9 липня лідери найбільших економік світу зустрінуться у м. Аквіла, Італія, на Головному економічному форумі (ГЕФ), щоб обговорити прогрес у напрямку укладення нової глобальної угоди стосовно клімату. Очікується, що вона буде укладена у Копенгагені за шість місяців, таким чином, збори ГЕФ повинні відбутися у життєво важливу мить. Коли багато хто з того самого складу лідерів зустрічався у квітні, щоб обговорити методи боротьби з економічною кризою, вони дали обіцянку зробити «все, що може бути потрібно». Необхідно, аби такий самий настрій був на зустрічі в Аквілі.
Є сильне прагнення це зробити. Нова адміністрація США підтримує потужні дії з боку Америки. Китай ставить амбіційні цілі зі зменшення енергоємності й робить масштабні інвестиції у відновлюванні джерела енергії. Індія привела в дію свій власний план. Європа поставила перед собою мету скоротити викиди на 30% нижче за рівень 1990 року до 2020 року, за умови, що буде досягнута така амбіційна глобальна угода. Японія опублікувала свої пропозиції щодо значного скорочення викидів вуглекислого газу. В усьому світі країни беруть на себе зобов’язання.
Однак на шляху до прогресу залишаються практичні перешкоди. Метою ставиться домогтися скорочення до 2050 року глобальних викидів до рівня, що становить менше половини від рівня 1990 року, після виходу їх на пікові показники до 2020 року. Оскільки викиди країн, що розвиваються, загалом нижчі, ніж викиди розвинутих країн, — і повинні будуть зростати в короткостроковій перспективі, оскільки вони підтримують економічне зростання й потрібні для боротьби з бідністю, — було запропоновано, щоб розвинуті країни скоротили викиди принаймні на 80% відносно 1990 року до 2050 року, причому основні кроки в напрямі цієї мети повинні бути зроблені протягом наступного десятиріччя.
Країнам, що розвиваються, також слід буде зіграти свою роль, значно сповільнюючи збільшення викидів із виходом на пікові показники в наступних десятиріччях. Для США такі зобов’язання означатимуть зменшення викидів приблизно на десяту частину від сьогоднішнього рівня на душу населення, в той час як від Китаю це вимагає створення нової моделі економічного розвитку з низьким рівнем викидів вуглекислого газу. Для всіх країн це головне випробування — революція, яка передбачає величезні зміни у політиці.
Хороші новини полягають у тому, що якщо ми сконцентруємося на чітких, практичних і досяжних цілях, основні скорочення викидів можуть бути зроблені, щоб забезпечити, незалежно від проміжної мети, прийняття у світі радикально нового підходу в здійсненний період часу. Новий звіт проекту «Вихід із кліматичного глухого кута», стратегічне партнерство мого офісу та Кліматичної групи показує, як можна досягти значних скорочень викидів навіть до 2020 року, якщо ми сконцентруємо наші дії на певних ключових технологіях, проводитимемо політику, яка довела свою ефективність, а також інвестуватимемо зараз у розробку тих технологій майбутнього, яким знадобиться час для становлення.
Можливо, найцікавіший факт полягатиме в тому, що необхідних 70% скорочення викидів до 2020 року можна досягти, інвестуючи у три області: збільшення енергоефективності, скорочення вирубки лісів і використання енергоресурсів із низьким рівнем викидів вуглекислого газу, включаючи ядерну енергетику та відновлюваних джерел енергії. Застосування лише семи перевірених політик — стандарти на виробництво енергії з відновлюваних джерел (наприклад, окремі тарифи на електроенергію, що отримується з відновлюваних джерел, або портфельний стандарт на відновлювані джерела енергії); заходи з підвищення енергоефективності промисловості; розробка будівельних норм; стандарти енергоефективності автомобільного транспорту; стандарти вмісту вуглецю в паливі; стандарти на апаратуру та прилади, а також політика зменшення вирубки й виродження лісів (REDD) — можуть призвести до цих скорочень викидів.
