регіональну гегемонію Сирії відносно Лівану та Палестини і, якщо розглядати на більш обширному рівні, гегемоністськi спрямування Ірану відносно усього Близького Сходу. Але війна в Лівані й Газі може виявитися гігантським прорахунком радикалів. Завданням ракетних ударів по Хайфі, третьому за величиною місту Ізраїлю, була перейдена межа, і це спричинить серйозні наслідки. Тепер проблема полягає не в території, відшкодуванні збитків або в окупації. Головною проблемою є стратегічна загроза подальшому існуванню Ізраїлю.
Радикальний фронт, що відкидає визнання Ізраїлю, недооцінив рішучість Ізраїлю і його оборонні здібності. Він показав, що немає повернення до колишнього статус-кво, оголив гегемоністські прагнення Ірану перед усім світом. Недалекоглядність Ірану абсолютно очевидна, тому що не потрібно особливої уяви для того, щоб зрозумiти, на що перетвориться Близький Схід, якщо іранська ядерна парасолька вкриє радикалів.
Цей прорахунок стане очевидним з розвитком чотирьох подій:
— І зраїль не стане втягуватися в наземну війну в Лівані;
— втілиться в життя резолюція ООН № 1559, яка передбачає роззброєння бойовиків у Лівані за допомогою міжнародного співтовариства;
— сьогоднішня існуюча де-факто «антигегемоністська» коаліція, в яку входять помірні арабські країни (включаючи помірних палестинців), перетвориться на серйозну мирну ініціативу;
— очолюваний США близькосхідний квартет візьме активну участь у пошуках життєздатного рішення й надасть необхідні політичні, економічні та військові гарантії для його підтримки.
Ключову роль тут має вiдіграти Ізраїль. Двічі він виводив свої війська в односторонньому порядку за свої загальновизнані кордони, а саме — з південного Лівану та з сектору Газа. Обидва рази формула Ізраїлю «земля в обмін на мир» оберталася «землею в обмін на війну». Тепер, коли існування Ізраїлю поставлене під загрозу, мир з арабськими сусідами, здається, ще ніколи не був такою далекою перспективою.
Але мені здається, що сьогоднішня війна в Лівані може відкрити нову можливість для встановлення миру. Давайте не будемо забувати, з чого почалася війна — з розбіжностей в ХАМАСі з приводу визнання Ізраїлю. І давайте не будемо забувати про ставлення помірних арабських урядів до цієї війни й до прихованих задумів тих, хто її прагнув.
Для безпеки Ізраїлю необхідні надійні гарантії незалежності та нормального внутрішнього устрою Лівану. І саме зараз настав час розіграти сирійську карту й змусити сирійського президента Башара аль-Ассада встати на шлях нормалізації. Завдяки Голландським висотам на руках у Ізраїлю виявилася козирна карта. Без Сирії ж Іран буде ізольований. Ірак також виграє від такого розвитку ситуації.
Нарешті, для палестинців усе не так погано, як їм може здатися. У ізраїльських в’язницях головні в’язні палестинських рухів Фатх і ХАМАС дійшли згоди про те, що треба визнати палестинську державу в межах кордонів 1967 року. Це нове почуття реалізму серед палестинців треба підтримати. І, чесно кажучи, не може бути ніякої мови про повернення за історичну дату червня 1967 року (для обох сторін).
У Ізраїлі поява нової стратегічної загрози міняє мислення людей: обговорення питань території та мирного врегулювання здається безглуздим. Оскільки метою цієї війни є знищення Ізраїлю, стратегічній й, відповідно, регіональній безпеці буде надане набагато більшого значення.
Як же тоді Ізраїль забезпечуватиме свою безпеку в майбутньому? Сьогодні Ізраїль використовує метод залякування, але тепер йому треба взяти на озброєння політичні й дипломатичні підходи з позиції сили, та запропонувати всебічний розвиток мирних відносин усім країнам, готовим визнати Ізраїль не тільки на словах, а й на ділі, які виступають за повне припинення насильства.
Сьогодні настав час думати масштабно! Це стосується не тільки Ізраїлю і його сусідів, а й США з Європою. Ця війна надає можливість встановити міцний мир. Ми не повинні її упустити.
Йошка ФІШЕР — лідер Партії зелених протягом майже 20 років, був міністром закордонних справ і віце-канцлером Німеччини з 1998 по 2005 рр.
