Чи можливий діалог між старшим і молодшим поколіннями, примирення між колишніми ворогами? Поки українські урядовці намагаються знайти відповіді і, частенько, своїми виступами під час передвиборної кампанії ділять Україну, німецьке суспільство доводить на практиці протилежне. Як приклад — німці визнали нацизм злочинним режимом, крім того, німецький уряд виплатив величезні компенсації родичам, чиї близькі загинули від рук нацистів. На пострадянському просторі немає і натяку на якісь вибачення за злочини сталінського режиму, не говорячи вже про матеріальні компенсації. Союз розпався, а з ним пішла й доба, яка знівечила життя ні в чому невинних людей. Але прийняття і розкаяння за злочини попередників показали б лише пошану й зрілість сучасного пострадянського суспільства.
Німці й досі продовжують виділяти гроші українським фондам і некомерційним організаціям на допомогу втраченому українському поколінню. Складається враження, що українські пенсіонери потрібні німцям більше, ніж рідній країні. Ось і зараз Німецький урядовий фонд «Пам’ять, відповідальність і майбутнє» виділяє 300 тисяч євро на програму «Місце зустрічі: діалог» в Україні на гуманітарні проекти, чому й було присвячено прес-конференцію. Раніше німецька організація, яка існує з 2000 р., вже виплачувала українцям компенсації, які постраждали від німецької окупації.
— Наша мета — надати ресурси українським партнерам, аби вони організували допомогу жертвам нацизму, які зараз живуть в Україні, поліпшити їхній соціальний і психологічний стан, аби вони знайшли нові, нетрадиційні форми діалогу між поколіннями, — розповідає Ральф Посекель, директор програм фонду «Пам’ять, відповідальність і майбутнє».
Організація, яку очолює пан Ральф, крім того, що виділить черговий грант, ще займається 65-ма проектами в Україні. Для координатора програм «Місце зустрічі: діалог» в Україні — виконавчого директора добродійної організації «Турбота про літніх в Україні» Галини Полякової — результат подібної співпраці просто несподіваний.
— Я вважаю, що ця програма, яка працює в Україні — унікальна! Перш за все тим, що вона єдина, яка фінансується організацією, що працює з літніми людьми. Адже за 11 років роботи наша організація не отримала жодної копійки від держави. І ось чомусь лише німецький уряд і фонди вважають за можливе й потрібне фінансувати недержавні організації, які працюють з літніми людьми, — говорить Галина Полякова. У той же час, вона нарікала на відсутність уваги до проблем жертв нацизму й сталінізму з боку Української держави. «Чому наші бабусі цікаві кому завгодно, лише не українцям? Чому ось ця проблема роз’єднаності поколінь цікава німцям, але не українцям, якісь прояви неофашизму більше німців хвилюють, а не нас? Це образливо й неправильно. Ми вважаємо, що наше суспільство повинне навчитися добродійності, розуміння, пробачення; уміти вибачатися одне перед одним. Депортовані татари, західні українці, а ми знаємо про те, що були депортовані не лише вони, а ще й греки, болгари, німці? — резюмувала пані Полякова.
КОМЕНТАРI
Ральф ПОСЕКЕЛЬ, директор програм фонду «Пам’ять, відповідальність і майбутнє»:
— У Німеччині в нас із цим теж непросто. Нинішня родина вже відіграє не таку роль, як раніше. Багато літніх людей живуть на самоті, але в нас є нові форми громадянського суспільства, аби спілкуватися одне з одним. Наприклад, літні або молоді люди йдуть працювати на волонтерських засадах у дитячих садках, будинках для літніх людей, лікарнях.
Семен ГЛУЗМАН, голова Консультативної ради програми «Місце зустрічі: діалог» в Україні:
— Я дуже сподіваюся, що в результаті цієї співпраці ми навчимося визнавати себе винним хоча б у чомусь. Так виходить, що винен довкола світ, а ми ні в чому не винні. Насправді, ми теж винні. Важливим є й те, що це відбувається не у великих містах-мільйонниках, а в нікому невідомих селах, які взагалі забуті Богом і урядом України. Хоча це й невеликі гранти і це не змінює громадсько-політичного життя, але ж воно складається не лише з політики.