Усі сім заходів уже були успішно застосовані в різних країнах у всьому світі, проте необхідно збільшити їхній масштаб. У той час як обмеження й торгівля квотами на викиди або інші способи встановлення ціни на викиди вуглекислого газу можуть дати стимул для бізнесу інвестувати в рішення щодо скорочення викидів вуглекислого газу, принаймні у короткочасній перспективі, для досягнення поставлених цілей, однак необхідні ці сім заходів, а також прямі дії та інвестиції з боку уряду.
У більш довгостроковій перспективі нам також будуть потрібні технології, такі як захоплення та зберігання вуглецю (CCS), поширення атомних електростанцій і нового покоління джерел сонячної енергії нарівні з розвитком технологій, потенціал яких або навіть існування все ще невідомі. Також важливо, щоб у Копенгагені були прийняті рішення щодо інвестицій, які згодом принесуть вигоду.
Наприклад, переважна більшість нових електростанцій у Китаї та Індії — необхідних для управління індустріалізацією, яка виведе сотні мільйонів людей із бідності — ѓрунтуватимуться на спаленні вугілля. Це лише факт. Таким чином, розвиток CCS або альтернативних технологій, які дозволять зробити вугілля чистою енергією, необхідні для досягнення цілей 2050 року. Та необхідно робити інвестиції зараз, серйозно і через глобальну співпрацю, аби до 2020 року ми були спроможні збільшити використання технологій CCS або використовувати альтернативи.
Відродження ядерної енергетики вимагає значного збільшення кількості кваліфікованих учених та інженерів у цій галузі. Електромобілі вимагають значного доопрацювання інфраструктури. Розумні енергетичні системи можуть дозволити значно скоротити викиди, однак буде потрібний план для приведення їх у дію. Ці заходи вимагають часу, однак інвестиції потрібні сьогодні. Тим часом у короткостроковій перспективі джерела освітлення з низькою енергоємністю й ефективні індустріальні електромотори можуть сприйматися як належне, але ми зовсім не наблизилися до того, щоб використовувати їх повною мірою.
Таким чином, ми знаємо, що слід робити, також маємо інструменти для досягнення наших цілей. Отже, лідери ГЕФ можуть довіряти проміжним і довготривалим цілям, рекомендованими науковою спільнотою: утримувати потепління нижче двох градусів за Цельсієм; досягнути піку викидів протягом наступного десятиріччя; і до 2050 року принаймні вдвічі зменшити рівень викидів порівняно з рівнем 1990 року.
Розвинуті країни зможуть узяти на себе зобов’язання щодо скорочення своїх викидів на 80% відносно 1990 р. до середини сторіччя, як багато хто це вже зробив, а також надати необхідну фінансову й технологічну підтримку країнам, що розвиваються, необхідну їм для адаптації та для того, аби пом’якшити наслідки переходу. З такою підтримкою країни, що розвиваються, у свою чергу, повинні будуть розробити і застосувати «План щодо низького рівню викидів вуглекислого газу», який значно сповільнить і в результаті встановить пік зростання їхніх викидів. Узявши на себе ці зобов’язання, лідери ГЕФ, країни яких здійснюють понад три четверті глобальних викидів, покладуть тверду основу для успіху в Копенгагені.
Між Аквілою та Копенгагеном, безсумнівно, проходитиме важке обговорення проміжних цілей для розвинутих країн. Такі цілі важливі, але важливішою є угода про заходи, які в кінцевому підсумку скерують світ на новий шлях у майбутнє з низьким рівнем викидів вуглекислого газу.
Роками основна увага була спрямована у правильному напрямі на переконання людей у тому, що необхідно мати достатню «волю», аби дати раду зі зміною клімату. Проте лідери, намагаючись справитися з цією проблемою навіть під час економічної кризи, повинні знати, що також є і «спосіб». Тільки поєднуючи ці два компоненти, ми досягнемо успіху. На щастя, такий спосіб — безмежно важкий, втім, здійсненний — існує.
Тоні БЛЕР — колишній прем’єр-міністр Великої Британії
